Мой Киев: кто посадил в городе первые каштаны

О своих любимых киевских местах мы попросили рассказать киевлян (коренных и не очень) и тех, кто приезжает в Киев в гости. Причем наши рассказчики не просто влюблены в этот город — со своими творческими проектами они участвуют в бурной жизни украинской столицы.

Татьяна Логуш, основательница благотворительного фонда «Мистецька скарбниця»:

Київ – я люблю безмежно! Люблю такого, яким він є, яким був і буду любити яким би він не був, не вимагаючи на взаєм нічого. Золотоверхий, могутній, сивочолий! Київ - найкраще місто у світі, сказав колись Булгаков. І це свята правда. Золотими літерами вписано в Літопис історію Київської Русі, становлення  Києва, імена його Великих Правителів, перед якими вкотре схиляєш голову. Кожен куточок Києва дихає своєю древністю  та історією: Либідь, Щек, Хорив, Аскольд, Ярослав Мудрий, Анна, Володимир, Княгиня Ольга ( між іншим, один із її пам,ятників, безголовий, стоїть  на Андрііїскому узвозі біля будинку- музею Кавалеридзе. При встановленні у 1996 році величного пам,ятника  княгині Ользі, Мефодію, апостолу Андрію і Кирилу на Михайлівскій площі  під асфальтом знайшли залишки оригінального монументу- 1911 року. Княгиню  Ольгу  майже повністю відновили. Не знайшли тільки голову. Так і встановили.

Пам,ятаєте , як появилися перші каштани в Києві?  І у 1842 році було завезено із Балкан і висаджено на Бібіківському бульварі(нині бульвар Шевченка) молоді деревця каштанів. Перша спроба не вдалася, саджанці після довгого шляху прив'яли, отож їх викопали та викинули. Але знайшлася закохана в Київ панянка, яка ці деревця підібрала і повисаджувала  їх всюди, де тільки можна було. І мабудь від великого бажання, зробити місто ще кращим, ці неймовірні деревця прижилися! І на сьогодні цвіт каштана є своєрідною емблемою Києва. А щевсюди відчувається особлива енергетика та неймовірна аура міста -  мабуть завдячуючи особливому рельєфу- Київ, як і Рим, і  Ієрусалим стоїть на семи горбах. Немає єдиної людини із 30000000 киян, байдужої до цього міста, до його неповторних місць,  які можна перераховувати до безконечності: Лавра, Собори, театри, будинок  з химерами, амфітеатр біля арки Дружби народів, мости, пейзажна  Алея, Алея Закоханих, пам,ятник Голодомору, легендарні тунелі 30-х років(під Дніпром, на Жуковому острові, та на Осокорках), Богдан Хмельницький, славетний колоритний  Андріївський Узвіз,  із сучасним «Носом»-найновішим пам,ятником, носом самого Миколи Гоголя, на місці де Гоголю прийшла ідея написати повість «Ніс» про ніс майора Ковальова. Ніс цей незвичайний. Ходить легенда, що потримавшись за носа у вас пропадає насморк J). От і їдуть Кияни  зі всіх куточків лікуватися.  А ще є  Київський торт і  Київський вальс… І є мій бал «Києвське Віче».:-))

Але є і у мене своє найулюбленіше, найрідніше місце у Києві — будинок на Десятинній, де ми жили раніше. У святому трикутнику між Михайлівським, Андріївським та Софійським соборами. Щонеділі у нас під вікнами грав свої невибагливі мелодії сопілкар. Звуки його сопілки брали за душу й пронизували наскрізь. Кожного ранку ми прокидалися під філігранну музику дзвонів Михайлівського собору. А перед собором сліпий кобзар співав глибоко філософічні думи. Перед ним — скринька для милостині. А скільки таких знедолених, які по всьому Києву стоять із протягнутою рукою! Із глибоким болем та тугою в голодних очах.

І це теж мій Київ, наш Київ. І як важливо, щоб ми за своїми кризами, проблемами не зачерствіли і не забували про милосердя.

Згадала притчу про силу слова. «Перед сліпим жебраком цупкий папір з написом: «Подайте сліпому на їжу!» Перехожі поспіхом проходили  повз нього  і у шляпі лежало всього декілька монет. Підійшов письменник, постояв, і замінив надпис. Гроші посипалися і невдовзі капелюх був повний. Сліпий попросив почитати, що ж такого написав письменник. Йому прочитали фразу: «Скоро весна, але я її не побачу…».