Перші $200 в своєму житті заробив на програмуванні — Макс Нефьодов

Дмитро Лопушанський (15 років, Львів) — студент організації GoITeens Lviv, вивчає FrontEnd Development, розробник стартап ідеї додатку Under Control.

Ви стали заступником міністра економіки України в 30 років. У вас є особистий секрет успіху?

Я не думаю, що існує особливий секрет успіху. Я не впевнений навіть, що бути заступником міністра — це дуже велике досягнення в нашій країні. Скоріше навпаки — моє життя до цього часу було набагато приємнішим і комфортнішим. Але якщо казати про те, як досягати результату, то просто треба багато працювати і чимось жертвувати.

Ви з дитинства знали, ким хочете стати?

Я не дуже ретельно обирав напрямок діяльності, скоріше вплинула специфіка нашої освіти — вона занадто широка і генералізована. Усі вважають, що треба бути або економістами, або юристами. Я закінчив школу в 15 років і не дуже розумів, що робити далі. Юристів у нас у сім'ї ніколи не було, та й у мене немає до цього схильності, тому я вступав на економічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. На мій погляд, цей виш — оптимальний варіант для отримання освіти в Україні.

Ви навчалися в школі не з першого, а з третього класу. Складно бути наймолодшим у колективі?

У цій ситуації є і переваги, і недоліки. Але в будь-якому разі — це цікавий досвід. З точки зору навчання, проблем не було. А от у спілкуванні їх було багато. До сьомого класу мене випробовували на стійкість майже всі однокласники, у старшій школі я вже міг дати відсіч. Але з поведінкою у школі завжди було не дуже, і батькам на шкільних зборах багато чого доводилося вислуховувати.

Як цей специфічний досвід відобразився на мені, аналізувати ніколи не намагався. Він був і значить, це для мене було потрібно.

З'являлись колись думки обрати іншу спеціальність?

Так, я завжди мріяв бути програмістом. Перші $200 у своєму житті заробив саме на програмуванні — я писав інтернет-магазини на РНР. Але потім зрозумів, що цим потрібно займатися серйозно або не займатися взагалі. Тому знайшов іншу роботу і залишив програмування, як хобі.

Вас назвали найкращим блогером в Україні. Які соцмережі ви вважаєте перспективними, скільки часу на них витрачаєте?

Основна соцмережа у світі сьогодні, на мій погляд, це Facebook. Twitter мені не подобається. Загалом я не багато часу проводжу в мережі, мабуть, годину в день, не більше.

Як взагалі проводите вільний час?

У мене його зовсім небагато. Повертаюся додому з роботи десь о 10-11 ночі. Вечеря, декілька сторінок книжки і спати. На вихідних займаюся господарськими справами та спілкуюся с друзями. Мій спосіб життя не відрізняється від багатьох інших. Є у мене три захоплення, на які я завжди знаходжу час та отримую задоволення: комікси, настільні рольові ігри та влаштування вечірок для друзів.

На спорт виділяєте час?

Десь 2-3 рази на тиждень я займаюся в спортзалі, інколи бігаю зранку.

Поговоримо про систему ProZorro. Ви вважаєте її своїм великим успіхом?

Це не мій успіх, а успіх команди. Я просто менеджер, який керує сотнею людей. Якщо оцінювати результати, то вони перебільшили мої очікування. І, звичайно, приємно, що ми будуємо продукт, який є інноваційним у світі, де Україна не копіює досвід інших, а навпаки в нас його копіюють. Це реально змінює життя людей на краще.

Як ви обирали людей в команду?

За звичайними комерційними принципами. У нас немає можливостей платити ринкову зарплатню, тому ми розраховуємо на роботу волонтерів, людей, які готові працювати на суттєво гірших умовах, ніж в приватному секторі. Набираємо їх банально через оголошення в Facebook, на сайті. Нічого унікального.

Як система ProZorro змінила ситуацію в українських тендерних відносинах?

Для нас було важливо змінити правила гри, запропонувати нові інструменти, які полегшать життя учасникам торгів і закупівельникам, дадуть більше можливостей для моніторингу та аналізу інформації. У цих питаннях ми досягли позитивних результатів. Опитування показують зростання довіри бізнесу до торгів, у торги приходять закордонні фірми, які раніше ніколи не цікавилися закупівлями, бо вважали, що без хабара неможливо виграти. Зменшується кількість порушень, ми продовжуємо розробляти інноваційні рішення боротьби з ними. З цієї точки зору ситуація суттєво змінилася.

