Український кінематограф сьогодні: є підстави для оптимізму

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронировать участие

Підвалини для майбутнього розвитку

В останні роки український кінематограф переживає стрімке зростання. Українські стрічки регулярно виходять у вітчизняний кінопрокат, їх демонструють у конкурсах престижних світових кінофестивалів, покоління перспективних митців дебютує із повнометражними фільмами, налагоджується співпраця українських кінокомпаній із державою і міжнародними партнерами.

Такий стан справ істотно відрізняється від ситуації початку ХХІ століття, коли щороку нові українські фільми можна було перерахувати на пальцях рук, і більшість із них лишалися цілком непоміченими аудиторією — і в Україні, і, звичайно, у світі. Та навіть дозволяє емоційно випереджати події та заявляти про "ренесанс" українського кіно.

Справжній "ренесанс" українського кіно — ще попереду, але підвалини для нього закладають сьогодні. І не лише завдяки творчості українських кінематографістів, а й також їх участі у формуванні державної політики у галузі кіно та системи підтримки кінематографа, наближених до сучасних європейських практик.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: спецпроект "Знято в Україні": 500 повнометражних фільмів  та серіалів 2016-2018

Законодавчі ініціативи

Прикладом спільної роботи кінематографістів і держави заради майбутнього кіногалузі став закон "Про державну підтримку кінематографії в Україні", який було прийнято у 2017 році. Він збільшив можливості держави фінансувати виробництво фільмів (у порівнянні із тими, які були передбачені раніше законом "Про кінематографію"), запровадив нові механізми підтримки кінематографа, зробив можливим фінансування телевізійних серіалів і посилив захист авторського права в аудіовізуальній сфері.

Передбачається, що реалізація цих ініціатив сформує економічно здорову та збалансовану систему, в якій увагу буде приділено розвитку та підтримці усіх ланок кінопроцесу — кіноосвіті, кіновиробництву, кінопрокату і створенню привабливих умов для зйомок фільмів на території України зарубіжними кіногрупами.

Законом передбачено cash rebates (повернення частини кваліфікованих витрат при виробництві фільму) на рівні 16,6%, підтримка кіностудій, кінотеатрів у малих містах, пересувних кінотеатрів і кінокомісій, фінансування кіноосвіти, зокрема створення студентських фільмів, і заходів із збереження і популяризації національної кінематографічної спадщини тощо.

Планувалося, що переважна більшість цих новацій запрацюють уже у 2018 році, але розробка належної нормативно-правової бази для їх практичного втілення досі триває. Восени 2018 року було розпочато формування Ради з державної підтримки кінематографії. Саме цей орган, до складу якого увійдуть представники кінематографістів і держави, від 2019 року прийматиме рішення про напрямки розподілу державної фінансової підтримки у галузі кіно, передбаченої новим законом.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Стартовал рейтинг "Снято в Украине". Знакомтесь: 250 кино- и телефильмов и 1000 киноспецов

Державне агентство України з питань кіно — у центрі підтримки галузі

Центральним органом виконавчої влади в галузі кінематографії є Державне агентство України з питань кіно. Понад 90% свого бюджету воно виділяє на виробництво національних фільмів, які обирають на конкурсній основі (з 2014 року відбулося чотири конкурсні відбори).

Решту коштів Держкіно спрямовано на підтримку діяльності Національного центру Олександра Довженка, що є вітчизняним кіноархівом, і проведення численних культурно-мистецьких заходів у галузі кіно, передусім — українських міжнародних кінофестивалів, днів українського кіно за кордоном, участі України у провідних кіноринках тощо, а також організацію власної діяльності.

У 2016 році бюджет Держкіно склав 256 млн грн ($10 млн або 9 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України). У 2017 році він зріс удвічі — до 513 млн грн ($19,3 млн або 17,1 млн євро), але 2018 року залишився на такому ж рівні — 518 млн грн (зростання склало 1% у національній валюті та навіть зменшилося через курсову різницю — до $19,2 млн або 16,1 млн євро; розрахунки за середнім курсом НБУ за 3 квартали 2018 року).

