В Україні готуються до зйомок серіалу про Івана Мазепу. Як збираються показати у фільмі легендарного гетьмана?

За словами Віктора Мирського, продюсера серіалу про Мазепу, одним сезоном навряд чи обмежаться, але виходу на екрани можна очікувати щонайменше через два роки — наразі робота над сценарієм лише на початковому етапі.

Чим, на ваш погляд, Іван Мазепа може зацікавити сучасного глядача? В чому актуальність його життєвої історії?

Тетяна Таїрова-Яковлева: На мою думку, Мазепа може бути цікавий з точку зору «selfmademanager»: це людина, яка сама себе зробила. Його життя було цікавим і наповненим надзвичайними випробуваннями і поворотами долі. Пройшов крізь складні політичні та військові ситуації і зміг обійняти найвищі посади не тому, що був чиїмось сином чи багатієм від народження, а завдяки власним талантам. Він перемагав і досягав мети, навіть коли все навколо складалося проти нього.

Андрій Бовгиря: Мазепа – постать контраверсійна, і не лише в контексті відносин Росії і України, але і щодо сприйняття всередині самого українського суспільства. Щодо Мазепи у нас поки не вироблено якогось усталеного погляду, і до епохи 300-річної давнини іноді ставляться так, наче ці події сталися вчора, не розуміючи нюансів, звичаїв та тогочасних політичних реалій.

Мені здається, що дослідження пані Таїрової вирівнюють ці протиріччя, в тому числі і для українського суспільства. І створення фільму дасть змогу показати ту епоху і Мазепу зокрема в більш нейтральному й об’єктивному вигляді.

Мазепа був менеджером, дипломатом, і власне, був готовий ухвалювати контраверсійні рішення в інтересах держави. Разом з тим в його образі є романтична й авантюрна складова, яка часто переважала у художніх творах. На вашу думку, що є зараз важливішим і на чому варто більше зосередитися в серіалі?

Андрій Бовгиря: Він має бути представлений багатогранно, в тому числі і як політик, і як менеджер, уникаючи однобокого суто романтичного образу, популярного у 19 столітті.

Владислав Яценко: Шкільний підручник сьогодні презентує Мазепу не як романтичного героя, а як ефективного політика і меншою мірою полководця. Як він буде презентований у фільмі – питання. Якщо а-ля Богун з «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана, це, думаю, буде затребувано. А якщо, не дай бог, знову знімуть щось на кшталт «Чорної ради», як на початку 2000-х, тоді серіал приречений на фіаско. «Чорну раду» не врятував навіть Богдан Ступка, попри свою геніальну гру.

Ми кажемо, що Мазепу треба сприймати як людину свого часу. Але на яких паралелях із сучасністю ви б наголосили?

Владислав Яценко: Тут є кілька нюансів. Іван Степанович дійсно кілька разів починав з нуля, але в нього був потужний капітал – високоякісна освіта.

В сучасних реаліях, можливо, було б більш популярним «з грязі в князі», як у випадку з Брюховецьким. Але Іван Мазепа вільно говорив латиною, міг дати собі раду італійською, французькою, голландською. Це був інтелектуал свого часу. Людина, яка здатна діяти головою, але разом з тим не білоручка, і у випадку загрози здатна пристрелити чи зарубати.

Тетяна Таїрова: Щодо блискучої освіти – це вдала паралель. За відсутності капіталу і особливих зв’язків, гарна освіта є трампліном і тоді, і сьогодні. 

Наведу як приклад один цікавий факт. Марія Людовика, дружина польського короля Яна Казиміра, не знала польської мови – це історичний факт. А її рідну французьку при дворі знав лише король, посол Франції і Мазепа. Це пояснює, чому вона була так прихильна і всіляко підтримувала Мазепу: з ним вона, принаймні, могла поговорити.

Аналогічну ситуацію спостерігаємо і зараз: людина, яка вільно володіє тією ж  англійською, отримує більше можливостей для знайомств, кар’єри, спілкування на вищому рівні і т.п.

Андрій Бовгиря: І тоді, і зараз спілкування з першими особами світу напряму, без перекладача – це інший рівень взаємин.

А яких спрощень та стереотипів слід уникати, розглядаючи постать Мазепи?

Тетяна Таїрова: Три розповсюджених кліше, пов’язаних із Мазепою: герой-коханець а-ля Байрон з придуманим міфом з конем, стереотип пушкінських часів навколо його стосунків з Мотрею і російське кліше зрадника через події 1708 року. Всього цього хотілося б уникнути.

Андрій Бовгиря: При конструюванні образу Мазепи потрібно звертати прискіпливу увагу на тло, на реальні події, антураж, в якому все відбувалося, й уникати надмірної шароваризації. Не зображувати якусь «безудержну вольницю», якою Гетьманщина доби Мазепи не була. Це було цілком пристойне середовище, з усіма європейськими атрибутами.

Треба менше пафосу вкладати у вуста героїв, уникаючи того, про що вони не могли говорити і думати. Щоб герої були людьми, а не трафаретними забронзовілими образами. Не варто намагатися сподобатися сучасним глядачам політично. І повторюсь, що персонажів треба сприймати в контексті часу, в якому вони жили.

