Чому непередбачуваність дій держави стає для бізнесу так само небезпечною як і воєнні ризики

Індекс вичерпаного терпіння

Головний індикатор самопочуття приватного сектору – Індекс активності бізнесу (UBI) – у березні 2026 року впав до позначки 32,9 (зі 100 можливих, де показник нижче 50 свідчить про перспективу скорочення ділової активності). Це не просто чергове зниження; це стан глибокої економічної депресії. Для порівняння, наприкінці 2025 року індекс тримався на рівні 36,8. Падіння триває, і воно сигналізує про те, що бізнес заходить у круте піке.

Маємо розвінчати небезпечний міф про те, що єдиною перешкодою для українського підприємця є війна. Результати опитування 514 власників та керівників компаній показують іншу, куди більш болючу реальність: 48,2% підприємців називають внутрішній регуляторний тиск та непередбачуваність державної політики факторами дестабілізації, що дорівнюють воєнним ризикам. І найбільш гостро ця проблема проявляється у питанні бронювання співробітників.

Український підприємець навчився захищати свій цех від уламків "шахедів", але він залишається абсолютно беззахисним перед "уламками" хаотичних рішень владної вертикалі. Коли рівень тривоги через дії держави наздоганяє страх перед обстрілами, це означає, що ми відкрили "другий фронт" всередині власної економіки. І якщо цей тиск не припинити, ми ризикуємо втратити базу, на якій тримається наша економічна стікість і майбутня модернізація.

Цифри виснаження: на якому фоні відбувається тиск

Перш ніж говорити про регуляторні бар'єри, важливо зрозуміти фізичний стан "пацієнта". Український сектор ММСП сьогодні нагадує марафонця, який біжить третю дистанцію поспіль без води та відпочинку. Дані дослідження показують, що виробнича активність сектору за перші два місяці 2026 року становить лише 85,9% від обсягів аналогічного періоду минулого року. Тобто бізнес не просто не росте – він стискається.

Ще більш показовим є рівень завантаженості потужностей, який обвалився до 52,4%. Майже половина економічного потенціалу малого та середнього бізнесу сьогодні простоює. 

На цьому тлі розгортається справжня катастрофа ліквідності:

• 49,4% підприємств оцінюють свій фінансовий стан як "нестабільний" або "критичний".
• Запас міцності середнього підприємства скоротився до символічних 2,5 місяців.
• Криза платежів: майже у кожного третього бізнесу (29,6%) зростає дебіторська заборгованість – гроші "зависають" у ланцюжках поставок, не доходячи до рахунків.

Держава має усвідомити: будь-які фіскальні ініціативи чи регуляторні обмеження сьогодні накладаються не на "жирні роки" і навіть не на плато стабільності. Вони б’ють по бізнесу, який працює на 50% своєї сили та має грошей лише на кілька місяців існування. У таких умовах державний тиск перестає бути питанням адміністрування — він стає питанням фізичного виживання цілих галузей.

Держава як фактор дестабілізації: страх перед "своїми"

 Вже багато хвиль досліджень поспіль (з осені 2023 року) непередбачуваність державної політики (48,2%) практично зрівнялася за вагою з загальною воєнною невизначеністю (48,4%). Це означає, що підприємець боїться нових податкових законів, раптових перевірок чи зміни правил гри так само сильно, як і нових наступів ворога.

Головними інструментами цієї "дестабілізації" бізнес називає конкретні практики:

Податковий зашморг: Блокування податкових накладних залишається проблемою №1 у взаємодії з фіскалами (26,3%). В умовах згаданої вище кризи ліквідності, блокування ПДВ – це не "боротьба за прозорість", а пряме вилучення обігових коштів, які мали піти на зарплати чи закупівлю сировини. Хоча насправді проблема стала суттєво менш болючою для бізнесу протягом останніх місяців (ДПС справді провели фантастичну роботу), проте сама СМКОР залишається викликом для бізнесу. 

Фіскальний аванс: Вимоги щодо передплати податків (14,0%) виглядають як спроба держави (а частіше – місцевого податківця) вирішити свої бюджетні проблеми за рахунок ще живого бізнесу, не замислюючись, чи відкриється він наступного місяця.

Для підприємця держава сьогодні все частіше виглядає не як партнер, а як агресивний кредитор, який вимагає все більше від того, хто заробляє все менше. І це на фоні того, що лише 11,3% бізнесів відчувають хоч якусь підтримку на рівні своїх громад. Ми маємо справу з глибоким розривом довіри, де "економічний фронт" – це лише красиве гасло для трибун, а в реальності – це щоденна боротьба з бюрократичною машиною.

