Арестованный экс-глава Минобороны: Мое дело сфабриковано

Напомним, высокопоставленный чиновник правительства Юлии Тимошенко был арестован в августе 2010-го. Генпрокуратура обвиняет его в том, что он незаконно в интересах третьих лиц продал Феодосийский судомеханический завод, который до апреля подчинялся Минобороны. Сегодня предприятие принадлежит малоизвестной киевской компании "Авиа-Инвест". Следствие подозревает, что к покупке предприятия Минобороны имеет отношение народный депутат от БЮТ Андрей Сенченко.

"ДЕЛО" публикует полный текст обращения арестованного экс-главы Минобороны:
 

"У зв'язку з широким розповсюдженням інформації, що безпосередньо пов'язана зі мною та ситуацією, в якій я опинився, вимушений відкрито звернутися до засобів масової інформації, громадськості, усіх хто знає мене особисто - моїх близьких, друзів, колег і просто знайомих.


Я, Іващенко Валерій Володимирович, працював на посаді першого заступника Міністра оборони України з 5 червня 2009 року до 25 травня 2010 року (до того - з 7 жовтня 2007 року - заступником Міністра).

Перебуваючи на посаді першого заступника Міністра, починаючи з 10 червня 2009 року і до призначення 11 березня 2010 року Міністром оборони України Єжеля М.Б. (крім певного періоду у другій половині червня - з моменту винесення прокурорського протесту заступника Генерального прокурора України Щоткіна В.І. на наказ по Міністерству оборони, згідно з яким я приступив до тимчасового виконання обов'язків Міністра, до відхилення цього протесту), виконував обов'язки Міністра оборони.

21 серпня 2010 року я був викликаний повісткою (від 20.08.2010 року) до Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України для допиту в якості свідка по кримінальній справі, суть якої на той момент мені не була відома.

Проте, відразу після прибуття до слідчого, мені було доведено постанову від 20.08.2010 року про порушення стосовно мене особисто кримінальної справи за підозрою у скоєнні злочину - умисному зловживанні службовим становищем "в Інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби".

Відразу ж після цього було складено протокол про моє затримання як підозрюваного з вилученням особистих речей і документів.

Незважаючи на мою незгоду з висновками постанови про порушення кримінальної справи та категоричне заперечення своєї вини у здійсненні інкримінованих мені вчинків, і разом з тим - висловлену готовність до співробітництва із слідством (про що я того ж дня - 21.08.2010 року - зазначив у зверненні на ім'я Генерального прокурора України      Медведька О. І.), з усіх передбачених законом запобіжних заходів було обрано саме затримання і саме з мотивів, що я, начебто, буду ухилятися від слідства і перешкоджати встановленню істини. Таке ж рішення, з тією ж аргументацією було прийнято і Печерським районним судом м. Києва, який 24.08.2010 року розглянув подання слідчого, підтриманого (погодженого) заступником Генпрокурора Щоткіним В.І., щодо обрання запобіжного заходу - взяття під варту. Приймаючи рішення, суд не прийняв аргументи захисту, які спиралися на відповідні положення статей 148-150, 165 КПК України, а також Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4.    (Це рішення було залишено в силі Київським міським апеляційним судом 31.08.2010 року, на засідання  якого  я,  з   невідомих  ні  мені,   ні  моєму  адвокатові  причин,  не залучався.)

Таким чином, я, громадянин України, не вчинявший злочину, починаючи з 21.08.2010'року і по сьогоднішній день (вже чотири тижні) позбавлений волі, тобто, фактично покараний без доведення моєї вини.

Дуже показовою є та обставина, що після прийняття згаданого рішення Печерським райсудом заступник Генпрокурора п. Щоткін дав одному з видань свій коментар, що Іващенко В.В. заарештований не тому, що збирався ухилятися і перешкоджати слідству (на чому ґрунтувалася аргументація при моєму затриманні, а потім - арешті), а "у зв'язку з тяжкістю злочину, у скоєнні якого він підозрюється".

Перед тим же (відразу після мого затримання), з посиланням на "джерела у Генпрокуратурі", деякими ЗМІ стала поширюватися відверто неправдива інформація, що, начебто, затриманий Генпрокуратурою колишній в.о. Міністра оборони Іващенко В.В. повністю визнав свою вину у скоєному злочині і дає "покаянні" свідчення. І це при тому, що я з самого початку категорично заперечував і заперечую сьогодні усі ті безпідставні й необ'єктивні звинувачення, що покладені в основу порушеної проти мене кримінальної справи.

