Що прорахував Путін і як його можна зупинити — дипломат

Напруга у відносинах між Москвою та Києвом постійно зростає. Західний світ поки що не може зупинити агресію Путіна, а Росія тим часом готується до можливої третьої світової війни. Однак реальних союзників у Кремля поки що немає — це стримує дії окупантів. Тим часом поки Європа розмірковує, чим вона може пожертвувати заради стримання Путіна, Обама починає діяти. Чому — в продовжені інтерв"ю з екс-директором Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції, дипломатом Вадимом Трюханом.

Який сценарій є прийнятним для України у ситуації з Кримом?

Немає універсального рецепту і історія інших військово-політичних конфліктів, принаймні за останні 20-30 років показує, що їх врегулювання потребує часу.

Наприклад, при розпаді Югославії регулярні війська Слободана Мілошевича захопили три величезні території в Хорватії. Хорватська армія в той час, оскільки вона була осколком югославської армії, була ще в гіршому стані, ніж зараз українська.

Для того, щоб поновити контроль над цими територіями, Хорватії знадобилися 3-4 роки. Вони побудували боєздатну армію, заручилися підтримкою міжнародної спільноти, спланували відповідні операції з повернення цих територій в склад Хорватії і здійснили їх. В результаті військових дій, територіальна цілісність цієї країни була відновлена.

Чи була підтримка населення в цих регіонах?

Ситуація аналогічна до Криму. Югославська армія, захопивши ці території, зробила все для того, щоб хорватське населення покинуло їх. Практично, там на 90% залишилися лише серби. Але це ніяким чином не вплинуло на дії хорватської армії та політичного керівництва Хорватії. Все одно військові операції були проведені. Після цього хорвати, які були вигнані, повернулися на ці території і поступово співвідношення по ознаці національності було повернуто до довоєнних часів, навіть стало на користь Хорватії — частина сербів полишили ці території і емігрували в інші країни, чи то в Сербію.

Але суть в тому, що фактор підтримки місцевого населення не був визначальним. Визначальним була якраз військова спроможність і підтримка міжнародної спільноти. Це один приклад. Іншим може бути ситуація с Німеччиною.

Більше 40 років Німеччина перебувала в стані двох країн: ФРН і НДР. Для того, щоб країна возз'єдналася, ФРН займала зовсім іншу тактику. В ФРН підвищували рівень життя, щоб східні німці зрозуміли, що їм треба жити за тими правилами і стандартами, які є в західному Берліні, а не на їхній території.

Оскільки наприкінці 80-их років, практично 90% населення НДР мріяли про возз'єднання то все пройшло взагалі безкровно.

Але є й третій варіант, пов'язаний з так званими замороженими конфліктами. Те, що стосується Південної Осетії, Абхазії, Придністров'я, інших конфліктів. У ситуаціях, коли країни не являють собою якоїсь стратегічної значимості для потужних геополітичних гравців світу, конфлікт може тривати у замороженому стані навіть десятиліттями.

Який із сценаріїв можливий в Криму?

На мою думку, оскільки Україна має величезне геополітичне значення як для Європи, так і для США, і Китаю, та інших цивілізованих країн світу, йтиметься про намагання якомога скоріше добитися повернення status quo.

Але для цього необхідно поєднання двох сценаріїв — німецького і хорватського. В Україні мають бути створені всі умови для того, щоб населення Криму переконалося в тому, що тут дійсно демократичний уряд, подолано корупцію, забезпечено високий рівень життя людей і рівні можливості для всіх громадян — з точки зору ведення бізнесу, отримання освіти, медицини і т.д.

Але друга і дуже важлива історія з анексією Криму — вона нарешті підкреслила проблему обороноздатності нашої країні.

Як її можна вирішити?

В України є два варіанти зміцнення своєї обороноздатності. Один варіант — це через створення потужної мобільної сучасної армії, по зразку, ізраїльської. Держава Ізраїль не будучи частиною жодних політичних блоків, самостійно протягом уже понад 50 років спроможна захищати себе від будь-якої зовнішньої загрози.

А другий варіант, — паралельно з розвитком своєї армії, вирішувати питання про приєднання до потужного військово-політичного блоку, яким є Північноатлантичний Альянс. Єдина проблема в тому, що на даний момент для вступу до НАТО час абсолютно непідходящий.

Через пропаганду, яка лилася не тільки з боку Росії, а й з боку певних "українських" агентів Кремля, в першу чергу Медведчука, який створив для цього так звану організацію "Український вибір", та багатьох інших проросійських організацій, населення південно-східних областей України не готове сприйняти рішення влади України про приєднання до НАТО вже зараз.

