"Дніпроспецсталь" — останній акорд приватизації

Виробник найякіснішої української сталі в очікуванні приватизаційного конкурсу

Запорізький завод "Дніпроспецсталь" приватизувався без особливих проблем та без участі сторонніх компаній. В результаті більше 40% акцій підприємства опинилися в руках трудового колективу. Тепер переможцю майбутнього конкурсу, якщо це буде сторонній інвестор, буде важко претендувати на повний контроль над підприємством. Поїзд під назвою "приватизація" вже відходить, і нові пасажири можуть хіба що претендувати на місця у загальному вагоні.

приватизація

Згідно з планом розміщення акцій ВАТ "Дніпроспецсталь" 22% статутного фонду буде запропоновано на некомерційний конкурс під інвестиційні зобов"язання. До цього часу робітники придбали в ході пільгової підписки 8,5% підприємства (з них 5% отримало керівництво). В далекому 1995 році трудовий колектив отримав ще 33% акцій, завдяки перемозі на некомерційному конкурсі. На 5 сертифікатному аукціоні за приватизаційні майнові сертифікати (той же 1995 рік) Фонд державного майна продав 26,51% акцій підприємства. Близько 9% акцій тоді отримала запорізька Англо-українська інвестиційна компанія та її закритий взаємний фонд "Народний". ЗІФ "Перший український фонд приватизації" отримав на 5 сертифікатному аукціоні 4,09% акцій. 10% акцій залишились у Української державної кредитно-інвестиційної компанії "Держінвест".

ВПК як запорука процвітання

10 жовтня цього року підприємство буде відзначати свій 65-річний ювілей. Завод "Дніпроспецсталь" був збудований ще під час радянської індустріалізації тридцятих років. Проте, в роки війни він був майже повністю зруйнований і вже після відбудований як практично новий завод. Проектна потужність виробництва сталі сягнула 1,5 млн. т. на рік.

За часів Радянського Союзу, як і все найкраще в країні, високоякісна сталь з Запоріжжя йшла на потреби оборонного комплексу. Підприємство входило до загальносоюзного об"єднання "Союзспецсталь", ї на його тлі виділялося передусім виробництвом високоякісної електросталі, особливо неїржавіючої, підшипникової та інструментальної.

Після розпаду Союзу цей елітний металургійний завод залишився практично єдиним підприємством такого профілю в Україні. Проте унікальна специфіка "Дніпроспецсталі" виявилася майже непотрібною на внутрішньому ринку. За свідченням керівництва заводу, підприємство почало відчувати "колосальні труднощі зі збутом продукції". Конверсія та спад виробництва в машинобудівному комплексі дався взнаки,і "Дніпроспецсталі" довелося скоротити виробництво сталі спеціальних марок, перейшовши на більш звичайні для українського споживача.

Втримати докризовий рівень виробництва для "Дніпроспецсталі", як і для всіх інших підприємств металургійної галузі виявилося неможливим. Виробництво сталі та прокату скоротилося до 40-50% від рівня 80-х років. Як наслідок різкої зупинки військово-промислового комплексу, найбільш постраждали цехи зайняті у виробництві високоякісної продукції: скоротилося виробництво електрошлакового металу та вакуумного переплаву.

Унікальний потужний цех, який був відомий в усьму світі своєю технологією вже п"ять років працює на 15-відсотковому рівні. Виробництво жаростійких та прецизійних сплавів для авіакосмічного комплексу та електроніки практично зупинено, а обладнання законсервовано. Така ж доля спіткала й виробництво неїржавіючих, підшипникових та інших легованих сталей.

"Внутрішній ринок практично перестав споживати наш метал" — так кажуть на "Дніпроспецсталі". До скорочення виробництва в військово-промисловому комплексі додався й спад у трубному секторі металургії. Традиційні замовники "Дніпроспецсталі" — Південний трубний завод та завод ім. Карла Лібкнехта скоротили виробництво й перейшли на давальницьку трубну заготовку. Трубні заводи потроху перейшли від споживання високоякісної сталі до вуглецевих марок метзаводів ім. Дзержинського та ім. Петровського. Про якість в умовах кризи думати їм не доводилося — важко стало всім.

Таким чином "Дніпроспецсталь" в умовах кризи почала виробляти на своєму висококласному обладнанні продукцію, яку може дати практично кожен металургійний завод України. А цей ринок вже зайняли, і не хто-небудь, а гіганти вітчизняної металургії — "Азовсталь", МК ім. Ілліча та сусіди по промисловій зоні Запоріжжя — "Запоріжсталь".

