Як волонтери навчають українців рятувати життя — досвід тренінгового центру UNIT

З інструкторами Таїсою Каневською та Максимом Мостовим зустрічаємось у парку імені Тараса Шевченка у центрі столиці. У Максима в руках сіра сумка, з якої він дістає антропоморфний манекен, який вони використовують на тренуваннях. Його звати Вальдемар Діттерович, або ж просто Вова.

- Вальдемар приїхав до нас з Німеччини вже "з пробігом". Його нам подарували друзі. Новий такий манекен коштує близько $3 тис. У нас є ще кілька манекенів, однак саме "Вова" найбільш показовий для відпрацювань та реалістичний, — пояснює Таїса, поки Максим розкладає манекен на траві та демонструє техніку штучного дихання.

А як ви взагалі почали займатись тренінгами?

Максим: Моє хобі — екстремальні види спорту, дайвінг, лижі і туризм, що дає дуже широкий простір потенційного травмування. Тому перша допомога теж стала хобі. А коли твої навички та знання стають затребуваними в таких масштабах, єдиний вірний вихід — їх покращувати.

А як і коли ви познайомились?

Таїса: Випадково, через спільних знайомих, десь за півроку до Майдану.  Проводили час в одній компанії, ходили на рок-фести, стрибали з парашутами. А потім було питання: "Складеш компанію на Майдан?" Стали їздити вдвох. Так спокійніше і логічніше з точки зору безпеки. Це переважно були вечори після роботи і вихідні. Цілий день офісна волокіта та моніторинг новин, а після 19:00 — на Майдан та різнокаліберна допомога. Були там і в ніч на 19 лютого, коли горів будинок Профспілок.

Команда UNIT — Таїса Каневська та Максим Мостовий. Фото: А. Владико

Максим: Так, окрім всього іншого, пам'ятаю, як 18-го допомагав людям тікати з Маріїнського парку, рятуючи від "Беркуту". Потім вдвох шукали, де можна отримати додаткові корисні знання.

А потім почалась війна.

Таїса: Коли почалась війна, я поїхала на вишкіл до засновників "Білих беретів". Саме там познайомилася з лікарем з Тернополя Андрієм Салагорником. Мене дивом взяли, бо основною вимогою була медична освіта. Це було моє перше знайомство з тактичною медициною, і одразу стало зрозуміло, що одного тренінгу замало. Стала шукати можливостей додаткового навчання і багато працювала як волонтер. Спершу за наполегливими проханнями допомагала друзям-медикам проводити заняття для бажаючих, адже майже не було людей, які знали сучасні закордонні протоколи надання допомоги. Перші заняття давались важко. Фактично я мала лише фрагментарні знання і мусила читати зі свого конспекту.

Максим: Відтоді ми пройшли багато тренінгів з різною специфікою від українських та закордонних тренерів. В тому числі — інструкторські. Один з найпотужніших курсів — від засновників волонтерської групи, з якої виріс UNIT. Це були не просто аудиторні заняття з практичними відпрацюваннями. Це був постійний тонус уваги, бо в будь-який момент щось могло трапитись, і потрібно падати, повзти, намотувати джгути на себе і рятувати товариша або ще щось відпрацьовувати. Ніхто не знав, який "сюрприз" буде наступним і коли. Це мало чітку мету — в будь-який момент може статись щось непередбачуване, і людина повинна зреагувати швидко та правильно. Після тижня такого навчання вивозили групу на полігон, де 1-2 дні проводили додаткові відпрацювання та комплексні випробування. Учасники мали розуміти, що легко не буде. Бути наскрізь мокрим, випльовувати бруд, витрушувати пісок та хвою звідусіль — звичний стан в ці дні. І вже тих, хто пройшов ці випробування, брали на практику на "Десну", навчати мобілізованих.

Таїса Каневська. Фото: А. Владико

Так народився UNIT?

Максим: Перший випуск інструкторів був 14 лютого 2015 року. Репортажі про це можна знайти на нашому YouTube-каналі. А ідеологія та сама назва UNIT з'явились навесні 2015 року. Загалом навчання пройшло понад 70 інструкторів, частина яких продовжила волонтерську діяльність в рамках громадської організації. Більшість з них працювали у зоні бойових дій.

Але часи змінюються. Дуже багато волонтерів, які викладали домедичну допомогу, зараз відійшли від цього.

Таїса: Я б сказала, що було народження і переродження. Спершу ми діяли як волонтери в ГО, але роботи ставало все більше, нас залучали до навчання екстрених служб, цивільного населення, в тому числі мешканців прифронтової зони, а ресурс виснажувався. Глобальне навчання українців культурі власної відповідальності та навичкам першої допомоги — це не спринт, а марафон. І щоб його подолати, треба займатись питанням системно та професійно. Тож ми дійшли до створення тренінгового центру. Ще одна причина — в Україні багато спеціалістів з хорошими практичними навичками, які в принципі є унікальними. Вони з палиць і підручних засобів уміють робити чудеса на фронті. Коли такі люди повертаються, то потрапляють в умови, в яких ці знання мало де потрібні і врешті можуть бути втрачені. Тому важливими задачами тренінгового центру є можливість професійної реалізації для таких людей, акумуляція унікальних знань та поширення серед тих, хто їх потребує.

