"Оскар" за імітацію першого плану

Чому новий Український культурний фонд, законопроект про який мають намір днями голосувати в ВР, стане черговою красивою декорацією
Забезпечте стрімке зростання та масштабування компанії у 2024-му! Отримайте алгоритм дій на Business Wisdom Summit.
10 квітня управлінці Арсенал Страхування, Uklon, TERWIN, Епіцентр та інших великих компаній поділяться перевіреними бізнес-рішеннями, які сприяють розвитку бізнесу під час війни.
Забронировать участие

На тлі скорочення реального сектору економіки піар культурних реформ від влади повинен створити магічний ефект "жить стало лучше, жить стало веселей". Очевидно, що цією магією зайнялися справжні профі. Тому чинний міністр культури ще 30 травня 2016 року озвучив їх меседж: "Хочеться, щоб Український фонд культури працював під патронатом Марини Порошенко".

Виходячи з законопроекту №5491, Український культурний фонд буде складовою частиною виконавчої влади . Тобто, звітність буде не професійному середовищу, яке має пильнувати за дотриманням процедури, а посадовцям, у яких зовсім інші критерії ефективності! Сама природа бюрократії, незалежно від національного забарвлення, завжди має вади непрозорості.

А тепер щодо грошей. В частині їх залучення, на жаль, Український культурний фонд буде недієздатним — він буде гарантовано (але у непередбачуваному обсязі!) фінансуватися з держбюджету. Хіба що ілюзію відповідальності розподілу коштів Мінкульт перекладе на так звані "експертні ради".

Процедура добору до таких рад начебто виписана дуже ретельно (чи не найбільша частина законопроекту присвячена саме цьому). Але що таке "рейтингове голосування в інтернеті"? Хіба ми не пам"ятаємо, як віртуально визначалося можливе ім"я аеропорту "Бориспіль"? Як тільки переважав варіант Малевича — за ніч тисячі голосів додавалися за Мазепу! "Неважливо, хто голосує, важливо — хто рахує голоси"…

Отже, прийняття закону з таким наповненням просто непотрібне, це, по суті, — окремий рядок в бюджеті, а для цього могло бути достатньо наказу Міністерства культури. Тим паче, що фонд буде повністю підпорядковуватися Мінкульту. Яке й так на сьогодні має функцію розподілу стипендій та грантів — без парламентського "одобрямсу".

Виходить, що він нічого не порушує і нікому не заважає, але стає красивою декорацією. Для кого? Можливо, для міністра (у нас же посади такого рівня — політичні), можливо — для майбутнього голови фонду?

Як відомо з закону, це громадська посада, отже, треба чекати визискування політичних дивідендів з такої суспільно-корисної справи — "этому дала, этому дала, а этому — не дала". У майбутніх перевиборчих перегонах бідна культура коштуватиме замовникові дешевше дорогих медіа…

Але й утримування цієї декоративної ширми буде для платників податків України досить обтяжливим — 8% від загального бюджету піде на матеріально-технічне забезпечення фонду, та ще 8% — на оплату роботи експертних рад. Тобто, мінус 16% від загального обсягу, яким би він не був. Це занадто великий відсоток, який на сьогодні дозволяє собі не кожний бізнес в Україні!

У мене особисто викликає питання також максимальний термін 3 рази по 3 роки (=9!) для виконавчого директора фонду. Не забагато? У нас достатньо фахівців, щоб міняти його, принаймні, що два роки. Світ такий стрімкий, що будь-який "святий від культури" навряд чи зможе відповідати на його виклики такий довгий проміжок часу адекватно. Для чого ж тоді чергове "бронзування"?

Йдемо далі: у Наглядовій раді передбачається аж 2 (!) представника закладів культури — яких? У нас є державні театри, цирки, філармонії, музеї, заповідники, бібліотеки, будинки культури тощо. Треба щонайменше по одному представнику з кожної галузі — для забезпечення жанрового різноманіття. Але це ж тільки державний сектор. А є ще і недержавний — галереї, фестивалі, центри дозвілля. Де їх представництво? Хіба вони продукують менш варті уваги культурні продукти?

Ніяким чином не хочу зараз ідеалізувати альтернативний законопроект про Державний фонд гуманітарного розвитку, але я особисто був на громадських обговореннях у 2015-му році, надавав пропозиції (зокрема, про креативні індустрії), тож вважаю, що він піддався подальшій обструкції більшою мірою тому, що його ініціювала Наталя Заболотна. Як ми знаємо, пані Заболотна дуже небажана особа для діючої влади, але ж на кону не особисті симпатії можновладців, а реформа системи фінансування цілої галузі.

Тому, якщо законопроект доцільний — давайте доопрацьовувати, тим паче, що у ньому є багато положень з європейського досвіду. Однак нам кажуть: в українському законодавчому полі воно не спрацює. Тоді очевидно, що треба змінювати поле, яке не дає працювати.