В інших публікаціях (з посиланням на те ж джерело) містяться неприховано дискредитаційні твердження (майже як незаперечний факт) про мою особисту участь у "продажу", "приватизації", "шахрайстві з продажем" тощо - держпідприємства Міноборони "Феодосійський судномеханічний завод". Хоча цього нема, навіть, і у тих надуманих, штучних звинуваченнях, висунутих проти мене слідством.

В умовах, коли у мене нема рівної можливості відповідно відреагувати на неправдиву, тенденційну інформацію, тиражування у деяких (у тому числі достатньо поважних) ЗМІ тверджень, що не відповідають дійсності, плюндрують мене, безпідставно "тавруючи" як шахрая, крадія, якому є за що відповісти перед законом, - не додають честі тим, хто публікує таку односторонню інформацію, знаючи, що інша сторона позбавлена можливості публічно висловити свою точку зору.

Послідовність дій співробітників і деяких керівників Генеральної прокуратури свідчить про очевидне намагання ізолювати мене як фізично (помістивши за грати), так і соціально, інформаційно, позбавивши будь-яких контактів із суспільством, колегами, друзями, максимально обмеживши спілкування з моїми найближчими рідними. Тим самим  - деморалізувати, зламати мене психологічно, позбавити адекватних - рівних із стороною звинувачення - можливостей на захист своєї честі, гідності, доброго імені і репутації.

Протягом усього чотиритижневого періоду мого затримання і арешту (що обґрунтовувалося необхідністю забезпечення безперешкодного проведення слідства) лише двічі я був залучений до слідчих дій:

∙    21.08.2010 року -  під час першого допиту після затримання та

∙    27.08.2010   року   -   під   час   другого   допиту   і   пред'явлення   мені постанови про притягнення як обвинуваченого.

Решту зазначеного терміну я безпідставно і безцільно перебуваю в режимі позбавлення волі, ізоляції від суспільства, від своєї родини.

Неможна заплющувати очі й на той неспростовний факт, що будь-який час перебування в установах позбавлення волі негативно (часто - незворотньо) впливає на стан здоров'я людини, що тут знаходиться, - хто б що не говорив про намагання створювати належні умови утримання.

От чому я ще раз наголошую на вимушеній необхідності безпосередньо, прямо звернутися до ЗМІ.

Звертаючись до вас, я усвідомлюю надзвичайну відповідальність за кожне сказане в цих умовах слово.

За всю свою військову, а потім державну службу я жодного разу не дозволив собі вчинків, які б могли впасти плямою на мою офіцерську честь, честь державної людини. Це знають і можуть підтвердити багато моїх співслужбовців, колег, партнерів, друзів як в Україні, так і за її межами.

Тому більшим злом для себе я вважаю замах на своє ім'я, репутацію, честь, які для мене є не менш дорожчими, ніж здоров'я і життя. Це "важить" для мене більше, ніж порушена кримінальна справа, тому що переконаний у відсутності будь-якої її перспективи, оскільки жодних злочинних дій не вчиняв і вірю у невідворотність справедливості.

Хоча і тверезо усвідомлюю складність і важкість ситуації протиборства з "командою" Генеральної прокуратури:

∙    слідство веде слідчий Генеральної прокуратури;

∙    нагляд   за   законністю   досудового   слідства   здійснює   прокурор   з Генеральної прокуратури;

∙    контролює    хід    кримінальної    справи    заступник    Генпрокурора Щоткін В.І., якому підпорядковані і підзвітні, і перший, і другий;

∙    прес-служба   ГПУ   та   "інші   джерела"   з   Генпрокуратури   мають фактично  монопольну  можливість  інформувати  мас-медіа  про хід даної справи виключно на свій розсуд, у своїй інтерпретації.

Важко уявити людину, яка одноосібно, навіть за підтримки кваліфікованих і досвідчених адвокатів, спроможна адекватно протистояти такій потужній, концентрованій силі.

Говорю відверто про це, тому що я не був і не є членом будь-якої політичної партії, руху чи громадської організації, або чиєїсь політичної команди. І тому я можу сподіватися лише на підтримку тих людей, які мене добре знають, з якими зроблено багато корисного для людей і для держави.

Не знаю, хто за час моєї роботи в Міністерстві оборони міг би дорікнути мені за непорядність, нечесність, несумлінність або непрофесійність.

