Втомлена економіка: як емоційний стан українців змінює продуктивність бізнесу

Адаптація до стресу не означає відновлення 

Українська економіка працює в умовах затяжної турбулентності. Війна, невизначеність, постійний інформаційний тиск і життя у режимі тривалої напруги поступово формують нову реальність. І хоча компанії продовжують шукати способи підвищувати ефективність, дедалі очевидніше, що продуктивність залежить від внутрішнього ресурсу людей так само, як і від процесів чи систем мотивації.

Зараз в Україні ми спостерігаємо цікаву зміну. Люди поступово адаптуються до життя у стані хронічного стресу. На перший погляд, це виглядає позитивно: гострі реакції стають слабшими, частина показників напруги знижується. Наше дослідження робочого середовища та психологічного добробуту показує, що частка працівників, які оцінюють свій рівень стресу як високий, за рік зменшилася з 52% до 47%. Водночас адаптація не означає відновлення.

Організм і психіка людини звикають навіть до надмірного навантаження. Згодом те, що раніше спричиняло сильну втому, починає сприйматися як нова норма. І саме тут для бізнесу виникає ризик. Компанії можуть помилково трактувати адаптацію як стабільність. Насправді за зовнішньою стійкістю часто приховується емоційне виснаження. Дані свідчать, що саме це зараз і відбувається. У сегментах співробітників, які перебувають у стані хронічного перевантаження або балансують між натхненням і вигоранням, рівень стресу поступово знижується. Але це радше ознака звикання до постійного навантаження, ніж покращення самопочуття чи робочого середовища. Люди навчилися функціонувати у новій реальності, однак це не означає, що вони відновили внутрішній ресурс.

Найбільший ризик — втрата залученості 

Людина продовжує виконувати завдання, приходить на зустрічі, дотримується дедлайнів. Формально система працює. Проте поступово зникає внутрішня залученість: менше ініціативи, менше енергії, нижча здатність генерувати нові рішення, слабший емоційний зв’язок із роботою.

Ознаки цього процесу ми бачимо навіть серед найбільш мотивованих працівників. У групі "залучених і натхненних" рівень стресу залишається відносно стабільним, проте знижується залученість до роботи. Тобто навіть ті, хто раніше був джерелом енергії та змін усередині компаній, поступово втрачають емоційний зв’язок зі своєю роботою.

Для бізнесу це має доволі практичні наслідки. Працівники рідше пропонують ідеї, уникають додаткової відповідальності, обирають безпечні сценарії та менше готові ризикувати. Згодом це впливає на швидкість ухвалення рішень, інноваційність і здатність компанії адаптуватися до змін. Ми вже бачимо це у конкретних поведінкових проявах. Майже третина (29%) працевлаштованих українців повідомляє про зниження продуктивності. 28% почуваються виснаженими вже зранку, 26% говорять про відсутність мотивації навіть до простих завдань, а майже чверть втратила інтерес до справ, які раніше приносили задоволення. 21% уникає спілкування з колегами. Це вже не питання настрою, а питання ефективності людського капіталу.

Особливо важливо, що виснаження сьогодні пов’язане не лише з роботою. Значна частина українців живе в умовах зовнішніх факторів, які постійно забирають ресурс: тривожність, новини, безпекові ризики, родинні переживання, невизначеність щодо майбутнього. За даними дослідження, 71% працюючих українців мають обставини поза роботою, які регулярно виснажують їхній ресурс. Робочий день більше не починається "просто з кави". Працівник приходить в офіс чи на міт уже з певним рівнем психологічного навантаження. І тут постає питання: чи готовий бізнес працювати з цією новою реальністю?

Вигорання стає новою управлінською реальністю 

Багато компаній продовжують дивитися на втому як на індивідуальну проблему співробітників. Вважають, що вони мають самостійно відновитися, знайти баланс або навчитися краще справлятися зі стресом. Однак дедалі очевидніше інше: емоційний стан команди стає управлінською категорією.

Тим більше що вигорання вже давно перестало бути винятком. Лише 28% працюючих українців не відчувають його ознак. Натомість 56% говорять про часткове вигорання, а ще 16% прямо визнають, що переживають його зараз. Фактично ми маємо справу з явищем, яке тією чи іншою мірою зачіпає більшість економічно активного населення країни.

Довіра як нова валюта стійкості 

Сильні команди утримуються не лише зарплатами чи бонусами. Велику роль сьогодні відіграють довіра, якість взаємодії та відчуття психологічної безпеки. Люди значно легше проходять періоди навантаження, коли розуміють, що можуть говорити про труднощі без страху осуду чи негативних наслідків. І тут дослідження дає дуже важливий сигнал для керівників. Попри низьку лояльність до роботодавців загалом, працівники зберігають високий рівень довіри до своїх колег і керівників: 58% довіряють колегам, 56% — керівництву. Більше половини також вважають, що можуть розраховувати на підтримку свого керівника у складних ситуаціях.

Показово й інше. Загальний показник готовності рекомендувати свою компанію як місце роботи залишається негативним: eNPS становить мінус 15. Водночас 62% працівників повідомляють про наявність психологічної безпеки у колективі. Це означає, що в умовах тривалої кризи людей утримують насамперед якість управління, довіра та людські стосунки всередині команд. Тому питання ментального стану виходить за межі HR-функції та напряму стосується стійкості бізнесу.

Український бізнес багато говорить про цифрову трансформацію, автоматизацію та штучний інтелект. Усе це справді визначатиме конкурентоспроможність компаній у найближчі роки. Але поряд із технологічним капіталом дедалі більшого значення набуває людський ресурс. Коли 71% працівників живуть із зовнішніми факторами виснаження, а більшість тією чи іншою мірою стикається з вигоранням, питання психологічної стійкості команди перестає бути темою добробуту. Воно стає питанням продуктивності, інноваційності та здатності бізнесу розвиватися в умовах довготривалої невизначеності.

Втомлена людина може продовжувати працювати. Втомлена економіка — теж. Питання лише в тому, скільки часу триватиме цей рух без негативних наслідків.