Міністерство культури і Український культурний фонд: нові ініціативи

У 2018 році спеціальну програму підтримки кіно з державного бюджету було запроваджено Міністерством культури України, яке провело конкурс кінопроектів патріотичного спрямування, розподіливши між переможцями 500 млн грн ($18,6 млн або 15,5 млн євро) на виробництво 69 стрічок. У цьому конкурсному відборі вперше брали участь також і виробники телевізійних серіалів.

Таким чином, завдяки участі Мінкультури, загальні витрати державного бюджету на кінематограф (і управління у галузі кіно), заплановані у 2018 році, зросли до 1, 018 млрд грн ($37,8 млн або 31,6 млн євро) — на 98% у порівнянні з витратами 2017 року.

Крім того, створений у 2018 році Український культурний фонд вперше в Україні системно підтримав концептуалізацію, розробку та передпродакшн 36 фільмів і телевізійних серіалів. Загалом, за підсумками першого конкурсу УКФ, гранти отримали 75 аудіовізуальних проектів на 42 млн грн ($1,56 млн або 1,3 млн євро).

Намагаються фінансувати кіно і регіони — найперше надаючи підтримку кінофестивалям і кінотеатрам, що знаходяться у комунальній власності. Щороку конкурс короткометражних кінопроектів проводить Львівська кінокомісія. Але ці невеликі суми не можуть зрівнятися із обсягами державної підтримки галузі кіно.

Успіхи орієнтації на копродукцію

Важлива зміна, яка відбулася в українському кіновиробництві останнім часом, пов'язана із його переорієнтацією на взаємодію із європейськими партнерами для створення спільних кінопроектів.

Раніше українські кінокомпанії нерідко надавали сервісні послуги із виробництва фільмів для російських кінокомпаній і створювали фільми (й особливо телевізійні серіали) спільно із ними — із урахуванням інтересів російської аудиторії. Від 2014 року обсяги такої співпраці істотно зменшилися.

Кадр з фільму "Брама" Володимира Тихого

За останні роки у копродукції за участі України було створено чимало помітних (і помічених не лише в Україні) фільмів. З-поміж них:

• кримінальна драма "Межа" Петера Беб'яка про сім'ю та контрабанду, дія якої відбувається на кордоні між Словаччиною та Україною, отримала нагороду за режисуру на МКФ у Карлових Варах і у 2017 році була висунута Словаччиною на здобуття премії "Оскар" у категорії "Найкращий іншомовний фільм";
• "Іній" Шарунаса Бартаса (Литва, Україна, Франція, Польща) — прем'єра фільму-подорожі литовського волонтера до України углиб зони АТО для пізнання неоголошеної війни відбулася у травні 2017-го у програмі "Двотижневик режисерів" Каннського МКФ, а згодом Литва висунула стрічку на "Оскар" "Найкращому іншомовному фільму";
• "Ізі" Андреа Маньяні (Україна, Італія) — трагікомічна мандрівка депресивного італійця, що береться відвезти в українські Карпати труну з тілом заробітчанина і поступово віднаходить себе, брала участь в конкурсній програмі 70-го МКФ у Локарно та була відзначена премією Міністерства культури Італії;
• "Січень — березень" Юрія Речинського (Україна, Австрія) — мистецька психологічна драма про розлад стосунків, хворобу та біль, знята у Кривому Розі та Відні, прем'єра якої відбулася на Роттердамському МКФ;
• "Брама" Володимира Тихого (Україна, США) — екранізація надзвичайно успішної п'єси Павла Ар'є "На початку і наприкінці часів" про мешканців Чорнобильської зони відчуження, в якій невлаштована соціальна реальність поєднується з містикою, що взяла участь у конкурсі МКФ "Чорні ночі" у Талліні.

