- Категорія
- Енергетика
- Дата публікації
- Додати Dilo.ua як бажане джерело в Google
Чому українські громади не можуть отримати дешеві гроші на енергетику та як це змінити
Українські громади можуть будувати сонячні електростанції, встановлювати накопичувачі енергії та створювати власні мікромережі, щоб менше залежати від централізованого електропостачання. Але коли справа доходить до реалізації, головною перешкодою стає не технологія, а вартість грошей.
Комерційний кредит під 14–18% річних на 5–7 років погано підходить для енергетичного проєкту з терміном окупності 10–12 років. Високі відсотки можуть зробити його економічно невигідним. Великі міжнародні фонди, своєю чергою, орієнтуються на інституційних інвесторів і портфелі в десятки мільйонів євро. Для невеликої громади такі масштаби часто недосяжні.
На мою думку, Україні потрібен не черговий грантовий конкурс, а власний механізм доступного довгострокового фінансування муніципальної енергетики. Такий, що дозволить громадам об'єднувати ресурси, залучати капітал і фінансувати проєкти на 15–20 років, а не на кілька бюджетних циклів.
Подібні інституції десятиліттями працюють у Швеції та Фінляндії, а Франція створила власну муніципальну фінансову агенцію відносно нещодавно. Україні варто використати цей досвід. Але чекати на появу нової установи не потрібно: вже зараз громади мають інструменти, які допоможуть підготувати енергетичні проєкти та отримати перше фінансування.
Чому нинішня система фінансування не вирішує проблему
В Україні вже існують механізми, які дозволяють громадам фінансувати невеликі енергетичні та інфраструктурні проєкти без дорогих банківських кредитів. Проблема в тому, що їхній масштаб і терміни фінансування не відповідають потребам будівництва повноцінної розподіленої генерації.
Наприклад, Револьверний фонд міст Асоціації «Енергоефективні міста України» діє з лютого 2020 року. Громада перераховує власні кошти на окремий рахунок, місцева конкурсна комісія відбирає позичальників, а Асоціація адмініструє процес. Позики для ОСББ і комунальних підприємств надаються без відсотків, на строк до 12 місяців. Громада може повернути вкладені кошти.
Механізм уже випробували в Ковелі, Кам'янці-Подільському, Краматорську, Новояворівську та інших містах. Зокрема, Хотин профінансував теплові насоси в лікарні й уже повернув кошти. Ковель зробив внесок у розмірі 1,5 млн грн.
Інший приклад - Револьверний фонд міста Києва. Його оператор, комунальне підприємство «Фонд модернізації та розвитку житлового фонду міста Києва», надає позики до 1 млн грн під 0% і кредити до 5 млн грн під 5% річних із комісією 4%, яку можна сплачувати частинами.
Це показує, що місто може створити власний механізм пільгового кредитування. Але обидва приклади мають принципове обмеження: вони перерозподіляють кошти самих громад, а не залучають значний зовнішній капітал.
Такі фонди корисні для невеликих заходів, модернізації будівель або тимчасових фінансових потреб. Проте їх недостатньо для будівництва мікромереж потужністю 2–5 МВт.
Нам потрібно перейти від фінансування окремих заходів до фінансування повноцінної енергетичної інфраструктури. А для цього громадам потрібні не лише гранти й короткі позики, а доступ до довгострокових інвестицій.
Є й друга проблема, яку часто недооцінюють: навіть коли донорські гроші доступні, громади не завжди готові їх отримати.
За нашим опитуванням 56 громад із 18 областей, завершений муніципальний енергетичний план мають лише 23% опитаних. Енергоаудит не проводили 55%, а енергетичного паспорта немає у 96%.
Ці цифри пояснюють, чому фінансування не завжди доходить до громад. Донору або кредитору потрібен не намір побудувати сонячну електростанцію, а підготовлений проєкт: техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), енергоаудит, фінансова модель.
Отже, громади стикаються одразу з двома бар'єрами: їм бракує доступного капіталу на будівництво та ресурсів для якісної підготовки проєктів.
Україні потрібна власна агенція муніципального кредитування
Європейський досвід показує, що проблему дорогих кредитів можна вирішувати не лише за допомогою державних субсидій або міжнародних грантів.
