Оновлення енергетичного регулятора: реальне чи косметичне?

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Учора медіа повідомили, що очікується зміна голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Там же повідомляють, що нинішній голова регулятора відмовився погодити відверто шкідливе рішення, яке б ставило у неконкурентні умови частину великих споживачів електроенергії, про що я писав нещодавно. І цей крок, вочевидь, і став причиною зміни голови НКРЕКП.

Поле для маневру ротації дає те, що цього тижня уряд призначив двох нових членів колективного органу, що виступає енергетичним регулятором. Це процес звичної ротації комісіонерів, після того як у частини із них закінчуються терміни повноважень. Виникає питання, чи новий склад регулятора не спробує протягнути вже згадане хибне та популістське рішення? Чи умовно формальна процедура сприятиме покращення енергетичного регулювання чи все ж навпаки зсуне його у сторону популізму?

Робота регулятора часто викликала питання у тих, хто займається енергетикою. Проте, протягом останніх кількох місяців регулятор, хоч і з запізненням, проте все ж прийняв низку важливих рішень, які були спрямовані на глибшу лібералізацію ринку електроенергії, а також спрощення підготовки енергосистеми до зими, після масштабних втрат внаслідок російського енергетичного терору. 

Хотілося би вірити, що задані темпи і тренди збережуться. Проте, цій вірі заважає стійка пам’ять про кілька болячок, які притаманні вітчизняній енергетичній політиці та регулюванню. 

Відповідно до українського законодавства, НКРЕКП – надзвичайно важливий та впливовий орган виконавчої влади. Проте, як каже українська приказка – «Закон як дишло – куди повернеш туди і вийшло», бо реальність роботи українського регулятора не разу бувала іншою. 

Наприклад, відповідно до закону, що визначає рамки роботи регулятора (Закон Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), одним із засадничих принципів його функціонування є незалежність у прийнятті рішень. Але чи і справді цей колективний орган є незалежним? Наприклад, Секретаріат Енергетичного співтовариства (який виступає наглядачем отримання зобов’язань учасників енергоспівтовариства) постійно акцентує на необхідності забезпечення незалежності регулятора у його роботі. В одному із своїх звітів, Секретаріаті навіть відзначав, що незалежність регулятора не просто юридична вимога, а фундамент, на якому Україні доведеться будувати свою майбутню інтеграцію із європейськими енергетичними ринками. 

Майже міжнародний скандал розгорівся минулого року: регулятор оголосив підвищення тарифів для водоканалів, після чого була публічна гостра реакція перши осіб держави. А після цього регулятор ще раз подумав і своє рішення скасував. Така хитка поведінка регулятора навіть зусилля Секретаріат Енергетичного співтовариства почати розслідування з приводу незалежності НКРЕКП.

Зрозуміло, що питання незалежності лежить в площині волі та сміливості членів регулятора (а інколи й інстинкту самозбереження), щоб проявляти незалежність. А зважаючи, що орган це колективний, то воля і сміливість має бути у більшості комісіонерів. 

До речі, про більшість. Відповідно до, закону, кількість членів регулятора – сім, що, природно, спрямовано на уникнення ситуацій з рівним поділом голосів у голосуваннях. Ще у травні минулого року конкурсна комісія відібрала двох кандидатів, серед яких уряд мав би обрати цього сьомого члена регулятора. Проте, з того моменту «запанувала тиша» – минуло більше року, а жодного рішення стосовно сього члена не було. До речі, подібні ситуації із тривалим непризначенням сьомого члена наглядових рад мали місце в деяких великих енергетичних компаніях. Тобто проблема системна. 

Завданням регулятора є забезпечити баланс інтересів різних сторін: захищати споживачів, створювати сприятливі умови для залучення інвестицій та забезпечити ефективну роботу ринків. Ці інтереси, з позиції сторін можуть здаватися різновекторними. Так, споживачі вважатимуть, мати якомога нижчі тарифи – захист їхніх прав. Але ж при необґрунтовано низьких тарифах у інвесторів не буде інтересу вкладатись в енергетику. А відсутність інвестицій у нові потужності підриватиме надійність та безперебійність енергопостачання, що вже битиме по споживачу. Тому, регулятор повинен шукати цей хиткий баланс в умовах розбитої енергосистеми та економічної кризи. 

І баланс цей повинен бути «справедливим», адже відповідно до того ж Закону, справедливість є одним із основних принципів роботи незалежного енергетичного регулятора. Проте ані цей закон, ані інші не роз’яснюють змісту критерію справедливості. Природно, що такі правові прогалини даю змогу маніпулювати в аргументації та обґрунтуванні рішень. А на додачу є проблеми із незалежності у прийнятті рішень.