Водночас, досвід багатьох інших країн, наприклад, Словаччини, Чехії та Іспанії, показує, що 2-3 років достатньо для того, щоб населення змінило своє ставлення до Північноатлантичного Альянсу.

В ситуації, коли у Словаччині був при владі Мечіяр, рівень підтримки скадав 36%. Коли він пішов з влади і було створено демократичний уряд, який проголосив метою вступ до ЄС і НАТО, за три роки інформаційної кампанії рівень підтримки зріс за 70%.

В Іспанії, коли вона у 1982 році приєднувалася до Північно-Атлантичного Альянсу, рівень підтримки складав близько 30%. В країні постійно проходили потужні акції протесту проти вступу до НАТО. Одним з лідерів цих акцій протесту, до речі, був відомий політик Хав'єр Солана, на той час один з молодих лідерів Соціалістичної партії Іспанії.

Через декілька років інформаційно-роз'яснювальної кампанії ситуація корінним чином змінилася — за 80% населення підтримували рішення про те, щоб Іспанія залишалася членом НАТО. А Хав'єр Солана настільки змінив свою позицію, що невдовзі обійняв пост генсека НАТО.

Наскільки запізнилось рішення з виводом українських військ з Криму?

Рішення про виведення частин залишків Збройних сил України з Криму запізнилося як мінімум на три тижні. Зараз це обґрунтовують тим, що зберігаючи там військові формування, нам вдалося попередити інтервенцію в решті східних і південних областей, підготувати армію до захисту. Однак це в корні неправильна думка. Треба було негайно, після захоплення 27 лютого приміщень Ради міністрів Криму і Верховної Ради Криму, проводити спецоперації силами спецпідрозділів МВС і СБУ.

А так як цього не було зроблено, то буквально в перших числах березня треба було виводити війська. Вже тоді стало зрозуміло, що режим Путіна не зупиниться і блокування "зеленими чоловічками" рано чи пізно призведуть або до величезних жертв (чого, слава Богу, не відбулося), або до підриву морального духу солдатів та офіцерів збройних сил, а також військовослужбовців ВМС України.

Більше того, як виявилося, в Криму зосереджено великі обсяги військової техніки — це сотні БТР, літаків, десятки кораблів і т.д.

Яскравий приклад на підтвердження цієї думки, — керівництво Адміністрації Прикордонної служби зуміло прорахувати розвиток ситуації і вивести свої катери вчасно. А керівництво Міноборони і Генштаб не змогли прорахувати, що призвело до таких плачевних наслідків.

Зараз треба вжити необхідних заходів з тим, щоб зберегти все, що можна, і на базі виведених військ, доукомплектувавши їх, зробити елітні частини, які будуть покликані захищати південно-східні кордони України від можливої агресії зовнішнього ворога.

Спецоперація могла б дати свій результат? Ми могли б залишити Крим?

Приміщення Ради міністрів і ВР Криму захопили 120 озброєних людей, вони були без впізнавальних знаків. Від них відхрестилася РФ. У разі їх знешкодження спецпідрозділами України, у РФ не було б юридичних підстав звинувачувати уряд України в якихось неправомірних діях.

Безперечно, що та операція не була б простою, оскільки йшлося про висококласних, добре підготовлених, зрозуміло, що перевдягнених, але спецпризначенців російського походження. Але в той час в України булі всі шанси таким чином показати, що армія і правоохоронні органи готові протистояти агресії.

Оскільки цього не було зроблено, то Путіну було дано зелене світло для подальших дій, пов'язаних з поступовою військовою агресією і анексією Криму.

Зараз кажуть про третій пакет санкцій? Який він повинен бути, щоб зупинити Путіна?

Третій пакет санкцій має включати зупинення будь-яких торговельних відносин з Росією як державою, і з арештом всіх фінансових та інших капіталовкладень — рахунки, інвестиції, в нерухомість, які належать Росії та держпідприємствам Росії, на території іноземних країн.

Це може зупинити Путіна?

Тут можливі два варіанти. Це призведе до швидкого погіршення соціально-економічного стану, дефолту, інфляції і врешті-решт зростання протестних настроїв у російському суспільстві, що може призвести до повалення режиму Путіна.

А інший варіант, — це може спричинити відчайдушні намагання якимось чином переломити ситуацію шляхом початку відкритих військових дій проти України і, можливо, проти Молдови і початку по суті Третьої Світової війни.

Росія може готуватися до Третьої Світової війни і для цього вона шукає собі союзників. В західних ЗМІ називають чотири варіанти: Росія отримає в союзники Китай, Туреччину, Німеччину або самостійно буде планувати якісь дії. Який із цих варіантів має під собою підґрунтя?