Кадри та бронювання: лотерея замість системи

Кадрова криза в Україні перестала бути питанням HR-департаментів і перейшла у розряд загроз національній економічній безпеці. Згідно з дослідженням, 63,8% підприємств відчувають гострий дефіцит кадрів. Це найвищий показник за останній рік, який свідчить про те, що ринок праці не просто "перегрітий" – він спустошений.

Однак справжній дестабілізуючий ефект створює не сам факт мобілізації, а відсутність прозорих та прогнозованих правил гри у питанні бронювання. Сьогодні кожне п'яте підприємство (20,0%) заявляє про проблеми у взаємодії з органами влади саме через відмови у бронюванні співробітників. Часто ці відмови не мають чіткої аргументації або "виснуть" у бюрократичних коридорах на місяці. Але й так 80% підприємств не мають жодного заброньованого співробітника.

Для бізнесу, який і так працює на 52,4% своїх потужностей, втрата одного ключового інженера чи технолога часто означає повну зупинку виробничої лінії. Неможливість забронювати критичний персонал перетворює стратегічне планування на лотерею:  ви не можете брати довгострокові контракти (зокрема експортні), бо не впевнені, що завтра буде кому стояти біля верстата; ви не інвестуєте в автоматизацію, бо люди, які мають її впроваджувати, перебувають у стані постійної мобілізаційної невизначеності.

Держава, яка вимагає від бізнесу податків та робочих місць, має надати натомість зрозумілий алгоритм бронювання критичного персоналу. Коли 57% ММСП змушені працювати без стратегічного плану, хаос у питаннях бронювання лише поглиблює цю "управлінську сліпоту".

Громади та цифровізація: де допомога?

Ще один тривожний симптом, який виявило дослідження – розрив між бізнесом та місцевою владою. Лише 11,3% підприємців відчувають підтримку на рівні своїх громад. У країні, де децентралізація вважалася успішною реформою, це вирок системі місцевого самоврядування. Замість того, щоб бути тилом для підприємця, громади часто залишаються пасивними спостерігачами його боротьби за виживання.

Ця пасивність проявляється і в технологічному застої. Поки світ інтегрує ШІ, 32,2% нашого малого бізнесу залишаються на "базовому рівні" цифровізації, використовуючи Excel як основний інструмент управління. Низька цифрова зрілість – це не провина бізнесу, це відсутність доступних програм цифрової трансформації та стимулів, які б допомогла підприємствам підвищити продуктивність праці в умовах кадрового голоду.

Від фіскального терору до економічного прагматизму

Український бізнес перебуває в точці, де кожен наступний "експеримент" із податками чи чергове безпідставне блокування накладних може стати останнім. Коли 49,4% підприємств перебувають у фінансовій зоні ризику, держава має змінити роль контролера на роль сервісу.

Що потрібно зробити негайно?

Припинити фіскальний тиск. Мова вже не стільки про блокування податкових накладних, скільки на практику незаконного "податку з обороту", коли в бізнесу вимагають переплату податків у відповідності до "показників".В умовах кризи ліквідності це виглядає як мародерство на обігових коштах.

Запровадити систему бронювання критичного персоналу. Перехід до прозорих механізмів має прибрати людський фактор та корупційні ризики. Весь бізнес повинен мати змогу планувати свій ресурс.

Стимулювати пропозицію. Державна політика має фокусуватися на тому, як допомогти бізнесу завантажити виробничі потужності, що простоюють та збільшити продуктивність праці.

Ключовий запит бізнесу – це передбачуваність. Потрібен негайний перехід від "ручного керування" та дискреції регуляторних органів до прозорих цифрових механізмів. Платформи типу "Дія" "Пульс", "Обрій" мають стати вікнами, де алгоритми, а не чиновник, визначає статус критичності співробітника, можливість отримати відшкодування, грант тощо. Тільки за таких умов бізнес зможе повернутися до довгострокового планування.

Економічна модернізація – тобто швидке економічне зростання – України має початися не з моменту настання перемирʼя (тим більше, що воно може не настати в найближчі роки). Воно вже є необхідною умовою виживання країни при ризику скорочення міжнародної допомоги і розгортання світової економічної кризи. Економічний прагматизм – це єдиний шлях до перемоги, і він починається з поваги до тих, хто створює додану вартість під час війни.