Сергій Лозниця та Канни

У копродукції з Україною були створені два ігрові фільми Сергія Лозниці, прем'єри яких відбулися у конкурсах Каннського МКФ. І якщо участь української сторони в роботі над "Лагідною" (Франція, Німеччина, Нідерланди, Литва, Росія та Україна), яку представили у Міжнародному конкурсі Канн у 2017 році, була лише на етапі постпродакшну, то "Донбас" (Франція, Німеччина, Нідерланди, Україна, Румунія) знімався в Україні та був присвячений болісній реальності життя окупованих територій.

Ще однією стрічкою, створеною за участі України, яку після прем'єри на Каннському МКФ (у програмі "Тиждень критики") 2018 року було висунуто у цій "оскарівській" категорії, стала "Гірська жінка: на війні" ("Жінка на війні", Ісландія, Франція, Україна) Бенедикта Ерлінгссона. У фільмі йдеться про диригентку хору, що бореться за захист екології рідного краю та готується удочерити дівчинку з Донбасу. Фільм на "Оскар" висунула Ісландія.

Зазначимо, що переважна більшість фільмів, створених у копродукції, є прикладом європейського мистецького кіно, яке дозволяє їх авторам без перешкод говорити на складні теми, виявляючи самобутність свого художнього мислення.

Дебютанти і мистецьке кіно

Примітно, що чимало українських режисерів саме зараз дебютують із повнометражними стрічками.

Відкриттям 2017 року стала драма "Стрімголов", дія якої відбувається у Києві по Революції гідності. Інтимну чуттєву стрічку Марина Степанська майстерно побудувала на напівтонах і відчутті життєвої нереалізованості молодих негероїчних людей, які дивним чином знаходять один одного.

У програмі "Панорама" Берлінале 2018 року відбулася прем'єра драми "Коли падають дерева" (Україна, Польща, Македонія) Марисі Нікітюк, в якій історія пристрасного кохання молодої героїні та її бунту проти соціальних обмежень провінційного життя була розказана у самобутньому стилі, що поєднав натуралізм і магічний реалізм.

Так само поєднанням документальної реальності та вигадки відзначений світ "Вулкану"   (Україна, Німеччина, Монако) Романа Бондарчука — ігрового дебюту знаного документаліста. Дія фільму відбувається у херсонських степах, де життя йде за своїми законами, у тому числі — під впливом традицій краю. У цей світ потрапляє столичний герой — перекладач місії ОБСЄ — і вже не може повернутися назад. Прем'єра фільму відбулася 2018-го на МКФ у Карлових Варах.

Помітним, хоча й доволі суперечливим, дебютом 2018 року стало  "Дике поле" Ярослава Лодигіна — екранізація роману Сергія Жадана "Ворошиловград", дія якого відбувається на Донбасі (BBC Україна визнало роман "Книгою десятиліття"). Міжнародна прем'єра "істерну" відбулася на МКФ у Талліні. Фільм було створено спільно із Швейцарією.

Кадр з фільму "Дике поле" Ярослава Лодигіна

У 2017 році свій перший повнометражний фільм зняв 50-літній режисер Аркадій Непиталюк (цей дебют мав би відбутися два десятиліття тому, якби не українська кінематографічна "руїна" 1990-х). Його драматичну комедію з сільського життя "Припутні" відзначено використанням "живої", часто-густо нелітературної української мови і колоритними акторськими роботами.

Стабільність документалістики

Ігровий кінематограф за роки незалежності пережив істотні незгоди і фактично втратив зв'язок поколінь, а от школа неігрового кіно зуміла зберегти свої потужні традиції, які продовжують майстри, що розпочали свій шлях ще у радянські часи, і розвивають молоді кінематографісти. В останні роки їх роботи були широко представлені на престижних фестивалях.