Якщо ми проаналізуємо останні дві світові війни, то побачимо, що під час воєн конфігурації союзів можуть змінюватися. І тут треба бути відвертими. Зараз вся російська дипломатія і розвідка напружено працюють на те, щоб знайти не декоративні, а потужні держави, які б стали союзниками РФ. На даний момент очевидних ознак того, що будь-хто з тих, хто може реально завдяки союзу з Росією створити певне противагу США та Європейським країнам немає. Але як повернеться ситуація далі — складно прогнозувати.

Великою мірою все залежатиме від того, наскільки ефективно спрацює дипломатія — українська, європейська й американська — у переговорах і постійних контактах з Китаєм, Індією, Іраном, Іраком та іншими потужними у військовому плані країнами.

Китай та Росія мають певні територіальні претензії до Японії. Чи можуть вони повторити той самий Кримський чи Чехословацький сценарії?

Скажімо так, Китай за всю свою історію жодного разу не починав якихось агресивних воєн. За кожної ліпшої нагоди лідери Китаю підкреслюють, що їх країна ніколи не виступає в ролі агресора.

Чи хтось зараз загрожує Китаю? Очевидно, що ні. Більше того, Китай зацікавлений у поверненні власної територіальної цілісності через інтеграцію до КНР Тайваню. Я думаю, що в ході цих геополітичних пасьянсів у тому числі якраз і йтиметься в тому числі про реінтеграцію Тайваню до складу Китаю.

На моє переконання, Китай не буде сам комусь загрожувати і не буде вступати в союз з будь-яким агресором.

Як щодо Туреччини?

З Туреччиною інша ситуація. Вона офіційно заявила, що буде надавати всіляке сприяння і намагатиметься зробити все для того, щоб не було завдано шкоди кримсько-татарському народу. Більше того, Туреччина є членом Північноатлантичного Альянсу, є союзником всіх європейських країн та США. Тому прогнозувати ситуацію, коли Туреччина стане на бік агресора і розірве всі зв'язки з усіма традиційними партнерами наразі немає ніяких підстав. Навпаки, Туреччина є і буде зацікавлена у відновленні статус-кво по відношенню до Криму, який належить Україні. До речі, той факт, що ця країна виступила в ролі співавтора резолюції ГА ООН щодо Україні — це яскраве підтвердження цієї тези.

Чи мають якесь підґрунтя чутки про домовленості між Росією та Німеччиною щодо сьогоднішніх конфліктів?

Впевнений, що ніяких домовленостей немає. Є намагання зробити все для того, щоб не продовжувалася ескалація конфлікту, щоб вона не переросла у відкриту війну — Європа у цьому не зацікавлена.

В країнах ЄС та і в будь-якій цивілізованій країні, як то Канада, Японія, США, протягом останніх 50 років впроваджуються демократичні процедури прийняття рішень. Це серед іншого означає, що уряди цих країн перебувають під жорстким контролем їхніх суспільств. Якщо у 1938 році, коли була досягнута Мюнхенська змова, такого рівня демократії в країнах Європи не було, а в Німеччині взагалі існував фашистський націонал-соціалістичний режим на чолі з Гітлером, то зараз ми таких прикладів назвати не можемо.

Можна з 100% впевненістю заперечити факти якихось кулуарних домовленостей між Путіним і Меркель чи між Путіним і будь-яким іншим лідером європейської країни.

Єдине, що керує зараз лідерами ЄС — бажання заморозити ситуацію як вона є, щоб уникнути великої війни і перевести її в довготривале врегулювання.

Проте Росія зараз активно фінансує проросійські настрої у Франції, Німеччині...

Я б не перебільшував такого роду тенденції. Безперечно, що такі намагання є і в це інвестуються десятки, а можливо, і сотні мільйонів доларів. Але, по-перше, у разі запровадження третього пакету санкцій у РФ не буде можливості продовжувати фінансування такої діяльності. А по-друге, незважаючи на те, що протягом 65 років у Європі мир та злагода (крім Балканських війн), спецслужби європейських держав та США розвиваються бурхливими темпами і мають набагато вищі можливості, ніж спецслужби РФ.

Тому якихось серйозних загрозливих тенденцій до того, щоб сценарій, який Росія використала в Криму, міг бути використаний, наприклад, в Ельзасі, Естонії, чи в Польщі, немає.

Можливо, що Путін намагається прикрити погіршення соціально-економічного середовища саме цією агресією?

Однозначно. Для того, щоб зберегти своє реноме, залишатися безальтернативним лідером в очах російського суспільства, що доволі складно на фоні погіршення соціально-економічного стану, Путіну вкрай необхідна була коротка виграшна війна.

Те, що він досить швидко і безкровно зумів забезпечити реалізацію такого сценарію, зараз підвищило його рейтинги і зробило в очах російського суспільства таким собі героєм, "собирателем русских земель". І своєї мети він по суті досяг.

