Чому регулювання цін — це економічний маразм?

Як наслідок, ми бачимо, що держава диктує приватним компаніям, кому, що та за якими цінами і націнками продавати. Такі ігри з економікою завжди закінчуються дефіцитом, продуктовими картами та злиднями.

Люди, що знайомі з економічною теорією, розуміють, що ціни — це ринковий сигнал для підприємців. Якщо ціни ростуть, значить попит випереджає пропозицію, підприємці починають якнайшвидше збільшувати пропозицію потрібних людям товарів та послуг. І навпаки, падіння цін, в тому числі у примусовому порядку, стає сигналом зменшувати обсяги або відмовлятися від поставок взагалі.

Таким чином ціни допомагають вирішувати проблеми ринку/споживачів. Це схоже на больові імпульси організму, коли біль сигналізує нам про проблеми всередині. Як і біль, ціни — це симптоми, а не причини проблеми. Тому вирішувати проблему зростання цін шляхом їх штучного стримання — це ігнорувати економічну теорію та розписуватися у своїй некомпетентності.

Важливо розуміти природу зростання цін і знати що з цим робити. Перше, що потрібно знати, це те, що вільна економіка передбачає постійне зменшення реальних цін через природнє збільшення продуктивності праці та конкуренцію. Тобто, у разі відсутності втручання держави в економіку шляхом друку грошей, оподаткування і регулювання, ми б з вами жили в умовах постійного збільшення купівельної спроможності та зниження цін.

Коли ціни зростають, знайте — це справа чиновників. Газова криза в Європі стала чорним лебедем, що просто посилив шкоду, створену протягом останніх двох років українськими чиновниками. Таке різке збільшення цін на газ могло б бути "білим лебедем" та стати чудовою можливістю для розвитку галузі, якби наш газовий ринок був вільним, приватним та конкурентним. Ми б не залежали від імпортного газу, а самі його б експортували.

На превеликий жаль, український ринок видобування і транспортування газу переважно належить державі та невеликій кількості приватних олігархічних груп, тому жодного розвитку там не відбувається. Як наслідок, склалася ситуація, де чиновники, які створили проблему, почали вирішувати свою ж проблему, шляхом створення нових проблем.  І так у геометричній прогресії...