- Тип
- Эксклюзив
- Категория
- Образование
- Дата публикации
Українська бізнес-освіта має всі ознаки ремісництва — президент KSE
Доктор Джордж Логуш очолив Київську школу економіки, коли її попередній президент Павло Шеремета пішов в уряд.
Сьогодні Логуш займається запуском нової програми МВА в Київській школі економіки. Ми зустрілися з ним, щоб поговорити про плани KSE, про сучасний стан бізнес-освіти в Україні, про те, навіщо українському бізнесу МВА і чому українцям так важко конкурувати на європейському ринку. З самого початку розмови Логуш вказав на витоки проблеми — це невмируща радянщина, притаманна українському бізнесу. І те, що бізнес-портал Delo.UA є російськомовним, на його думку, чудово це ілюструє. Тому саме цим інтерв'ю ми розбавимо наш російськомовний контент.
Ми — російськомовне видання, але українське за духом!
Знаєте, це є страшне каліцтво. У Франції мова бізнесу не німецька, в Німеччині — не французька. В Польщі — не російська, а в Росії — не українська. Тільки в Україні мовою бізнесу стала російська. Тому ми програємо. Українські компанії не готові виходити на європейський ринок, не можуть спілкуватися з європейцями, бо вони російськомовні. Ми — країна, яка під час радянської доби очищалася від всього національного і такою залишилася. Ця країна не має майбутнього аж доки вона не стане українською.
Потроху вона стає такою.
Ми потроху все робимо, а світ робить швидко. Ми колись мали потужну економіку, потужне виробництво, потужну освіту. А сьогодні — нічого не маємо. Наші університети не потрапляють в жоден рейтинг. Як це пояснити?
Мені здається, що певною мірою ми жили в комфортному середовищі.
Комфортне тільки тому, що ми не знаємо, як живуть інші. Навіть якщо знаємо як — не знаємо, що робити. Я приїхав в Україну в 1989 році, коли Верховна Рада УРСР прийняла закон про державну мову, ми проголосили економічну незалежність, державний суверенітет. Стільки було оптимізму! Що ми будуємо ракети, літаки, що ми будемо однією з провідних країн — ми були горді. Тепер постійно падаємо, і нам комфортно, так як ви сказали. Я вас не критикую, всі так кажуть.
Я не кажу, що це правильно. Я просто намагаюся для себе це пояснити.
Я теж. Ніби ми хочемо бути незалежними, європейськими, заможними, вільними. А як перебудовувати, міняти те, що ми наробили за останні 20 років? Ми намагаємося своєю MBA програмою це зробити.
До речі, скільки шкіл пропонують МВА?
Програм МВА по всій Україні приблизно 120.
А таких, що нормальні?
А нормальних я не хочу називати, бо я ображу одних і похвалю інших. Можемо порахувати на пальцях однієї руки ті школи, що "ще трохи — і можна йти на міжнародний рівень".
Це незвичний формат для Київської школи економіки, яка завжди була більш академічною, на противагу Києво-Могилянській чи Львівській бізнес-школі.
Кожна бізнес-школа в Україні має свою історію. Богдан Гаврилишин, який тоді очолював МІМ-Женева, в 1989 році приїжджав закладати МІМ в Києві. Була ідея, щоб ця передова бізнес-школа мала свої аналоги в Україні, Білорусі, Індії. В МІМ бачили програму МВА як міжнародну — щоб наші професори їздили за кордон, щоб був обмін студентами, програма велася англійською мовою, щоб було спілкування зі світом. Цього не сталося. Хвороблива інерція українців цю програму посадила на дуже локальний рівень. Символічно, що вони їздили в Нью-Йорк чи Шанхай, спілкувалися, гуляли на фабриках, в офісах. Це був не фундаментальний обмін досвідом, а бізнес-туризм.
Так само КМБС почалася як потужна школа, на високому рівні. Павло Шеремета заклав там MBA програму. Але в результаті не відчувається розвитку, не відчувається, що школа звертається до проблем, які стоять перед бізнесом, і намагається їх розв'язати. А проблеми перед бізнесом вже не ті самі, що були рік тому, вони ускладнюються дуже швидко. Львівська бізнес-школа дуже добра, але вона є територіальна, регіональна і більш скерована на executive на рівні керівників компаній, як і всі українські програми. В наших бізнес-школах всі отримують executive МВА, а функціональні компетенції, такі як accounting, фінансова бухгалтерія, яка побудована за міжнародними стандартами, маркетинг — в Україні це відсутнє.
Ви це бачите з досвіду викладання за кордоном?
Я це знаю з 16 років досвіду роботи в "Крафті" — ми мали великі проблеми з тим, щоб зорганізувати маркетинг. Коли я в 1995 році починав, з'явилась можливість розширити бізнес, потужно розгорнути маркетинг "Корони", але постала проблема — немає людей, які знають як це робити. З-за кордону приїжджали і вчили. Але як людина, яка, наприклад, працює в "Крафті" і є бренд-менеджером Milka, торгової марки, яка зроблена 60 років тому, приїде в Україну закладати нову торгову марку? Ніхто не міг цього зробити. Всі торгові марки вже давні, всі хто закладав їх — забули як це зробилося, пішли на пенсію, повмирали. Ми мусили все розвивати з нуля своїм розумом. Слава богу, логіка запрацювала, і ми успішно запустили торгову марку.
