Залишити операційне управління без стресу: як підприємцю знайти нові цілі

Якби тоді біля мене була людина, яка пережила щось схоже і могла підказати, можливо, процес дався б мені легше. А так довелося всі гулі набивати самому. Зворотний бік гуль – досвід. Зараз я охоче ділюся ним з іншими підприємцями, які застрягли в операційному управлінні, відчувають, що життя проходить повз, але не можуть наважитися на рішучий крок. Про що ми з ними говоримо? 

Про біль та ціль 

Як правило, мої візаві – підприємці, дорослі у всіх сенсах. Це забезпечені, успішні люди, бізнес яких працює понад п’ятнадцять років. Що може їх не влаштовувати? Застій, відсутність особистісного розвитку, монотонність і одноманітність. Робота поглинає весь час, не залишаючи простору для здоров’я, навчання, хобі, особистого життя та інших складових колеса життєвого балансу. У книзі "Система Щастя" я називаю їх інгредієнтами "борщу життєвого балансу". 

Як же добре мені знайомий цей біль від постійного очікування, що щастя почнеться десь за рогом – черговим контрактом чи мільйоном. А поки цифри, процеси і перманентне невдоволення результатами і собою, відповідальним за них. 

Щастя не приходить саме собою – ним потрібно займатися. Не на нарадах та за переглядом звітів, в у час, спеціально вивільнений для цього неординарного та незвичного для українського підприємця заняття. 

Я ретельно підготував свій вихід із операційного управління і таки вийшов. Із цього досвіду зрозумів: різко виходити неможна. Особливо, якщо провів у процесах більше 15 років. Скорочувати свій робочий час потрібно поступово. З одним підприємцем, який попросив мене виступити його ментором, ми встановили першу ціль – скоротити його робочий час до трьох годин на день. Наступний крок – повний вихід із операційки, але тільки тоді, коли він звикне до нового режиму роботи. 

Про шлях до цілі 

Проста, на перший погляд ціль, потребує дуже ретельного осмислення і підготовки. Для початку слід крок за кроком проаналізувати типовий робочий день підприємця, аби скласти своєрідну "карту" завдань. Вона допоможе зрозуміти, на що йде його час і які справи явно не його рівня. Без цієї домашньої роботи складно зрозуміти, скільки дрібних і незначних завдань займають ваш робочий день. При цьому, виконуючи їх за інших, ви позбавляєте команду ( особливо топ-менеджера) самостійності та відповідальності. Аудит робочого часу допомагає уникнути ефекту "управлінської шизофренії", коли і весь день зайнятий, і результат незрозумілий. 

Наступний крок – делегування не своєї роботи підлеглим. Власникові бізнесу залишається небагато завдань, але вони зосереджені на ключових питаннях та стратегії. Є нюанс – деякі речі, "смачні" завдання, до останнього хочеться залишити собі. Я називаю їх "смаколиками". У кожного вони свої. 

Про "Смаколики" 

Для когось "смаколиками" є фінанси, для когось — це продажі чи особисте спілкування з клієнтами. А комусь важливо залишатися "татусем", до кого приходять за порадою або рішенням проблеми.  

Такі завдання — це особиста прив’язаність, звичка, внутрішнє бажання тримати руку на пульсі. Особливо це стосується стратегічного планування: всім хочеться брати участь у створенні великої картини. Звичайно, планування захоплює. Я і сам був таким. Хотілося ще десь "підкрутити" і додати: а давайте зробимо ще це, а давайте заглянемо ще й туди.

Але в певний момент я зрозумів: втручання у процеси вносить хаос, заважає команді та збиває з основного шляху. Відмова від таких завдань спочатку непроста, але життєво важлива для виходу з операційки. Складно відпустити контроль. Але зріле управління вимагає усвідомленого вибору: де справді потрібна участь, а що можна — і треба — делегувати. Ідеально, якщо "смаколики" вписуються у цільові "три годин на роботу" та не гальмують команду. 

Про те, чим зайняти вільний час

Я добре пам’ятаю свій перший "вільний від операційки" день. Майже три роки я готував компанію до свого виходу із управління. І ось цей ранок настав: на годиннику десята, телефон мовчить, я в халаті, капцях, з бокалом крижаного ігристого сиджу на дивані, слухаю легкий джаз, кайфую. Потім гуляю околицями, обідаю в ресторані. Повертаюся додому і сплю. Потім дивлюсь серіал, далі вечеряю з друзями, вечеря переростає у гучну вечірку. Так тиждень. А потім починає їхати дах, з’являється почуття провини, у тому числі – за змарнований час, виникає бажання повернутися в компанію і "навести лад". Бо як же вони там самі! Але це хибна причина.

Насправді за багато років ти звик гарувати і не знаєш, чим путнім зайняти вільний час. Я інвестував його у навчання, творчість, хобі, розвиток особистого бренду, здоров’я, формування якісного оточення, - усвідомлену "прокачку" свого щастя. Але на це пішло багато часу, і, правду кажучи, я досі в процесі.

З тими, хто приходить до мене за порадою, про бізнес ми говоримо відсотків 30 часу. Більша частина розмови присвячена саме тим інгредієнтам "борщу житєвого балансу", які провисають у мого візаві, поки він вкидує все своє життя у компанію.  Як і чим зайняти вільний час, який обов’язково з’явиться, так, щоб не відчувати провину, деградацію чи хаос?  Вільний час швидко заповнюється випадковими заняттями, як і порожня полиця – різним непотребом. 

Дуже складно одразу "зварити свій ідеальний борщ". Але крок за кроком до цього можна прийти. Почати, наприклад, зі здоров’я: детокс, спорт, прогулянки. Підприємець звик до дисципліни, а ніщо так не дисциплінує, як регулярні фізичні навантаження. Покращення самопочуття супроводжується потужним припливом енергії. А енергія – це ідеї та натхнення. Так поступово порожній простір заповнюватиметься заняттями, які додають життю фарб, та людьми, які розділяють ваші нові інтереси.

Часто підприємці, зайняті справами, обмежені випадковим оточенням: кілька старих друзів, колеги. Але ж для повноти життя важливо бути серед тих, хто підтримує тебе в теперішньому, а не просто був поруч колись. Вже за кілька місяців з’являться нові знайомства, які не лише наповнять життя приємним, конструктивним спілкуванням, але й посприяють руху вперед. 

Цей маховик розкручується поступово, але дуже потужно. Порівнюючи своє життя зараз і п’ять років тому, я бачу колосальну різницю. В першу чергу, це різниця у масштабі та способі мислення, відчутті Щастя та натренованій навичці відчувати його безумовно, навіть під час глобальної історичної кризи. 

Українські підприємці – це не лише дуже творчі та талановиті відчайдухи, схильні до ризику. Це же й дуже вперті та самовпевнені люди. Але, панове, на правах такого ж, скажу: справжній лідер завжди сумнівається та шукає вчителя. Коли учень готовий, вчитель обов’язково знайдеться. І навпаки.