Не можна реформувати країну за принципом "тільки чого б не сталося" — Нефьодов

Два тижні тому Світовий банк оприлюднив офіційні результати рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business-2018. За останній рік Україна піднялась на чотири сходинки і зайняла 76 позицію серед 190 країн. Рух угору забезпечили декілька факторів, зокрема зменшення Києвом розміру пайової участі в розвитку інфраструктури з 10% до 2%, зниження вартості послуг технічного нагляду в будівництві, а також зменшення та уніфікація ставки ЄСВ до 22%.

Кабінет міністрів на початку літа зареєстрував у парламенті законопроект №6540, який має підняти Україну, за оцінками Мінекономрозвитку, принаймні на 32 позиції в рейтингу та забезпечити близько $10 млрд інвестицій. Перший заступник міністра економічного розвитку та торгівлі Максим Нефьодов розповів, як цього можна досягнути.

МЕРТ заявив дуже амбітні результати у разі прийняття законопроекту про поліпшення інвестклімату. Мова йде про понад $10 млрд інвестицій. Поясніть, як розраховували такий ефект?

Хочу зробити крок назад: рейтинг — це, звичайно, не панацея і не самоціль, яку ми хочемо досягнути у відриві від реального покращення бізнес-клімату. Дійсно, ми намагаємося привернути увагу публіки цією цифрою в $10 млрд. Але очікувати, що, перемістившись на одну позицію вгору, ми обов'язково отримаємо додаткові $500 млн, наївно. Це так не працює. Інвестора цікавить не тільки бізнес-клімат.

З іншого боку, звинувачення, мовляв, цей рейтинг взагалі не важливий, несправедливі. Рейтинг легкості ведення бізнесу є одним із найбільш відомих у світі інструментів для порівняння між собою різних юрисдикцій.

Це дозволяє потрапляти на перші шпальти світових видань з гарними новинами. Звісно, це не гарантія, що Ілон Маск прочитає і вирішить, що треба будувати завод в Україні. Але інвестор, який ніколи не дивився в нашу сторону, може подивитись. Зрозуміло, що деякі компанії однак не будуть інвестувати. Наприклад, виробники товарів широкого вжитку, котрим цікава Індія, хоча вона й знаходиться в рейтингу нижче України. Чому? В Індії населення щороку росте на третину населення України. Бізнес там вести важко, але попит більший. В свою чергу, наприклад, для автовиробників, яких ми намагаємось залучати, легкість ведення бізнесу — це важливий сигнал.

Зараз уряду вдається "продавати" свої реформи? Чи зміни останніх років недооцінені?

Мені здається, що недооцінених реформ досить багато. Українці класично концентруються на негативі. Ми маємо прогрес в певних аспектах, але він відсутній у інших. Останнє забирає на себе всю увагу. Окрім цього, людям легше оцінити те, з чим вони стикаються кожного дня, наприклад, адміністративні послуги. Всі радіють тому, що отримати паспорт стало легше і комфортніше. З іншого боку, людям важко оцінити реформи, які відбуваються на ринку газу чи на ринку електроенергії. Це фундаментальні зміни, які можна буде відчути лише через певний час. Але, кажучи цинічно, такі зміни є важливішими, ніж побудова декількох десятків красивих приміщень для отримання адмінпослуг.

Відповідно до опитувань, бізнес основними бар'єрами називає низький попит на продукцію, нестабільну політичну ситуацію, високі ставки податків, їх обтяжливе адміністрування, інфляцію, часті зміни законодавства. Урядовий же законопроект 6540, який має підвищити нашу інвестпривабливість, зовсім про інші речі.

Це законопроект про бізнес-клімат, не про боротьбу з інфляцією чи попит. До того ж ми не можемо прямо вплинути на попит. І не можна розробити законопроект, який вирішує всі проблеми в країні. Ми концентруємося на певній сфері. Ми чесно кажемо, що в законопроект увійшли лише ті норми, які прямо впливають на місце України в рейтингу Doing Business. Це не означає, що інші сфери не важливі. Важливі, але не можна одним документом вирішити все. Однак деякі проблеми бізнесу, які ви перерахували, ми намагаємось цим законопроектом вирішити хоча б частково.

