Основна частина положень закону почне діяти через 18 місяців після набрання ним чинності. За цей час ринку належить адаптуватися до нових вимог. І хоча загальний напрям реформи – наближення до міжнародної практики – є позитивним, окремі нововведення вже зараз викликають питання щодо їхнього практичного застосування.

Міжнародні стандарти: нові можливості для бізнесу

Одна з ключових змін – перехід від національних стандартів оцінки до Міжнародних стандартів оцінки (IVS) або Європейських стандартів оцінки (EVS).

Для українського бізнесу це передусім можливість говорити з міжнародними інвесторами та фінансовими установами зрозумілішою для них мовою. Національні стандарти, які застосовувалися в Україні близько 20 років без суттєвого оновлення, фактично формували окрему систему оцінки. Натомість міжнародні та європейські підходи регулярно переглядаються, враховуючи зміни на фінансових ринках і практики роботи з активами.

Це особливо важливо для компаній, які планують залучати іноземне фінансування, інвесторів або продавати частки в бізнесі. Зіставність результатів оцінки з міжнародною практикою може спростити переговори та підвищити довіру до українських активів.

Водночас бізнесу доведеться уважніше підходити до замовлення оцінки. IVS та EVS – це різні системи стандартів, тому ще до початку роботи, в договорі на оцінку, потрібно визначити, для яких цілей готується звіт і де його використовуватимуть. Вибір стандарту має відповідати конкретному завданню.

Важливо і те, що закон чіткіше розмежовує напрями оцінки: нерухомого та рухомого майна, бізнесу, фінансових інструментів і нематеріальних активів. Останнє особливо важливо для розвитку ринку капіталу. Адже вартість сучасної компанії визначається не лише нерухомістю чи обладнанням, а й технологіями, інтелектуальною власністю, програмними продуктами та іншими нематеріальними активами.

Більш деталізована система оцінки створює передумови для розвитку M&A, венчурного фінансування та корпоративних угод. Це позитивний сигнал для ринку, якому потрібні зрозумілі правила визначення вартості компаній.

Державний реєстр: питання, які ще належить вирішити

Одне з найбільш практично значущих нововведень – створення Державного реєстру звітів та рецензій. Обов’язковій реєстрації підлягатимуть, зокрема, звіти для фінансових установ. На внесення документа до реєстру відводиться не більше трьох календарних днів після його складення.

З одного боку, такий механізм має забезпечити систематизацію інформації. З іншого – виникає питання захисту даних, які містяться у звітах.

Оцінка активів може передбачати використання фінансової та управлінської звітності, інформації про структуру власності, виробничі процеси, грошові потоки, а також інші відомості, що становлять комерційну таємницю. Для окремих підприємств, зокрема тих, що працюють в оборонному секторі, така інформація може бути особливо чутливою.

Тому принципово важливо розуміти, які саме дані потраплятимуть до реєстру, хто матиме до них доступ і як буде організовано їхній захист. Закон задає загальні рамки, однак значна частина практичних питань має бути врегульована підзаконними актами.

Для бізнесу це не абстрактна вимога до документообігу. Централізація інформації про активи, застави та результати їх оцінки потребує надійного захисту від витоків і несанкціонованого використання. Інакше дані, які допомагають підвищувати прозорість ринку, можуть становити інтерес для недобросовісних конкурентів або використовуватися для тиску на компанії.

Для банків це питання є ще чутливішим, адже вони працюють із банківською таємницею та конфіденційною інформацією клієнтів. Тому під час розроблення порядку ведення реєстру важливо буде знайти баланс між прозорістю оціночної діяльності та захистом даних.

Аукціонна ціна: чи завжди вона ринкова?

Ще одна новація, яка діятиме відразу – визнання ціни продажу майна на електронному аукціоні його ринковою вартістю. Найбільше значення це матиме для процедур банкрутства та неплатоспроможності, реалізації заставного майна й приватизації.

Результати таких продажів зможуть використовуватися як орієнтир під час оцінки аналогічних активів. Проте тут є важливий нюанс: ціна аукціону не завжди відображає ринкову вартість майна. До того ж у законі закладена суперечність: зміст поняття ринкової вартості відсилає до міжнародних стандартів, які передбачають належний маркетинг і відсутність примусу, хоча ціна аукціону за законом визнається ринковою незалежно від обставин продажу.

На результат впливають кількість учасників, умови продажу, ліквідність активу та інші обставини. Наприклад, майно в межах процедури банкрутства може продаватися в умовах обмеженого часу, що впливатиме на готовність покупців запропонувати за нього ринкову ціну.

Тому формальне прирівнювання аукціонної ціни до ринкової без урахування обставин продажу може створювати викривлення. Оцінювачам і замовникам доведеться уважніше аналізувати результати попередніх торгів та їхню відповідність конкретному об’єкту.

Реформа матиме свою ціну

Перехід до нової системи потребуватиме від ринку додаткових ресурсів. Робота за IVS та EVS передбачає вищу кваліфікацію оцінювачів, глибший аналіз активів і детальніше обґрунтування результатів. Водночас реєстрація звітів та нові вимоги до документації збільшать адміністративне навантаження на банки й компанії.

Окремий ризик – дефіцит фахівців із практичним досвідом роботи за міжнародними стандартами. На початковому етапі це може збільшити вартість оціночних послуг і подовжити строки підготовки звітів.

Для бізнесу це означає, що під час планування кредитних угод, інвестиційних проєктів та операцій з активами потрібно буде враховувати не лише вартість самої оцінки, а й додатковий час на її підготовку та реєстрацію. Банкам, своєю чергою, доведеться адаптувати внутрішні процеси й роботу із зовнішніми оцінювачами.

Важливо не лише змінити правила, а й забезпечити їхню роботу

Загальний напрям реформи правильний: український ринок потребує сучасної системи оцінки, яка буде зрозумілою не лише всередині країни, а і міжнародним інвесторам та фінансовим партнерам. Проте якість цієї системи визначатиметься не кількістю нових вимог, а тим, наскільки вони відповідатимуть реальним потребам бізнесу.

Особливо важливо, щоб підзаконне регулювання не перетворило реформу на додаткову бюрократичну процедуру, а новий реєстр забезпечував захист інформації, а не створював нові ризики для її власників.

Для банків оцінка – це частина щоденної роботи з бізнесом. Тому ми зацікавлені не просто в уніфікації стандартів, а в тому, щоб результатам оцінки можна було довіряти, а процедури їх отримання не ставали перешкодою для залучення капіталу.

У підсумку реформа має вирішити значно ширше завдання, ніж оновлення професійних правил для оцінювачів: зробити вартість українських активів зрозумілою, обґрунтованою та прийнятною для міжнародного ринку. Саме від цього залежатиме, наскільки легко українському бізнесу буде залучати фінансування та інвестиції, необхідні для розвитку й відновлення економіки.