Ви відчували нестачу кадрів?
Нестачу кваліфікованих кадрів. У нас людина закінчує навчання, приходить на роботу і сідає за стіл з іншою людиною, яка її вчить всьому. Коли людина, що вчила, відійде від посади, вона займає її місце і вчить наступну людину. Це має назву — "ремісництво". Якщо ви прийшли глечики ліпити, але не знаєте про хімію глини, про температурні режими, про опір матеріалів, щоб зробити суперглечики, ви зробите те, що робили до вас. Це є діаметрально протилежне принципу західних шкіл бізнесу. В західних школах заохочують людей відразу після закінчення навчання в університетах здобувати МВА. Щоб вони в бізнес могли ввійти не як табула раса, а вже як компетентні професіонали.
Мені здавалося, що на МВА можна подаватися, тільки маючи досвід роботи.
МВА постала, щоб бізнес не мусив ремісницьким способом навчати людей, а міг одразу отримували кадри, які щось знають. Знати — значить вміти щось робити. В Європі на МВА беруть людей одразу після диплому. Люди, що вже працюють в бізнесі, і їм бракує глибших знань, повертаються на навчання, це вже другий рівень МВА.
А ще далі постала ідея програми підготовки керівників — executive MBA, де вчать, як керувати бізнесом і як використовувати всі його можливості. Як людина в бізнесі пробивається до президентства? Вона має компетенцію у чомусь: вона фінансист, або маркетолог, або економіст. Працюючи в компанії чи переходячи з компанії в компанію, вона розвивається, показує себе як здібну, компетентну. Вона починає трошки розуміти маркетинг, інші суміжні функції бізнесу. І тільки тому, що одні відходять, інші підіймаються до поверхні і очолюють компанії. Кожен директор, переважно, вийшов або з фінансів, або з маркетингу, або з виробництва, якщо це індустріальна компанія. Ці люди добре знають свою справу, але дуже поверхово знають інші речі. Для них, власне, створювалися executive МВА — програми. Щоб глибинно вивчити інші функції і на основі досвіду отримати цілісність і нові стратегічні можливості.
Тобто наші програми готують людей виключно для українського ринку, українських реалій?
Середовище динамічне, треба конкурувати. В Україні ця вся динаміка відсутня, ми мусимо почати це перебудовувати. Якщо директор з маркетингу хоче робити щось на європейському ринку або боротися з європейцями на нашому ринку, або з європейською компанією укласти договір про будь-які спільні дії, він натикається на проблеми. Перше — інша освіта. Наші програми не є аналогічними до програм МВА в Європі чи Америці. Вони можуть бути подібними за предметами, але не по змісту — рівень економічної вибагливості не той. Людина, що пройшла б маркетинг тут, провалила би кінцевий іспит там.
Українців готують українці. У нас немає програм, де викладають закордонні професори або професори, що мають здобуту за кордоном освіту. Зазвичай це люди, які пройшли через щаблі нашої освіти, здобули українські наукові ступені. Донедавна в Україні не визнавали докторів з Європи та Америки, PhD був невизнаний. Якби лауреатів Нобелівської премії запросили у нас навчати студентів... Стоп...
...Вони б навіть не змогли бути завідувачами кафедри.
Вони не змогли б викладати, бо їхній докторат не визнаний. Хіба що можна нострифікувати цей Phd: українською мовою, з комісією, що має перевірити глибину їхніх знань, чи вони купили диплом чи не купили. Наші професори сідають і перевіряють їх знання. Чистий абсурд. Така ситуація була створена, щоб захиститися від світу, натомість призвела до стагнації. В більшості наші професори не знаючи мови, не маючи доступу до світової наукової літератури, до мережевих систем просто повторювали те, чого їх навчили.
Практично українська бізнес-освіта, як і будь-яка українська освіта, варилася сама в собі...
... і навмисне ізольовано існує. Закон Квіта-Зворовського пробив цей бар'єр, PhD визнаний в Україні — тепер можуть викладати професори з Заходу. Але тут є велике "але". По-перше, мова. Уявіть, приїжджає професор з Німеччини, або Канади, заходить в аудиторію студентів і починає викладати англійською. Катастрофа. Який відсоток студентів знають мову настільки добре, щоб сидіти, слухати, здавати іспити? Друге — зарплата. На заході професор заробляє — навіть початківець — від 80 тис. доларів на рік, в міцніших школах — 120 тис., вже старший професор — 180-200 тис. Який університет може дозволити платити 100 тис. доларів на рік професору?
І як ви вирішили це питання?