Які?

Намагаємося зробити доступнішим фінансування. Для будь-якого підприємця це дуже важлива річ. Але доступність фінансування залежить від великої кількості факторів: від вартості ресурсу, який залежить від базової інфляції, від кредитного ризику, який пов'язаний із прозорістю структури власності, врешті-решт від легкості роботи з боржниками.

Поясніть, які саме зміни дозволять зробити фінансування доступнішим.

Дві головні зміни — це певне спрощення процедури банкрутства і створення механізму довірчої власності. У питанні полегшення процедури банкрутства ми не замахуємося на амбітну ціль. Питання про відновлення платоспроможності боржників — це вузьке місце у Верховній Раді: були законопроекти, але питання просувається дуже важко. До цього "снаряду" ми підійдемо наступного року — будемо готувати мега-законопроект про банкрутство.

В законопроекті ж №6540 намагаємося вирішити точкові питання, не торкаючись загальної процедури банкрутства для всіх підприємств. Зміни стосуються лише специфічних компаній — тих, у кого практично увесь борг перед одним кредитором. Ми пропонуємо суттєво спростити і скоротити процедуру банкрутства для таких позичальників.

Цей інструмент буде працювати в першу чергу для невеликого бізнесу?

Він буде працювати для специфічної, не дуже великої категорії підприємств, які мають одного кредитора, або їх майно передане в заставу одному кредитору. Ми очікуємо, що строки процедури банкрутства зменшаться з трьох до одного року, відповідно вартість повернення коштів для кредитора зменшиться майже вдвічі.

Ймовірно, це стосуватиметься більшою мірою маленьких підприємств, хоча не виключаю, що є й великі компанії, котрі мають борг перед одним кредитором. Але хочу наголосити, що норми цього законопроекту вирішують далеко не всі питання банкрутства. Чесно кажучи, це буде великий успіх, якщо ми, дякуючи змінам, увійдемо до ТОП-100 по компоненту "відновлення платоспроможності" в Doing Business.

В чому проблема спрощення процедур, чому такі питання постійно буксують?

На словах у нас всі підтримують полегшення ведення бізнесу. Але його зворотній бік — це простіші та дешевші процедури, а також трохи менший захист прав та, ймовірно, більші можливості для шахрайства. Якщо ми пришвидшуємо банкрутство — теоретично чиїсь претензії чи думка можуть залишитися поза увагою. Теоретично чим швидший процес, тим вищі ризики.

Тому всі виступають за легкість ведення бізнесу, але водночас проти скасування всіх перевірок, процедур, папірців. Згадайте баталії, коли скасовували печатки. Всі галасують "скасуємо печатку і шахрайство зросте", "підпис легше підробити". Ну, давайте тоді додамо ще сургучну печатку та підпис свідка. Це питання загальної довіри бізнесу до влади та влади до бізнесу.

Якщо ми завжди будемо наздоганяти і хвилюватися "тільки б чого не сталося", нами не зацікавиться жоден інвестор. В Україні постійно запитують, скільки країн вже реалізували такі зміни. Вибачте, але якщо ми будемо п'ятдесятою країною, яка втілює якісь зміни, даремно сподіватися, що інвестори це оцінять. Вони вже зайшли в 49 країн, які були перед нами. Нам дуже пощастило, що вдалося прийняти закон про публічні закупівлі. Ми стали однією із буквально п'яти країн, які повністю перейшли на електронні закупівлі. Тому це круто, і тому це оцінили. Те ж саме треба робити і в бізнес-кліматі. Робити навіть непопулярні кроки, за які нести в тому числі й політичну відповідальність. Не вдасться робити тільки райдужні і всім приємні реформи.

Повернемося до довірчої власності, про яку ви говорили? Як це працюватиме?

