Закон про 1 гривню. Як держава почула бізнес та спростила життя 13 млн українців

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронировать участие

Що таке зараз 1 гривня? Півтори коробки сірників. 1/8 частина квитка на київське метро. 1/14000 середньої зарплати в Україні.

На жаль, за 25 років обігу наша національна валюта знецінилася. І зараз ніхто особливо не засмутиться, якщо випадково загубить монетку на вулиці.

Але, як виявилося, 1 гривня може стати причиною головного болю для 13 млн українців.

Наприкінці травня співвласник Monobank Олег Гороховський, один із хедлайнерів розвитку банківського сектору України, написав пост у Facebook. Меседж був таким: приватний банк завжди чує своїх клієнтів і створює сервіси на їхню користь, а держава, мовляв, навпаки — створює людям проблеми.

Як приклад він навів закон №361-IX про протидію відмиванню злочинних доходів, фінансуванню тероризму та розповсюдженню зброї масового знищення. Одне з його положень звучало так: фінмоніторинг може не перевіряти платника й одержувача при переказі готівки в межах України, якщо цей платіж є "меншим, ніж 5 тисяч гривень".

Здавалося б, просте формулювання. Але воно призвело до абсурдної ситуації. Всі інтерфейси отримання платежів стали обмежувати сумою 4999 грн. І при внесенні, наприклад, рівно 5000 грн з’являлася решта в 1 грн. Щоб її якось повернути платнику, необхідно було вигадувати різні "схеми". А це — зайва кількість "екранів", якими клієнту потрібно було віртуально подорожувати. І, як наслідок, багато втраченого часу.

Одна справа, якщо переказ отримував ваш друг. Він може і пробачити 1 грн, яку недоотримав через обмеження в терміналі.

Інша справа, якщо необхідно надіслати точну суму 5000 грн. Платник змушений був розбивати переказ на два: один — на 4999 грн, а інший — на 1 грн, сплачуючи в кожному випадку комісію.

Питання цієї 1 грн ламало мозок 13 млн українцям. Саме стільки людей, за підрахунками експертів, протягом року здійснювали подібні платежі.

Уявимо, що кожен клієнт втрачає зайву хвилину біля цих терміналів. У перерахунку на 13 млн клієнтів щороку — виходить 13 млн хвилин або 25 років. Вдумайтеся: 25 років втраченого часу через непродумане формулювання у законі!

Коли я прочитав пост Олега Гороховського, я в той же день написав законопроєкт №5559, який вирішує цю проблему. Це був документ на одну сторінку, в якому я запропонував змінити лише одне формулювання: фразу "що є меншою ніж 5 тисяч гривень" замінити на "що не перевищує 5 тисяч грн". Це дозволяє без проблем надсилати рівно 5 тисяч грн без фінмоніторингу.

Лише три слова — але ці слова полегшать життя мільйонам українців. На щастя, минулого тижня ми ухвалили закон, "за" проголосували 315 моїх колег по парламенту. На жаль, процедура його проходження тривала довгі місяці, попри всю простоту, — головним чином через необхідність обговорення у комітетах.

Я дякую Олегу Гороховському за конструктивну критику, без якої я та депутати, можливо, і не дізналися б про існування перешкоди.

Окреме питання, звідки взагалі взявся поріг у 5 тисяч грн. Неодноразово чув, що потрібно збільшувати цю межу для фінмоніторингу.

Ця сума з’явилася, коли Україна приєдналася до Європейської конвенції щодо запобігання легалізації відмивання коштів. У документі є чіткі суми переказів, які підлягають фінперевірці — приблизно 200 євро. Тому наша держава і визначила суму в 5000 грн.

Збільшення цього порогу порушить норми та зобов’язання, які ми підписали. А тому європейські партнери їх не підтримають. Втім, чесним громадянам боятися фінмоніторинга не варто — для них він буде простою формальністю.