Як працює система бронювання працівників і які виклики вона створює перед бізнесом та економікою

Навколо теми мобілізації зараз, мабуть, ламається найбільше списів у суспільстві. 

З одного боку, потрібні люди, щоб поповнювати військо для захисту країни. А з іншого боку, це військо потрібно утримувати, тобто, має працювати економіка, а без людей це неможливо. 

І там, і там – питання в людях. Відповідно, стоїть складний виклик, як знайти баланс між фронтом та тилом. 

Розкажу на прикладі нашого підприємства, як працює система бронювання, чого не вистачає і які складнощі можуть виникати надалі. 

 “Сентравіс” отримав статус критично важливого для функціонування економіки підприємства. Відтак це дає можливість бронювати працівників. У такий складний час, як зараз, вважаю, наявність самої системи бронювання – вже велике досягнення. 

Загалом у нас заброньовано близько 250 працівників, хоча маємо квоту на понад 300 чоловік. Всю квоту ми не змогли використати, оскільки перед подачею документів на бронь чоловікам потрібно оновити дані в ТЦК, але не всі хочуть це робити. 

Причини різні, основна з них – люди бояться йти в ТЦК, бо не знають, що буде далі, дочекаються вони броні чи їм одразу вручать повістку? 

Наприклад, можна було б запровадити правило, що військовозобов’язаного не мобілізують протягом того часу, поки готується і розглядається його справа щодо бронювання. 

У цьому випадку у нас було б більше можливостей для найму чоловіків. Бо перше питання, яке зараз виникає під час співбесіди – це наявність військово-облікових документів у кандидата. Якщо їх немає і чоловік не хоче йти в ТЦК оновлювати свої дані (а ми не можемо обіцяти, що його не мобілізують, бо на бронювання потрібен час), співбесіда на цьому закінчується. 

Через це вже зараз складно знайти кандидатів на “чоловічі” вакансії, тобто ті, де потрібна фізична сила. Наприклад, на нашому підприємстві в Ужгороді, яке виробляє інструментальні труби для автомобілів, ми вже декілька місяців не можемо закрити п’ять вакансій. Чоловіків немає, а ті, хто приходять, або не мають військово-облікових документів, або не хочуть йти в ТЦК. 

Ще одне питання – наділення роботодавців фактично функціями “помічників ТЦК”. 

Згідно з Постановою Уряду №560, відтепер керівники підприємств зобов’язані організовувати оповіщення військовозобов’язаних шляхом вручення повісток. Мало того, ще й забезпечувати їх прибуття у ТЦК та повідомляти про факти відмови від вручення повісток. 

Це закладає міну уповільненої дії під довіру до роботодавців і загалом під ринок праці. Хто зголоситься прийти на роботу на підприємство, на якому роботодавець вручатиме повістки і доставлятиме військовозобов’язаних у ТЦК? 

Відтак попередні прогалини у правилах бронювання та деякі нові законодавчі норми суттєво впливатимуть на процес найму працівників і загалом на економіку країни. 

Вже зараз я бачу такі ризики як:  

• “тінізація” ринку праці – частина компаній найматимуть працівників неофіційно; 
• хронічний кадровий голод – з кожним місяцем все важче буде знайти працівників, особливо, чоловіків; 
• тестування нових методів найму, зокрема, пошук кандидатів серед робочих мігрантів з інших країн; 
• зниження об’ємів виробництва і як наслідок, падіння економічних показників. 

Нещодавно Європейська Бізнес Асоціація зверталася до влади з закликом зробити мобілізацію більш прогнозованою. Не тому, що хтось не хоче захищати країну, а тому що потрібні тверезі розрахунки і план дій, як фінансувати війну переважно власним коштом. 

Вже цього року, за словами міністра фінансів Сергія Марченко, у нашому бюджеті є касовий розрив. Наступного року він складе $12-15 млрд. Звісно, можна сподіватися на кредити і зовнішню допомогу, але розрахувати на неї на 100% ми не можемо. 

У цьому випадку владі та бізнесу потрібно спільно домовитися про правила гри, які допоможуть вистояти та перемогти у цій війні.