Мережі мобільного зв'язку – такий самий фактор обороноздатності країни, як бліндажі, окопи та "зуби дракона"

Трагічні події російсько-української війни вкотре дали нам змогу переконатися в життєвій необхідності послуг мобільного зв’язку й інтернету. На жаль, війна не змінила ставлення влади та суспільства до національної інфраструктури. Як і раніше, захист телеком-мереж, десятків тисяч базових станцій, сотень тисяч кілометрів оптичного волокна залишаються справою приватних компаній, якими є телеком-оператори. Від початку війни оператори самотужки, поспіхом та власним коштом будують додаткові центри управління мережами, будують нові об’єкти зв’язку в сільській місцевості та на Заході України, куди одночасно перемістилась велика кількість абонентів із великих міст. Третій рік поспіль телеком-оператори долають нові виклики. Руйнування мереж електропостачання загрожує стабільності зв’язку, тому всі учасники ринку власним коштом закуповують дизель-генератори та міняють на базових станціях акумулятори. Як завжди, держава не виділяє на це коштів, натомість вимагає від операторів забезпечити всі ключові об’єкти, визначені РНБО, стабільною роботою зв’язку навіть у разі тривалого блекауту.

У воєнний час потреба в інвестиціях зростає ще більше, оскільки суттєва частка коштів йде не на розвиток, а на ремонти та відбудову того, що зруйнував ворог. В деокупованих населених пунктах до 80% інфраструктури зв’язку зруйновано і її доведеться відновлювати з нуля.

Компаніям стає все важче знаходити кошти для капітальних інвестицій. Пояснюючи свої проблеми, оператори зазвичай посилаються на різного роду «подушеві» показники на кшталт ARPU. З одного боку, його рівень дійсно невеликий і залишається найнижчим у Європі. З іншого – ARPU є похідним від чисельності т. зв. активних підключень, що вже давно не відображає чисельність і, головне, витрати на зв’язок споживачів. Практика використання декількох SIM-карток, швидке зростання підключень різного роду пристроїв, сезонна активність самих операторів – усе це заважає використовувати ARPU для аналізу споживчої поведінки.

Існують метрики куди більш адекватні, нехай і малопопулярні за межами професійного співтовариства. Однією з найважливіших є відношення валового доходу від надання послуг до площі території країни. З огляду на свою природу мережі мобільного зв’язку мають розподілений характер – це насамперед площа покриття, а не фіксована кількість підключень, як у випадку фіксованих мереж.

Розглянемо ситуацію в Польщі, нашому найближчому в усіх відношеннях західному сусідові та члені ЄС. За підсумками 2023 року польські оператори отримали від надання послуг мобільного зв’язку близько 3,45 млрд USD. Їхні українські колеги заробили за той самий час більш ніж удвічі менше – приблизно 1,5 млрд USD. При цьому територія, яку обслуговують наші оператори, майже вдвічі більша. Виходить, що виручка з одного квадратного кілометра території у поляків приблизно вчетверо вища. Це співвідношення спостерігається щонайменше з 2018 року, коли я почав його відстежувати.

Нагадаю, що йдеться про виручку, номіновану в твердій валюті. На жаль, операторський бізнес чутливий до валютних ризиків. Практично все обладнання та послуги з його підтримки оплачуються валютою. Невипадково поворотним моментом в історії українського телекому стало обвальне падіння національної валюти в 2008 році.

Валютні ризики це не єдиний виклик для операторської економіки. Мережі споживають багато електроенергії, котра повсякчас дорожчає. Додатковий тиск чинить цілеспрямоване руйнування агресором національної інфраструктури енергопостачання. По-перше, оператори змушені інвестувати мільярди гривень у системи безперебійного живлення для кожної базової станції, кожного технічного майданчика. По-друге, електроенергія, яку виробляють дизель-генератори, обходиться набагато дорожче. 

Можна заперечити, що українські оператори не роблять нічого такого, чого не роблять учасники інших ринків. Однак складно знайти інший споживчий ринок, від учасників якого очікують і навіть вимагають витрачатись на будівництво, енергонезалежність, впровадження нових технологій і при цьому тримати ціни незмінними з огляду на "підвищену соціальну значущість" послуг.

Останні тижні в державі-агресорі фіксуються тривожні розмови. Росіяни почали активно обговорювати необхідність знищення надважливого елемента українських мереж мобільного зв’язку, а саме веж, на яких розміщені антени базових станцій. Річ у тім, що з кінця минулого року спостерігається сплеск інтересу до технологій автоматичного виявлення БПЛА, які стали визнаним game changer цієї війни. Оскільки традиційна радіолокація не годиться для пошуку малорозмірних маловисотних цілей, спостерігається ренесанс технологій акустичного й оптичного розпізнавання.

Вишки мобільного зв'язку є ідеальною платформою для розміщень такого роду детекторів. Крім цього, вони не мають заміни як платформа для розміщення систем РЕБ із великим територіальним охопленням. Усе це означає неминуче перетворення вишок мобільного зв'язку на пріоритетну мету, їхнє методичне знищення та необхідність постійного оперативного відновлення, причому не тільки в прифронтовій зоні, але й у тилу.

Треба мати по-дитячому незатьмарену свідомість, щоб очікувати від бізнесу, який стикається з подібними викликами, здатності утримувати ціни на комфортному для абонентів рівні. У часи війни не варто очікувати на комфорт. При цьому не можна не помітити, що оператори мобільного зв'язку – це не олігархічні структури і не комунальні підприємства, часто керовані абияк і абиким. Це повністю "білий", найбільш прозорий бізнес в Україні. До того ж послуга перенесення номерів дає змогу без зайвих емоцій і розмов піти від оператора, якщо він здається надто жадібним. 

Операторам "великої трійки" варто, нарешті, розігнутися з пози "торгашів", що які повсякчас виправдовуються і начебто соромляться свого «надто маржинального» бізнесу. Мережі мобільного зв'язку – такий самий фактор обороноздатності країни, як бліндажі, окопи та "зуби дракона".