Зрозуміло, що систему можна побудувати значно швидше, ніж змінюються люди, тому ця частина, звичайно, відстає. У нас немає змоги комп'ютерною програмою за 1-2 роки змінити хабарника чи ледаря і перетворити його на чесну працьовиту людину. Але це такий поступовий тиск, яким намагаємося підтягувати всіх до того рівня, який ми плануємо.

У вас є ще якісь ідеї, які ви плануєте реалізувати в системі ProZorro?

ProZorro — це не програма на кшталт офісного пакета, який розгорнули, і він працює. У нас у розробці весь час знаходиться багато всього, додаються якісь функції, ми займаємося інтеграцією з реєстрами. Нещодавно ми представили систему "Ризик менеджменту", яка буде працювати до кінця року в пілотному режимі. Ми намагаємося зробити так, щоб весь процес став безпаперовим: від планування закупівлі до підписання договору.

Удосконалюємо моніторингові засоби для всіх учасників торгів. Роботи багато. У наступні кілька місяців втілюємо тендери на енергосервісні контракти. Це контракти, у яких інвестор може вкласти фінанси в утеплення будинку і розділяти з платниками податків, з державою економію від цієї енергоефективності. План розробки повністю розписаний до кінця першого кварталу 2018 року.

Якою ви бачите країну за 20 років?

Я сподіваюся, що Україна буде дуже схожою на інші країни Східної Європи: Польщу, Словаччину, Чехію. Ми зможемо врешті-решт побороти ту велику кількість проблем, яка дісталася нам у спадок. Може здатися, що я кажу про повне копіювання інших країн. Але я переконаний, що Україна — європейська держава. Ми не маємо іншого унікального шляху, нам потрібно ставати частиною Європи, рухатися до цього і в плані організації економіки, і в законодавстві, і у відносинах між людьми. Я абсолютно переконаний, що цей шлях є незворотнім.

Уявіть собі, що у вас є три місяці вільного часу і жодних фінансових обмежень. Чим би ви зайнялися?

Важко сказати. Я б скоріше подорожував і відпочивав, бо я досить давно не був у відпустці і вже відчуваю втому.

Якщо говорити про роботу, то в Україні є величезна кількість сфер з можливостями для доволі радикальних, швидких і ефективних змін. Їх набагато більше, ніж людей, які готові ці зміни реалізовувати. Медицина, освіта, армія, соціальна сфера — все це можна змінити за рахунок сучасних технологій і менеджерських практики, суттєво підвищивши ефективність всіх процесів. При наявності часу, грошей і зусиль будь-яка із цих сфер може стати досить цікавою та перспективною.

Ви чогось боїтеся в житті?

Це складне питання, мабуть, розчарувати самого себе. Хочеться аби не було соромно за те, чим займаєшся. Мені потрібно бути переконаним у тому, що я зробив все, що було в моїх силах для досягнення результату.

На яке питання вам хочеться відповісти, але яке вам ніколи не задають?

Мене питають про різні речі, інколи дуже дивні. Питання, якого я завжди чекаю: "Що можна зробити для того, аби пришвидшити зміни, реформи?" Я відповім.

Головне, чого нам сьогодні не вистачає — людей. Існує величезна нестача професіоналів, які можуть реалізовувати завдання, чесно і віддано працювати, бути креативними. У багатьох випадках немає значення мотивація та організація управління. Якщо людина не бажає діяти, ніяка мотивація її не підштовхне. Ми повинні зрозуміти, що в нас немає держави, яка відокремлена від народу, яка звалилася з Марса і сама має робити щось для нас. Держава — це ми, і якщо ми хочемо аби зміни були швидшими, потрібно працювати. Я всіх запрошую приєднуватися до цього процесу. Він важкий, але цікавий.

Інтерв'ю проведено в рамках проекту "Завтра_2037", де талановиті діти України діляться своїми неймовірними винаходами та досягненнями. 3 грудня 2017 року в Дніпрі ви почуєте концентрат інсайтів для маркетологів, HR-професіоналів, прогресивних викладачів, батьків і всіх, хто активно замислюється про завтра. І все це — від футурологів, візіонерів майбутнього — сьогоднішніх підлітків.