У нас в KSE на економічному факультеті викладають професори, які мають західні PhD з добрих університетів. Всі вони — українці, що повернулись. Переважно вони вийшли з КSE, здобули магістерський ступінь. В нас навчання на економічному факультеті англомовне. Підручники — англійською мовою, читаються статті світової наукової літератури. Студенти отримують магістерські ступені University of Houston, з яким ми маємо партнерські стосунки. Тобто здобувають міжнародний диплом університету, що в рейтингу Times Higher входить в топ-100 університетів світу у галузі економіки і бізнесу. Ми дотримуємось тих самих стандартів, що у Х"юстоні. Але наш диплом — не державний, бо викладають у нас професори з академічними ступенями, які донедавна були невизнані, і на мові, яка заборонена як мова викладання:)
Цей диплом не визнається в Україні?
Університетський диплом — це лише папірець, який вказує, що ви грамотно пройшли вищу освіту в Україні. Коли людина приходить на роботу, роботодавець спирається на знання, а не на папірець. Якщо людина має диплом закордонний, то роботодавець має надію, що вона щось знає, не купила диплом і може щось робити. Тому наших випускників розбирають тільки так. Вони працюють на високих посадах по багатьох міжнародних компаніях в Україні, в Світовому банку, в ЄБРР, в МФК, в Угорщині голова МВФ — наш випускник.
Ми хочемо побудувати рівнозначний МВА. Ми ще не маємо програми подвійних дипломів, але йдемо до того. Вже маємо в наглядовій раді декана Джоржтаунського університету, декана школи бізнесу і економіки Маастрихтського університету — вони забезпечують світові стандарти.
У нас будуть випускники-магістри, які знатимуть, як бізнес діє, бо вони матимуть предмети з кожної функції бізнесу. В них буде "strategy and leadership" — як з самого початку стратегічно керувати бізнесом. "Мікроекономіка" — економіка фірми та галузі, "макроекономіка для бізнесу" — які ефекти девальвації, які можливості можна використовувати в співвідношенні цін, як притягувати інвестиції, як зовнішньоекономічне середовище діє на компанії і на ринки. "Кількісні методи" — статистика і математика. "Accounting" — фінансовий облік, та управлінський облік — щоб знати, яке співвідношення між витратами і кількістю виробленого товару, як досягати економії. Це проблема, коли підприємство працює, не використовуючи свої повні потужності, коли робляться ірраціональні інвестиції. Далі — "корпоративні фінанси", "sales and marketing". І в кінці у студентів є проект — вони беруть компанію, виводять на ринок і проводять через якийсь період розвитку. Це фактично є матеріал executive МВА.
Чужого успіху не повториш, будеш пробувати — отримаєш проблеми, бо галузь інша, країна інша. Вловлювати загальні принципи — це вже набагато складніше.
А після того починається спеціалізація — студент з цих галузей вибирає одну. Якщо він проходить маркетинг, то буде знати маркетинг від початку до кінця — як запустити бренд, завоювати частку ринку, проводити рекламну кампанію. Ця програма, можливо, побудована дивно, але так вона побудована на Заході. І коли наш випускник зустрінеться з директором іноземної компанії, вони будуть на одному рівні, говоритимуть однією мовою, комфортно і легко. Він буде позбавлений комплексу неповноцінності.
І йому легше буде передбачити західного конкурента
Правильно, це як гра в шахи. Твій конкурент робить крок, або твій партнер — ти повинен передбачити його наступні кроки, і що він зробить у відповідь на твої.
Культура теж, мабуть, відрізняє український бізнес від західного.
В Україні одна культура існує: "Роби!" — це все від старих партійних систем та держкомпаній, де є один керівник. Ми звикли жити в суспільстві, де ніхто не мав контролю над своєю долею, де хтось за нас все вирішував. Правильно все зробити, нікого не образити, отримати зарплату, квартиру, машину, прогодувати сім'ю, одягнутися і поїхати у відпустку — рай на землі. Така патерналістична система. На Заході все інакше. Там все мусиш добувати сам, ніхто тебе не забезпечить. Мусиш думати в колегіальному полі, мусиш бути не тільки добрим виконавцем, а й створювати якусь додаткову вартість.
Якось Саакашвілі казав — не про бізнес, а про державу: треба вміти делегувати повноваження і дозволяти підлеглим приймати рішення. Це підвищує ефективність.
Я додам ще таке — і робити помилки. Головне завдання керівника — підстрахувати, щоб не було зроблено великих помилок, а на маленьких помилках людина вчиться і росте. Робить помилку, виправляє, ще одну робить, але коли натрапляє на несподівану ситуацію, вона знатиме, як собі дати раду. У нас так: зробив помилку — з роботи звільнили, або "знаєш, Іван, ця помилка коштує 10 тис. гривень. Ти повинен з зарплати своєї дати ці 10 тис.". І все, Іван переляканий, він боїться експериментувати, бо боїться понести відповідальність. Цю ментальність треба міняти.
Так що, крім знань, ми будемо міняти культуру підприємства. Працювати з відділом людських ресурсів. Генеральний директор і відділ кадрів разом формують культуру компанії, бо вони вирішують, яка людина буде на кожній посаді. А та людина своїми цінностями, своїми знаннями, своєю особистістю разом з іншими формує атмосферу, в якій працює компанія. Якщо вона буде відкрита на інновації, на творчі підходи, на стратегічне бачення, то компанія буде процвітати. Українські компанії в більшості консервативні. Маємо результат.