У низці країн муніципалітети спільно створили фінансові установи, які залучають кошти на ринках капіталу та кредитують своїх учасників на вигідніших умовах. Замість того щоб кожна громада окремо домовлялася з банком, десятки або сотні муніципалітетів об'єднують свої фінансові можливості.
Наприклад, шведська Kommuninvest, заснована 1986 року, належить 297 муніципалітетам і регіонам. Її учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями установи. Така модель дозволила отримати найвищий кредитний рейтинг AAA та забезпечити доступ до дешевого фінансування.
Проте для України солідарна відповідальність, коли одна громада фактично гарантує зобов'язання інших, може стати серйозною політичною перешкодою.
Тому я вважаю французький досвід цікавішим.
Agence France Locale, яка працює з 2013 року, об'єднала 1 271 учасника, зокрема 992 комуни, та сформувала кредитний портфель на суму 10,7 млрд євро. Кожен учасник гарантує лише суму власного непогашеного кредиту, а додатковий захист забезпечує материнська структура.
Французький приклад важливий не лише завдяки своєму масштабу. Він демонструє, як створити подібну інституцію з нуля в сучасних регуляторних умовах.
Ще один можливий орієнтир - фінська MuniFin із кредитним портфелем 38,5 млрд євро. У цій моделі муніципалітети не гарантують кредити один одного: залучення коштів агенцією забезпечується через окремий Municipal Guarantee Board.
Для України оптимальним міг би стати механізм, який поєднає французький досвід створення спільної установи з фінським підходом до гарантій.
Але чому такого механізму досі немає?
На мою думку, одна з головних причин полягає в тому, що українська система місцевих фінансів історично орієнтована на окремі запозичення великих міст, а не на спільний вихід невеликих громад на ринок капіталу. Створення муніципальної кредитної агенції потребуватиме окремих правил управління ризиками, гарантій, нагляду та участі місцевого самоврядування.
Масштаб проблеми добре показують цифри. За даними, наведеними в рекомендаціях програми Polaris, у 2024 році в Україні було укладено лише 42 муніципальні кредитні угоди, а за дев'ять місяців 2025-го - 28. І це на 1 469 громад.
Ринок муніципальних облігацій також залишається вузьким: у 2003–2015 роках відбулося 67 випусків на 11 млрд грн, причому 74% обсягу припадало на Київ.
Невеликій громаді складно самостійно сформувати інвестиційний портфель, який зацікавить великого кредитора. Об'єднання ресурсів кількох громад може змінити ситуацію.
Саме такий підхід уже рекомендує Polaris: створення регіональних або міжмуніципальних структур спільного запозичення, які допоможуть меншим громадам виходити на ринки капіталу.
Ініціатором створення такої системи, на мою думку, має стати держава у партнерстві з асоціаціями органів місцевого самоврядування та міжнародними фінансовими інституціями. Потрібно розробити правову модель, визначити механізми гарантій і запустити пілот за участі кількох громад.
Це не рішення одного бюджетного року. Але без нього ми ризикуємо й надалі фінансувати окремі сонячні панелі та теплові насоси, не створюючи масштабної системи муніципальної енергетичної незалежності.
Що громади можуть зробити вже зараз
Очікування нової фінансової агенції не означає, що громади мають відкладати енергетичні проєкти. Навпаки, вже сьогодні існують програми, які дозволяють оплатити їхню підготовку, а також законні механізми об'єднання ресурсів.
Найближча можливість - European City Facility (EUCF), яка надає фіксований грант у розмірі 60 000 євро на розробку інвестиційної концепції.
Восьмий конкурс відкрився 26 жовтня 2026 року. Заявки приймають до 21 грудня 2026 року, 17:00 за брюссельським часом. Загальний бюджет становить 3,72 млн євро, фінансування передбачене для 62 бенефіціарів.
Україна входить до переліку країн, громади яких можуть брати участь у програмі. Однак у публічному списку переможців сьомого конкурсу українських міст немає.
Одним із бар'єрів можуть бути вимоги до підготовки заявок. Для участі потрібен затверджений План дій зі сталого енергетичного розвитку (ПДСЕР) або місцевий план опалення та охолодження - нова можливість цього конкурсу.