Довірча власність — це альтернативний механізм іпотеці. Процедура чимось схожа на фінансовий лізинг. Поки автомобіль у фінансовому лізингу, власником його є банк. Якщо позичальник не сплачує кошти за цей автомобіль, працівник банку з іншим комплектом ключів може просто сісти в цю машину і поїхати. Банку не треба судитися з позичальником, не треба доводити факт боргу, не треба робити стягнення. Це значно простіший та дешевший процес, тому банк може запропонувати кращі умови та дешевший кредит.

Подібну схему ми пропонуємо розповсюдити на нерухомість, в тому числі житлову. Власником до погашення всього боргу буде виступати кредитор.

Я не хочу вдаватися в дискусії: забирати житло — це добре чи погано. Але має бути інструмент, який дає позичальнику вибір. З одного боку, можете взяти класичну іпотеку — будете трохи краще захищені але матимете більшу ставку. З іншого — можете обрати інструмент довірчої власності, тоді банк матиме краще захищені права, але ви отримаєте меншу ставку.

Чи передбачає законопроект відміну пайової участі для бізнесу?

Передбачає. Наша позиція полягає в наступному: пайова участь в Україні працює як податок на інвестиції. Деякі міста використовують цю норму дійсно продуктивно. Але Мінрегіонбуд нещодавно проводив дослідження і виявив, що жодна гривня зі сплаченої пайової участі не була витрачена на будівництво садочків, шкіл, лікарень чи підключення новобудов до інфраструктури.

Інструмент пайової участі можна порівняти з виделкою, якою ми їмо суп, і кажемо, що ложка не потрібна, бо ми до виделки звикли.

Поясність неефективність пайової участі.

Це непрозорий інструмент. В ідеальній ситуації має продаватися земля, десь за дорого, десь за дешево. Місто ж, отримуючи кошти від продажу, має забезпечити підключення до електромереж та комунікацій.

Ми ж робимо інакше: землю ми не продаємо, але всі, хто будує, мають заплатити "до 10% від вартості їх будівництва". І ось це "до 10%" — суб'єктивне, адже у нас "тих, кому найбільше потрібно", звільняють від сплати пайової участі. Врешті-решт при ставці до 10% від вартості будівництва в місцеві бюджети в 2016 році надійшло чомусь лише 1,35 млрд грн. І майже половину цих грошей дав Київ.

До другого читання ми готові дискутувати: чи повністю скасувати, чи передбачити перехідний період, чи зменшити верхню планку до 2%, але зобов'язати платити всіх. Ми готові до дискусії, але концептуально це неправильний інструмент.

З іншого боку, завжди будуть аргументи — звідки ж тоді збирати кошти для міста?

Насправді багато міст вже скасували пайовий внесок, інші ж суттєво його знизили. Значний розмір внеску залишився тільки у Львові та Запоріжжя.

Щодо наповнення бюджету — зараз багато податків йдуть на місцевий рівень, ті ж акцизи на алкоголь, тютюн, бензин, місцева влада може вводити податок на нерухомість. При цьому останній, до речі, виконуватиме функцію не лише наповнення бюджету, а й вирішить питання недобудов, закинутих будівель, порожніх ділянок.

Чи вирішує законопроект 6540 якимось чином питання захисту права власності інвесторів?

Повністю, очевидно, не вирішує. Але частково це питання піднімається в нормах, що стосуються захисту міноритарних акціонерів.

Ми пропонуємо передбачити відповідальність за "примушування товариства до вчинення неправомірних угод із заінтересованістю". За цією складною фразою дуже проста історія: 75% підприємства належать мажоритарному власнику, інша частка — мінорітаріям. Мажоритарний власник каже "купіть у іншого мого підприємства паливо". Це угода із заінтересованістю. Відповідно до чинного законодавства, в такому випадку треба замовити оцінку аудитора, який підтверджує ринковість чи неринковість умов. Але зараз немає жодної відповідальності, якщо були запропоновані неринкові умови.