На Міжнародному Лейпцизькому фестиваль документального та анімаційного кіно (DOK Leipzig) у 2016 році відбулася світова прем'єра нового фільму найповажнішого українського документаліста Сергія Буковського "Головна роль" — портрет його матері, 80-літньої актриси Ніни Антонової.

У копродукції з Німеччиною було створено "Дельту" Олександра Течинського, що отримала на DOK Leipzig у 2017-му Почесну згадку журі. У стрічці з високою візуальною культурою (режисер був також і її оператором) проникливо осмислюється важке життя мешканців дельти Дунаю, що перетворюється на екзистенційну притчу про тяжкість людського буття.

Кадр з фільму "Дельта" Олександра Течинського

А у 2018 році нагороду DOK Leipzig видатному східноєвропейському документальному фільму від журі телеканалу "MDR" здобула стрічка Аліни Горлової "Явних проявів немає", яка оповідає історію жінки, що повертається з війни до мирного життя, долаючи посттравматичний стресовий розлад.

Із осмислення засобами театру травматичного досвіду учнів східноукраїнського міста Миколаївка, яке постраждало під час військових дій у 2014 році, народився фільм "Школа №3" Єлизавети Сміт і Георга Жено — українсько-німецька документально-ігрова стрічка отримала Гран-прі секції "Generation 14plus" 67-го МКФ у Берліні.

У копродукції з Німеччиною та Латвією було створено "Українських шерифів" Романа Бондарчука — історію громадської самоорганізації Херсонщини на тлі буремних суспільно-політичних подій і двох"шерифів", що слідкують за порядком у селі Стара Збур'ївка. 2016 року Україна висунула фільм на "Оскар" у категорії "Найкращий іншомовний фільм".

Сучасна Україна цікавить і зарубіжних режисерів:

• оповідь Євгена Афінеєвського про Революцію Гідності "Зима у війні: Боротьба України за свободу" (США, Великобританія, Україна) була номінована на "Оскар" у категорії "Найкращий документальний фільм";
• у "Рідних" (Німеччина, Латвія, Україна, Естонія) режисер Віталій Манський, що емігрував із Росії, відвідав своїх родичів у Львові та Одесі та окупованих Донецьку та Криму, презентувавши фільмом особистісний вимір російської агресії проти України;
• литовець Мантас Квадаравічус здійснив антропологічне дослідження Маріуполя і його мешканців. "Маріуполіс" (Литва, Німеччина, Франція, Україна) було представлено у "Панорамі" 66-го Берлінале. Нині режисер працює над ігровим дебютом "Стасіс", який створюють у копродукції України, Литви і Франції.

"Єврімаж" і "Креативна Європа"

2019 року Україна планує вступити до Європейського фонду підтримки спільного виробництва та прокату кіно "Єврімаж" (Eurimages), що додатково збільшить можливості для втілення спільних кінопроектів. Заявку України на приєднання уже підтверджено фондом. Тепер Верховна Рада України має ратифікувати цей вступ.

До речі, низка українських стрічок, створених у копродукції з європейськими країнами, вже отримували підтримку фонду (наприклад, "Донбас" і "Жінка на війні").

Ще одним європейським джерелом фінансування кіно є програма ЄС "Креативна Європа". Україна наразі не може брати участь в усіх напрямках її підпрограми "Медіа", які передбачають, серед іншого, підтримку розробки кінопроектів, дистрибуції фільмів і підтримку телепрограм, оскільки не імплементувала в національне законодавство Директиву Європейського Союзу про аудіовізуальні медіа.

Але фільми, створювані у копродукції, таку допомогу все ж отримували, якщо її виборювали європейські партнери українських кінокомпаній (наприклад, Латвія для "Українських шерифів", Латвія та Естонія — для "Рідних").

Всі фільми, які згадані в статті, є учасниками рейтингу Знято в Україні. Всього в ньому зібрано 245 кіно- і телепроектів. Заходьте за посиланням і голосуйте за улюблені українські фільми і серіали.