Владислав Яценко: Я собі дозволю зауважити, що в Україні за часи незалежності був знятий лише один фільм на тему козаччини, який можна дивитися із великою цікавістю – «Гетьманські клейноди». Але то часи Виговського і там сюжет обмежений у просторі.  

У випадку із життєписом Мазепи можна представити вельми цікавий зріз України, який раніше не демонстрували. Не хуторянське збіговисько, яке тільки горілку п’є і пісні співає, але людей, у яких є бібліотеки, які чудово знають латину, отримали вишкіл у Могилянській академії або в європейських університетах, багато мандрували світом,  мають військовий досвід, і не лише місцевий.

На той час багато козацьких старшин служили в різних європейських військових кампаніях. Мова йде про людей, які мали амбіції і можливості їх реалізовувати.

Які основні риси та вчинки Мазепи ви б виділили в контексті значення його особистості для історії України?

Тетяна Таїрова: Це людина, яка прожила довге життя, обіймаючи найвищі посади в Гетьманщині. Він 20 років був гетьманом, до цього протягом 15 років – найближчим радником гетьмана Самойловича. А ще раніше, за гетьманування Дорошенка, навіть без посад вплив Мазепи все одно був дуже великим.

Мазепинська епоха – найбільш позитивна і конструктивна в козацькому періоді України. В цей час створюється економічна та культурна база Гетьманщини, навіть українське барокко називають мазепинським. До того ж Іван Мазепа заклав церковну, культурну, освітню та інші бази для створення Російської імперії.

Андрій Бовгиря: Я б ще додав, що з Мазепою асоціюється завершення епохи смути і руїни в Україні. Як успішний політик він умів всередині Гетьманщини гасити суперечності, що загрожували її фізичному існуванню. І вмів вміло лавірувати в середовищі сильних світу того, які оточували його державу.

Таким чином Гетьманщина стала успішним проєктом, а роз’єднаність і незгода, яку всі козацькі автори називали головним бичем, були подолані. Мазепа вивів свою державу на новий рівень, і саме з ним і донині асоціюється успіх державотворення.

Владислав Яценко: Є ціла низка цікавих сюжетів. Наприклад, за Івана Мазепи в Україні дійсно було велике будівництво: 40 збудованих церковних храмів.

За Мазепи Софійський собор набув сьогоднішнього вигляду – тоді це називалось реконструкцією. В Лаврі ви можете побачити архітектурний комплекс, який він збудував, зокрема фортифікаційні укріплення, що виходять на схил Дніпра.

Відбувалась певна «децентралізація»: розбудова нових реєстрових полків на Правобережжі, часткова передача владних повноважень адміністративного характеру і зберігання скарбниці до Білої Церкви.

Типографії в цей період виходили на найбільші потужності із книговидання. Створювались умови для розвитку освіти: Чернігівський колегіум був збудований на кошти Мазепи, Києво-Могилянська академія дістала оновлену будівлю, великі кошти виділялись на утримання студентів.

Мазепа опікувався збільшенням чисельності найманих полків сердюків і компанійців, що були найбільш мобільними і боєздатними з’єднаннями козацького війська. Опікувався розвитком і зростанням артилерійського парку, замислювався і в умовах Великої північної війни розпочинав реформу реєстрових полків, аби підвищити їх боєздатність і привести умови служби у відповідність із потребами і викликами доби.

Для вас як фахових істориків які кіно- та телепроєкти є взірцями якісних історичних фільмів?

Владислав Яценко: Мій улюблений – британський серіал «Горнбловер», про офіцера британського флоту Гораціо Горнбловера. Серіал висвітлює англо-французьке протистояння часів Великої французької революції і наполеонівських війн. Головний герой проходить тернистий шлях від мічмана до капітана військового корабля. Фільм знімався до річниці Трафальгара – там багато уваги приділялося костюмам, антуражу військових човнів, взаєминам між офіцерами і матросами... В цьому плані у них можна повчитися. З більш сучасних мені імпонує, знов-таки, британський серіал «Загублене королівство», де висвітлюється протистояння англосаксонських королівств нормандському завоюванню, у часи Альфреда Великого.  

Андрій Бовгиря: У плані скрупульозності відтворення побуту, одягу, гарним прикладом для наслідування був би перший сезон серіалу «Вікінги». Це зразок уваги до мікродеталей. Про пізніші сезони вже нічого доброго не скажу, але в першому була історична точність і в подієвому аспекті, і в побутовому.

Тетяна Таїрова: Я не дуже люблю розмірковувати про взірці, адже хочеться створити своє кіно, не схоже на інші. Але з серіалів, які мені подобаються, «Аббатство Даутон», за те, що дає змогу зануритися в атмосферу і відчути деталі. Ще є хороший англійський серіал «Черчілль». Зрозуміло, що це зовсім інші часи, але важливий уважний підхід до побутових деталей, які допомагають зрозуміти епоху. Ми можемо створити чудові діалоги і сюжетні лінії, але якщо не підкріпимо це достовірною картинкою, успіху не буде.