Не знаю й людей, які тримають на мене зло — крім тих, хто за моїх активних зусиль був змушений піти зі своїх посад у Міністерстві оборони. Тому що на час виконання обов'язків керівника військового відомства, до призначення нового Міністра, своїми головними завданнями я вважав утримання стабільної ситуації у Міністерстві і Збройних Силах, нормалізацію роботи усіх підрозділів Міноборони та Генерального штабу.

І з цією метою я робив усе, щоб позбавитися від тих, хто, майже не приховуючись, безсоромно докладав руку до розтаскування, розкрадання ресурсів Міноборони і Збройних Сил.

Саме "зусиллями" цих людей здійснювались оборудки у сфері державних закупівель, з рухомим і нерухомим майном Збройних Сил, доводилися до банкрутства підпорядковані державні підприємства.

Вважаю, що я гідно зміг разом з колегами і підлеглими, протягом дев'яти місяців, у  складних умовах неналежного фінансування Збройних Сил, забезпечити їх здатність виконувати покладені конституційні завдання.

В тому, що мене звинувачують у здійсненні вчинків, з якими я відкрито, наполегливо боровся, я вбачаю спробу розквитатися, помститися з боку усунутих мною з Міністерства оборони людей, що мають можливості певного впливу для організації "полювання" і розправи наді мною (з кон'юнктурним використанням гасла боротьби з корупцією серед високопосадовців).

Згадана порушена кримінальна справа носить відверто замовний характер, адже у ситуації з Феодосійським судномеханічним заводом не досліджується хронологія доведення цього підприємства до стану банкрутства протягом декількох останніх років, хто і як докладав до цього руку. Дана кримінальна ж справа формується навколо єдиною "точки дотику" в цій "хронологічній лінії" - погодження плану санації підприємства.

У кримінальній справі погодження плану "інтерпретується" як злочинні дії, в результаті яких держава втратила майновий комплекс підприємства. При цьому зовсім не береться до уваги той факт, що після погодження плану Міноборони відбулося ще одне погодження його комітетом кредиторів, а потім - затвердження плану рішенням Господарського суду АР Крим. Саме лише після цього план санації як документ став чинним і можливим для реалізації.

Тепер, що стосується основного питання - погодження плану санації Міністерством оборони.

Не обтяжуючи деталями, пов'язаними з обставинами розгляду і погодження цього документу і про які я докладно надав свідчення під час допитів, зазначу головне.

Перед погодженням плану до його змісту мною власноруч було внесене доповнення (до обох його примірників, на стор. 58), яке стосується обов'язковості дотримання вимог Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, при реалізації плану санації.

Згідно з цими вимогами відчуження будь-якого об'єкту підприємства при реалізації плану санації мало відбуватися за умови окремого надання дозволу на його відчуження, перед тим погодженого з Фондом державного майна.

Саме в такому вигляді план санації був погоджений Міноборони і потім відповідно погоджений комітетом кредиторів і затверджений рішенням суду.

В ході подальших дій, пов'язаних з реалізацією плану ні до Міністерства оборони за дозволом, ні до Фонду держмайна за погодженням ніхто не звертався. Саме те, що відбувалося на цьому етапі, і повинно було б стати предметом розслідування, натомість всі зусилля слідства зосереджені на тому, щоб у будь-який спосіб зробити винним мене, завідомо визначивши на роль показової "жертви".

Упередженість та необ'єктивність слідства у справі для мене очевидні, але при цьому виникає зовсім нериторичне питання: чи підлягає якомусь контролю діяльність працівників, у тому числі керівництва, Генеральної прокуратури? Чи вже сам факт займання певної посади апріорі виключає навіть припущення про можливість неправомірних, протиправних дій, зловживань тощо з боку цих посадовців-правоохоронців? (Є люди, "святіші за Папу"?)

Втім, я переконаний у силі Закону і у справедливому рішенні - припиненні цієї замовної справи та дякую усім, хто сьогодні, підтримуючи мене у цій непростій ситуації, вірить у моє чесне ім'я."

Іващенко В. В.

Напомним, военная прокуратура задержала 21 августа 2010 г. экс-первого заместителя министра обороны Украины Валерия Иващенко. После скандальной отставки Юрия Еханурова Валерий Иващенко в период с 5 июня 2009 года по 11 марта 2010 года исполнял обязанности главы военного ведомства в правительстве Юлии Тимошенко. Следствие располагает документом за подписью Валерия Иващенко, который дает право по итогам проведенной санации продать любое имущество Феодосийского судомеханического завода, включая цеха и глубоководные причалы. Реализация указанного решения Минобороны нанесла серьезный ущерб госпредприятию.