Политика 09 июня 2016 в 12:52

Партійні віражі Петра Порошенка: в які політсили входив п'ятий президент України

Петро Порошенко починав свою політичну діяльність з СДПУ(о). Після цього нинішній президент перебував ще в трьох політичних силах. Всі вони мали різні погляди на те, в якому напрямку повинна розвиватись Україна

Історія Петра Порошенка як українського політика розпочалася у 1998 р. — саме на тодішніх парламентських виборах його було вперше обрано до Верховної Ради на 12-му одномандатному окрузі. "Новачкові" надзвичайно пощастило: свої перші парламентські вибори Порошенко виграв із перевагою лише у 58 голосів у вінницького підприємця Володимира Скомаровського, який намагався оскаржити результати виборів через суд. Пізніше, у 2005 році, екс-конкурента на виборах буде призначено керівником митної служби (існують припущення, що ця посада належала до "квоти Порошенка" після Помаранчевої революції), а у відставку Скомаровський піде за день до відставки Петра Олексійовича з посади Секретаря РНБО.

Першою партією, із якою Порошенко був тісно пов'язаний, стала Соціал-демократична партія України (об'єднана) — майбутній президент значився 11-м номером списку цієї політичної сили. Однак в одному зі своїх інтерв'ю він зазначив, що "насправді ніякого членства не було". За його словами, йому було запропоновано увійти до складу партійного списку "на певних фінансових умовах". У той же час інформація про відсутність у Петра Олексійовича партійного квитка СДПУ (о) видається малоймовірною, оскільки він був членом політбюро — вищого керівного органу Соціал-демократичної партії.

На сайті СДПУ (о) Петро Порошенко зазначений як член Правління партії, а також вказано, що він покинув парламентську фракцію цієї партії наприкінці лютого 2000 р.

У 2000 році Петро Порошенко береться за створення власного політичного проекту. 5 травня того року він створює лівоцентристську Партію солідарності України. Цьому передувало створення однойменної депутатської групи, очолюваної самим Порошенком.

Однак Партія солідарності України проіснували лише кілька місяців. Вже у листопаді 2000 р. ця політична сила входить до новоствореної Партії регіонального відродження "Трудова солідарність України". Порошенко входив до "тріумвірату співзасновників", який очолював новостворене об'єднання, разом із Валентином Ландіком та Володимиром Рибаком. У президії партії на той час знаходилися Юхим Звягільський, Леонід Черновецький та Микола Азаров.

Вже у березні 2001 р. ця політична сила отримує нову, куди більш впізнавану та відому назву — Партія регіонів України. Її новим очільником стає Микола Азаров. Спільна історія Порошенка та "регіоналів" виявилася не надто тривалою: вже на початку 2001 р. він відходить від Партії регіонів і береться за реанімування власної "Солідарності".

28 лютого 2001 року створюється нова партія "Солідарність", яку на той момент очолив Михайло Антонюк. У листопаді того самого року Петра Порошенка на з'їзді "Солідарності" обирають головою партії. На майбутні парламентські вибори 2002 р. Порошенко та його партія вирішили йти у складі виборчого блоку Віктора Ющенка "Наша Україна", а Петро Олексійович став керівником центрального виборчого штабу НУ. Таке рішення не видається дивним, адже Порошенка і Ющенка на той момент пов'язували доволі дружні відносини: Ющенко був хрещеним батьком доньок відомого бізнесмена і політика, а Порошенко підтримував Ющенка у часи його діяльності на посту прем'єр-міністра. Офіційно Петро Олексійович був очільником "Солідарності" з 2001 по 2005 р., доки остаточно не перебрався до "Нашої України".

Із "Нашою Україною" пов'язаний найдовший відрізок політичної кар'єри нинішнього президента. Із цією силою Порошенко пройшов парламентські вибори 2002 року, Помаранчеву революцію 2004 року, пішов на парламентські вибори 2006 року 33-м номером. У дострокових виборах до Верховної Ради, що відбулись 2007 року, Порошенко вирішив участі не брати: хотів довести, що влада для нього — не самоціль.

Із 2006 року Петро Порошенко відходить від активної партійної діяльності — певний час він займає посади Голови ради НБУ, Міністра закордонних справ (уряд Тимошенко) і Міністра економічного розвитку та торгівлі (уряд Януковича).

Незважаючи на відсутність приналежності до будь-якої партії, у 2012 році Порошенко щонайменше одного разу був присутнім на спільному засіданні Політради Партії регіонів та парламентської фракції цієї партії, і цей факт викликав чимало запитань.

2012 року Порошенко, користуючись відновленням мажоритарної виборчої системи, обирається до Верховної Ради VII скликання за 12-м мажоритарним округом у Вінниці. Він не був висуванцем жодної партії, а в парламенті не увійшов до складу жодної фракції чи групи.

У 2014 році, вже після обрання Порошенка на пост Президента України, ним було оголошено позачергові парламентські вибори. Порошенко, очевидно, бажав мати підтримку власних ініціатив у Верховній Раді, а тому того ж року почалося чергове "реанімування" політичного проекту "Солідарність".