Максим Мостовий. Фото: А. Владико

Хто ваші головні клієнти?

Таїса: Люди, які усвідомлюють цінність цих знань, бо не мали їх в момент, коли хтось потребував допомоги. Ті, хто розуміє, що "людина нагло смертна". Компанії, які цінують безпеку співробітників. Заклади, для яких життя клієнтів — не просто галочка в журналі інструктажів. Охоронні структури, яким треба динамічне сучасне навчання.

Максим: І військові, але щоб їх навчати потрібно мати достатньо ресурсу. Взагалі в нас цей напрям тільки набирає обертів. Люди звикли, що "перша допомога" — це нудна лекція. А насправді — багато практики, неформальне спілкування і ніяких ложок в зуби епілептикам!

Які види курсів ви проводите?

Таїса: Цивільні та військові. Зараз є три основні курси: експрес-заняття для автошколи (4 години), перша допомога (8-16 годин) і базова тактична медицина (16-24 години). Ще кілька курсів допрацьовуємо. З автошколою цікаво вийшло. Півтора роки тому я вирішила нарешті здати на права. З нетерпінням чекала заняття з першої допомоги, було цікаво, чому там навчають. Найгірші очікування не виправдались. Все було ще страшніше. У мене волосся ставало дибки, а вираз обличчя ховала за рукою, бо стримати емоції було важко. Короткі конструктивні переговори і я готую для них спецкурс.

Цілоденні заняття робити можливості не було, тому домовились про 4 години з відпрацюванням на манекені. Це точно краще, ніж 2 години шкідливих порад. Пощастило, що адміністратор там відповідальна, їй важливо, щоб майбутні водії мали якомога кращу підготовку і вона знаходить можливість виділяти більше, ніж повинні за програмою. А за 4 години студенти і самі розуміють, що це дуже мало, тож цікавляться додатковими заняттями.

Максим: Ці знання можуть врятувати життя. Є така тенденція: люди починають цікавитись нашими тренінгами після нещасних випадків та надзвичайних подій, катастроф.

Таїса та Максим з "Вовою". Фото: А. Владико

Чи є у вас власний офіс?

Таїса: Поки в цьому немає потреби. Навпаки, нам подобається бути мобільними. Обладнання зберігаємо на складах. Заняття проводимо в різних залах. Улюблені локації — це автошкола на Васильківській, зала на Івана Кудрі на Печерську та клуб ножового бою на Шулявці.

Скільки зараз у вас людей в команді?

Максим: В основній команді нас зараз шестеро. Взагалі — 15. Плануємо поступово збільшувати основний склад. Але процес залучення досить тривалий. Людина  має відповідати певним вимогам, розділяти цінності команди. Культуру власної відповідальності треба нести не тільки на словах, це стиль життя. Ми підходимо до цього комплексно.

Таїса Каневська робить штучне дихання "Вові". Фото: А. Владико

А чи доводилося вам в житті застосовувати такі знання?

Таїса: Саме допомоги "під вогнем" мені — ні, а за інших обставин неодноразово. Як і казала, саме з нещасних випадків все почалось. І сама травмувалась, і оточуючі. Наприклад, років у 15 був випадок, коли одногрупник впав з висоти метрів 12. Він дивом вижив, були численні розриви внутрішніх органів, сильна внутрішня кровотеча, захлинався кров'ю. Тоді вперше довелося взяти на себе організацію панікуючих та розгублених оточуючих. В таких ситуаціях половина людей не знає, що робити і намагається робити що-небудь, а інша половина — істерить чи непритомніє від виду крові. Дивом зробила все правильно, хоча ніяких курсів ще не проходила.

Максим: Мені також доводилось, в різних умовах. Коли є можливість — беру участь у ротаціях однієї з команд медичної евакуації на сході. Взагалі, якщо ви не працюєте в приймальному відділенні найближчої травми, то з багатьма випадками, до яких готують курси, ви можете ніколи не зіткнутись. Але саме від підготовки випадкових свідків може залежати чиєсь життя та здоров'я. А от втрати свідомості, судомні напади — дуже поширені, і більшість досі допомагає неправильно.

Рюкзак з логотипом UNIT. Фото: А. Владико

Чи є конкуренція у цій сфері?

Таїса: Є. І комерційні організації, і окремі тренери. Чим більше людей буде професійно цим займатись, чим сильніша буде конкуренція, тим більш якісною буде домедична допомога в Україні. Здорова конкуренція — рушій прогресу. На жаль, не всі переймаються якістю процесу, а люди часто найбільше уваги звертають на ціну питання. Ціну міряють гривнею, а не ризиками для життя. Звісно, можна сподіватись на когось, на швидку, яку не пропускають у заторах.

Не пропустите самые важные новости и интересную аналитику. Подпишитесь на Delo.ua в Telegram