Як реанімувати українську енергосистему: десять ключових принципів

Руйнівні російські атаки по українській енергосистемі, що розпочалися в 2022 році, набули нового виміру в 2024-ому. Якщо раніше росіяни здебільшого намагалися зруйнувати трансформаторні високовольтні підстанції, аби розірвати зв'язок електростанції з об'єднаною енергосистемою, то упродовж останніх тижнів під ударом опинилися вже об'єкти генерації – в основному теплові та гідроелектростанції. 

Нова мета росіян – повністю вимкнути наші ключові маневрові потужності, які здатні швидко збільшувати виробництво електроенергії у ранкові та вечірні піки, коли споживання найбільше. Відтак упродовж місяця росіяни здійснили декілька масованих ударів по об'єктах енергетики в Дніпропетровській, Черкаській, Кіровоградській та Івано-Франківській областях, атакували об'єкти енергетичної інфраструктури в Одеській, Харківській, Запорізькій, Львівській та Київській областях.

Внаслідок атак, знищено всю генерацію "Центренерго", повністю зруйнувано Трипільську ТЕС, яка була найбільшим постачальником електроенергії у Київську, Черкаську та Житомирську області та забезпечувала світлом майже 3 мільйони людей. Загалом окупанти зруйнували майже 80% українських ТЕС та близько половини усіх гідроелектростанцій. Окрім того, ворог завдав удар по інфраструктурі підземних сховищ газу.

Через значні пошкодження енергетичної інфраструктури Україна може повернутися до погодинних графіків відключення світла. Така ймовірність, за словами виконавчого директора компанії ДТЕК Дмитра Сахарука, існуватиме за умов значного підвищення споживання електроенергії під час спеки, це відбувається зазвичай у липні та серпні; якщо бракуватиме обсягу електроенергії, яку Україна імпортує з Європи; якщо не буде можливості передати в певні регіони необхідний обсяг електроенергії, а також якщо не буде відновлено теплову генерацію. 

Фактично, пошкодження ТЕС, ТЕЦ та ГЕС призвело до такого рівня дефіциту електроенергії, який неможливо компенсувати власними ресурсами, навіть зважаючи на те, що зараз споживання знаходиться на мінімальному рівні.

Через це у квітні в енергосистемі зберігається значний дефіцит електроенергії. Але попереду на нас чекає ще складніший травень. Планові ремонтні кампанії на електростанціях призведуть до ще більших обмежень. Через це, ймовірно, доведеться ввести обмеження на споживання електроенергії для населення. Таким чином, існує реальна ймовірність, що вже наприкінці травня країна повернеться до віялових відключень. 

Але руйнування теплових станцій може мати серйозні наслідки не лише для енергобалансу, але й для опалювального сезону в містах, де системи опалення залежать від централізованого постачання тепла. Якщо теплова станція серйозна пошкоджена, є ризик, що будинки, які вона обслуговує, залишаться взимку без опалення. Проблема в тому, що ремонт ТЕС є не просто складним, а насамперед дорогим задоволенням, особливо в умовах воєнних дій. Тому вже зараз очевидно, що наступний опалювальний сезон буде набагато важчим ніж два попередні. 

А оскільки нічого не вказує на те, що атаки на українську енергосистему припиняться, ми повинні взяти на озброєння принципи, за яких можлива ефективна відбудова енергосистеми.  Передусім це: 

• гарантії безперебійного постачання компонентів ППО, зважаючи на постійну небезпеку ракетних атак. За новою тактикою росіян, коли по одному об'єкту летить одразу по 8-10 ракет, потрібна велика кількість ракет ППО та потужні захисні укріплення. Без цього відновлення зруйнованих об'єктів генерації – сізіфова праця;
• швидке відновлення та пошук резервного обладнання. Для теплової генерації – це запчастини ТЕС країн колишнього соцтабору. Литва, до речі, вже оголосила про готовність передати Україні обладнання з Вільнюської ТЕЦ, яка не працює з 2016 року, а також частину обладнання з Ігналинської АЕС; 
• негайна розбудова нової архітектури енергосистеми – захищеної та децентралізованої. Енергетична система України повинна бути спроектована таким чином, щоб витримувати ракетні атаки та швидко відновлюватися після них. Варто сконцентруватися на розгортанні мережі малих та середніх когенераційних установок, створенні мобільної генерації із застосуванням газотурбінних та газопоршневих установок;
• збільшення пропускних спроможностей для імпорту/експорту електроенергії; 
• створення сприятливого середовища для залучення інвестицій, зокрема, у сферу альтернативних джерел енергії та систем накопичення; 
• скасування прайс-кепів та обмежень щодо експорту, зокрема вугілля та газу;
• у енергетичних компаній повинен бути доступ до дешевих пільгових кредитів як в Україні, так і за її межами, щоб швидко робити ремонтні роботи. На жаль, обіцяна програма 5, 7, 9 так і не запрацювала. Це варто виправити якнайшвидше. 
• ліквідація астрономічних боргів на енергетичних ринках;
• гарантії незалежного судочинства, прозорих правил на енергоринку, наявність коротко- та довгострокової енергетичної стратегії. Держава повинна мати мінімальний стосунок до ціноутворення.
• безпекові критерії: міжнародний механізм страхування воєнних ризиків. Інвестиції повинні бути захищені на рівні законодавства та судочинства. На рівні місцевого самоврядування необхідні максимально сприятливі та комфортні умови для потенційних інвесторів: землевідведення, водокористування, доступу до будь-якої інформації.

Наголошую – без донорської допомоги, без участі інвестиційних фондів нам не впоратися. Навіть сьогодні – у розпал війни – маємо закласти підвалини основи для якісної відбудови енергетики, гарантування її міцності та достатню потужність для покриття потреб майбутнього відродження промисловості. Зробити її безпечною у випадку нових ракетних атак. 

Для відбудови енергосистеми Україна вже зараз повинна підготувати дві стратегії: короткострокову (оперативне відновлення критичної інфраструктури, підготовка до зими) та довгострокову (перебудова енергетичної мережі з урахуванням децентралізації, зеленого курсу та потенційних військових загроз). 

Дуже сподіваюся, що з допомогою партнерів Україні вдасться вчасно подбати про закупівлю та доставку резервного обладнання, гідно підготуватися до нового опалювального сезону. 

Очевидно, що відновлення енергетичної інфраструктури потребуватиме колосальних інвестицій. Але сьогодні це не лише питання першочергової необхідності для забезпечення базових потреб населення та функціонування економіки, але й можливість для ефективної модернізації, повноцінної інтеграції з європейською енергосистемою та відповідно стійкого розвитку.