Попередня однойменна політична сила припинила існування 2013 р.: її свідоцтво про реєстрацію було анульовано Міністерством юстиції згідно із Законом "Про політичні партії", оскільки "Солідарність" більше десяти років не брала участі у виборах.

Команда новообраного Президента знайшла вихід із цієї ситуації: взявши під контроль партію "Національний альянс свободи та українського патріотизму "НАСТУП", її перейменували у Всеукраїнське об"єднання "Солідарність", а вже у серпні 2014 р. партія знову змінила назву — "Блок Петра Порошенка". Так у Президента з"явився власний іменний партійний проект лідерського типу, створений "під конкретну особу".

Програми партій, із якими в різні часи був пов'язаний Порошенко, одразу викликають у пам'яті відомий вираз: "Ми за все гарне і проти всього поганого". Партії декларують розвиток демократії, бажання підвищити рівень добробуту населення, встановити гідні умови для працівників, обіцяють підняти якість безкоштовних освіти і медицини, не забувають про боротьбу з корупцією тощо. Однак програми усіх партій не несуть жодної конкретики щодо засобів досягнення задекларованих цілей. Наприклад яка роль держави у встановленні економічного добробуту: чи держава має перерозподіляти доходи серед населення, залишаючи за собою високу "вагу" в економіці, чи держава має створити максимально ліберальне середовище для розвитку малого і середнього підприємництва?

У таблиці представлені погляди партій, з якими свого часу був пов'язаний Президент, на головні питання розвитку України.

Партія→

Питання ↓

СДПУ (О) (2000)

Наша Україна (2006)

Партія регіонів (2012)

БПП-Солідарність (2014)

Вступ до НАТО

Позаблоковий статус

Не визначено

Позаблоковий статус

Не визначено

Європейська інтеграція

"Інтеграція в Європейське співтовариство"

Ключовий напрям

"Здобуття асоційованого членства в ЄС"

Пріоритетом є повноцінне членство в ЄС

Відносини з РФ

Стратегічне партнерство з РФ

Не визначено

Стратегічне партнерство з РФ

Захист від зовнішньої агресії

Економічна і податкова політика

"...визначальну роль у створенні економіки добробуту ми відводимо державі, яка ... повинна ефективно регулювати ринок, формувати і удосконалювати діяльність відповідних інститутів, правових структур, реалізовувати податкові і фінансові програми з метою розкріпачення трудової ініціативи і активізації підприємницької діяльності"

"Ми зробимо "локомотивами економіки" науку, новітні технології! Виробництво

літаків, суден, автомобілів, військової, космічної техніки зростатиме,

піднімаючи економіку"; "Податки стануть прийнятними для бізнесу";

"Ми забезпечимо доступні кредити для всіх, хто хоче розпочати власну справу"

Надання податкових канікул ІТ та інноваційним проектам на 10 років, зниження податку на прибуток підприємств до 16%; надання вітчизняному виробнику доступних банківських кредитів. Україна має стати потужним експортером продовольства.

"Кількість податків слід скоротити, ставки — зменшити, всі офшори — перекрити"; "Необхідно утвердити систему спрощеного оподаткування для малого та середнього бізнесу";

"Аграрна галузь може стати точкою прориву для української економіки"

Гуманітарна сфера

Держава не може самоусуватись із культурного життя

"Освіта, наука, культура, духовність стануть головними чинниками національного

розвитку та добробуту людей"

Надання російській мові статусу другої державної.

Неухильне дотримання прав національних меншин, гарантоване вільне користування рідною мовою

Національна безпека

Створення збройних сил на основі вільного контрактного найму

До 2010 року має бути сформована контрактна професійна армія

Ефективна контрактна армія, скасування призову з 1 січня 2014 року

"Уроки останніх місяців свідчать: Україна сама мусить забезпечити свою оборону"

Інше

"... втілення в життя соціал-демократичної концепції соціальної держави, орієнтованої на підвищення відповідальності держави за рівень і якість життя громадян, поступове відновлення гарантій соціальних прав з одночасним розширенням громадянських, економічних і політичних прав особистості"

"Депутати не матимуть

недоторканості. Чиновники звітуватимуть не лише про свої доходи, а й про

витрати";

"З 2006 року будуть здійснені дієві кроки з реформування судової влади.

Корупція в суддівському корпусі буде жорстко

припинена, а довіра людей до судів — відновлена"

"Суспільство добробуту забезпечується належним рівнем громадянських свобод та необхідними зусиллями влади для гарантування безпеки держави і громадянина"

"В Україні мають восторжествувати принципи правової держави та справедливості. Ці принципи вимагають наявності прозорої і несуперечливої законодавчої бази, доступного, справедливого, неупередженого та змагального судочинства, невідворотності покарання за злочин, гарантій дотримання основних прав особи, обмеження втручання держави в приватне і громадське життя"

Текст підготував Антон Марчук, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, VoxUkraine

Загрузка...
Новое видео
Як залишатися у попиті і вміти пристосовуватися до змін — Валерія Заболотна
Загрузка...