Але він не врахував дві речі. По-перше, що міжнародна спільнота все-таки буде єдина в своєму несприйнятті цієї агресії і досить швидко почне вводити санкції проти представників його режиму.

Друге, — те що українські військові в Криму проявлять чудеса героїзму, без зброї досить тривалий час не даючи захопити свої військові частини, а українське суспільство об'єднається навколо мети збереження єдності країни.

Спорадичні проросійські виступи, які ми досі спостерігаємо на Донеччині, Харківщині, Луганщині, Одещині та деяких інших областях затухають. Навіть при вкладенні величезних фінансових ресурсів в організацію цих заходів, режиму Путіна не вдається заручитися скільки-небудь значною підтримкою місцевого населення, яке б виступало за "возз'єднання певних територій з РФ".

Зараз роль політичних опозиційних еліт в Росії перебільшена? Говорять, що Росія не монолітна, багато хто не підтримує Путіна...

Переважна більшість населення РФ підтримує Путіна і його режим. В цьому специфіка російського суспільства. Там звикли жити при царі чи імператорі, як би він не називався.

Але протягом всього перебування при владі Путін робив все для того, щоб в зародку знищувати будь-які тенденції до появи альтернативи. Тому існуючі опозиційні політики в РФ не є реальною загрозою режиму Путіна на даний момент.

Проте той факт, що навіть під час збройної агресії проти Криму російським опозиціонерам вдавалося на фоні загального одобрямса виводити на вулиці людей з гаслами на підтримку України та за мир, свідчить про те, що протестний потенціал в РФ є. А з виходом на волю Ходорковського з'явилися і можливості заохочення зростання протестних настроїв у Росії.

Станом на зараз політична опозиція в РФ є слабкою і не являє собою яку-небудь значиму загрозу Путіну. Але при початку відкритих військових дій проти України ситуація може дуже швидко змінитися.

Який ваш прогноз, коли це все закінчиться і чим саме?

Можна спрогнозувати, що ситуація почне розв'язуватися після виборів президента України. У разі якщо не почнуться відкриті військові дії, сподіватися на швидке повернення Криму не доводиться. Воно можливе лише у випадку запровадження всеохоплюючих санкцій з боку ЄС, США та інших цивілізованих країн проти Росії як держави, що може викликати собою падіння режиму Путіна.

При реалізації цього сценарію протягом 2-3 років територіальна цілісність України може бути відновлена.

Водночас, у разі якщо такі санкції не будуть запроваджені і буде взята певна пауза з боку режиму Путіна та міжнародної спільноти, тоді про повернення Криму можна говорити тільки в середньостроковій перспективі — це 10-15 років.

Чи є воля у Європи — ввести санкції, які вдарять і по власній економіці? Чи європейці усвідомлюють масштаби проблеми?

Насправді йдеться не про Крим чи Україну. Йдеться про виклик одного конкретно взятого глави однієї держави — Володимира Путіна — всій системі міжнародних відносин, яка склалася після Другої Світової війни.

По суті, анексією Криму Володимир Путін підірвав існуючу систему міжнародного права, яка формувалася протягом довгих десятиліть. Такими діями він відкрив ящик Пандори. Відтепер жодна країна в світі не може відчувати себе захищеною від агресії РФ чи подібних їй режимів, які час від часу з'являються у світі...

Тому принципове питанням для міжнародної спільноті — відновлення status quo і повернення РФ, як одного з суб'єктів міжнародних відносин, в цивілізовані рамки співіснування.

А Америка може більш жорстко віднестися до Росії?

Якраз США є певним лідером в питанні врегулювання і саме ця країні великою мірою впливають на позицію ЄС, тому, при продовженні спільних скоординованих дій Вашингтона і країн ЄС, результату буде досягнуто.

Поки США доволі ліберальні в санкціях?

США так влаштовані, що президент країни завжди перебуває під тиском певних лобістів, опозиції та громадянського суспільства. Для Барака Обами зараз це особистий виклик. Якщо він проявить слабкість, то Демократична партія втратить у своїх рейтингах і не матиме жодних шансів на наступних виборах.

Тому він змушений і під тиском експертного середовища, і громадянського суспільства, і під тиском позиції, яку займають республіканці, активно і послідовно реагувати на цю кризу і робити все для того, щоб повернути стабільність у регіоні, не допустивши подальшої ескалації конфлікту.

І наостанок. Хочу висловити впевненість в тому, що всі виклики, які постали перед українським народом, будуть подолані. Ми гідно вийдемо з цієї кризи і станемо потужним європейським гравцем, до якого будуть прислухатися не лише на континенті, а й у всьому світі.