Тому для громад, які ще не мають таких документів, першочерговим завданням має стати саме енергетичне планування.
Інший інструмент - програма ЄС і ПРООН «Мери за економічне зростання», третя фаза якої розрахована на 2025–2028 роки. Вона передбачає поетапні гранти до 120 000 євро для 20 середніх міст, до 30 інноваційних грантів по 10 000 євро та щонайменше 10 національних тематичних конкурсів із грантами до 60 000 євро.
Окремої уваги заслуговує Швейцарсько-український фонд підготовки муніципальних проєктів (PPF4Ukraine), який працює з червня 2026 року.
Фонд фінансує підготовку техніко-економічних обґрунтувань, проєктної документації, екологічної оцінки та фінансового аналізу, зокрема в енергетиці. Першими партнерськими громадами стали Вінниця та Кривий Ріг, а відбір інших триває. Заявки розглядають на постійній основі.
Принципово важливо розуміти різницю: ці програми не обов'язково фінансують саме будівництво електростанції або мікромережі. Вони допомагають створити проєкт, із яким громада зможе звернутися до інвестора чи кредитора.
І це вже суттєвий крок уперед.
Ще одна можливість - співробітництво сусідніх громад.
Закон № 1508-VII «Про співробітництво територіальних громад» дозволяє громадам спільно фінансувати об'єкти та реалізовувати інфраструктурні проєкти.
Цей механізм уже широко використовується в інших сферах. Кількість договорів зросла з 1 207 на початку 2025 року до 1 417 на кінець січня 2026-го. За дослідженням USAID DOBRE, 82% громад досягли поставлених цілей співробітництва, а 76% повідомили про економію ресурсів.
Водночас у доступних нам прикладах не вдалося знайти договору, предметом якого була б саме спільна енергетична інфраструктура. Це не означає, що така співпраця заборонена. Закон передбачає спільне фінансування об'єктів, хоча для енергетичних проєктів доведеться окремо продумати управління активами та розподіл виробленої електроенергії.
На мою думку, саме тут може з'явитися перший практичний крок до майбутньої системи спільного муніципального кредитування: кілька сусідніх громад об'єднуються навколо конкретного енергетичного проєкту, спільно готують документацію та шукають інвестора.
Для невеликих заходів громади також можуть використовувати револьверні фонди або створювати цільові фонди у складі спеціального фонду місцевого бюджету відповідно до статті 68 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Проте цільовий бюджетний фонд не є окремою юридичною особою, тому його можливості слід оцінювати з урахуванням бюджетного законодавства.
Отже, практична послідовність для громади виглядає так:
- Підготувати й затвердити енергетичний план. Це основа для визначення пріоритетних проєктів та участі в програмах фінансування.
- Залучити грантові кошти для підготовки документації. Якщо громада відповідає умовам EUCF - подати заявку до 21 грудня. Якщо ні - розглянути PPF4Ukraine та «Мерів за економічне зростання» з урахуванням вимог конкретних конкурсів.
- Використовувати місцеві фінансові механізми для невеликих заходів. Револьверні та цільові фонди можуть допомогти реалізувати частину робіт, не залучаючи дорогих комерційних кредитів.
- Об'єднуватися із сусідніми громадами. Спільний інфраструктурний проєкт має більше шансів досягти масштабу, цікавого міжнародним фінансовим інституціям.
Українським громадам потрібні не лише гроші на окремі енергетичні проєкти. Їм потрібна фінансова система, яка дозволить планувати розвиток власної генерації на десятиліття вперед.
Створення агенції спільних муніципальних запозичень могло б стати таким системним рішенням. Але воно вимагатиме державної ініціативи, законодавчої роботи та співпраці з міжнародними партнерами.
Поки держава готує умови для доступного довгострокового кредитування, громади вже можуть створювати портфелі готових інвестиційних проєктів. І починати варто зараз: найближчий дедлайн EUCF - 21 грудня 2026 року.
Тому головне питання сьогодні - не лише де взяти гроші на енергетику, а й чи буде громада готова їх залучити, коли така можливість з'явиться.