Експорт як запорука виживання

За таких умов, вихід у підприємства залишався один — експорт. Ті металургійні комбінати та заводи, які першими це зрозуміли, зараз вже перестають говорити про спад виробництва та стабілізують свій фінансовий стан. Деякі результати роботи "Дніпроспецсталі" дозволяють говорити, що запорожці все-таки, не зважаючи на величезний спад у галузі, знайшли своє місце на ринку.

Ще в 1991 році продукція підприємства отримала сертифікат якості Товариства технічного нагляду "ТЮФ" (Берлін-Бранденбург). Цікава річ — до початку роботи на експорт спеціалісти "Дніпроспецсталі" вважали свою продукцію найкращою і заходів щодо підвищення якості не передбачали. Проте, коли підприємство отримало вимоги іноземних споживачів щодо якості металу все ж довелося удосконалити технологію та придбати сучасні прилади для контролю за якістю. Керівництво заводу одразу взяло лінію на максимальне задоволення потреб закордонних замовників.

Зараз 50% продукції підприємства експортується в основному в країни Західної та Східної Європи та, частково, в Азію. Основні партнери "Дніпроспецсталі", про яких говорять як про найбільш надійних споживачів, — відомі фірми "Дуферко", "Беллер", "Сокометалл", "Пройccаг", "Тіссен" та ін.

Орієнтація на експорт примусила підприємство не тільки перебороти радянське ставлення до потреб споживача, а й ще серйозно реконструювати виробництво. Довелося розширити виробництво металу тих марок, які користувалися найбільшим попитом за кордоном.

Модернізація як запорука світлого майбутнього

Зрозуміло, застаріле обладнання та технологія не дозволяють знижувати собівартість продукції. На сучасному міжнародному ринку постійно зростають вимоги і щодо якості, і щодо ціни металу — отже, без капітальних вкладень в основні фонди, на подальше зростання експорту чекати не доводиться. За часів Радянського Союзу постійно модернізувалися лише ті цехи, які працювали на оборону ( цех електрошлакового переплаву, швидкоріжучої сталі, неїржавіючої сталі), а метал "невійськовий" залишався поза увагою. Саме тому "Дніпроспецсталь" зараз повинна надолужувати певне технологічне відставання.

Для цього розроблена ціла програма — "Програма технічного переозброєння заводу протягом 1995-2005 рр.". Міністерство промисловості в свій час її затвердило, але грошей не дало — не ті вже часи (завод приватизовано майже до кінця). Отже переозброєння іде головним чином за рахунок власного прибутку підприємства — "Дніпроспецсталь" не отримала ні долара іноземних інвестицій.

На заводі вже збудований цех з виробництва свердлів, трубоверстатний стан, цех шлакопереробки. До цього переліку слід додати реконструкцію всіх сортопрокатних станів. В цьому році реконструюється обжимний стан (вартість реконструкції — $20 млн.), що дозволить збільшити злитки, що виробляються та заощаджувати електроенергію.

Найбільшим здобутком модернізації на "Дніпроспецсталі" вважають введення в експлуатацію агрегату позапічної обробки сталі — піч-ковш італійської фірми "Даніеллі". Також, в процесі — установка вакууматора німецької фірми "Маннесманн-Демаг" для дегазації металу в ковші. Вакууматор буде введено в дію в 2 кварталі 1998 року, і це одразу збільшить експортний потенціал "Дніпроспецсталі" на $25-30 млн. Чекає свого впровадження бізнес-план реконструкції сталеплавильного цеху №3.

Завжди рентабельний

"Наш завод завжди був рентабельним підприємством" — з неприхованою гордістю за свій завод кажуть на "Дніпроспецсталі". Проте за останній рік рентабельність сильно підупала і склала 8% проти 30% у 1995 році. Це пояснюється передусім підвищенням цін на електроенергію та газ, а також зниженням цін на експортні марки сталі. Щоб підвищити прибутковість підприємства на заводі серйозно взялися за здійснення програми економії. За рахунок введення в дію нових технологій підприємство економить мілйони доларів щорічно.

За останні 3 роки чисельність працівників зменшилася на чверть і зараз складає 10,8 тис. осіб. Проте і це не межа — щоб збалансувати кількість працівників обсяг продукції доведеться скоротити ще 2 тис. осіб.

Одночасно завод потроху позбавляється від видатків на непродуктивну соціальну сферу. На базі цих об"єктів створені дочірні фірми з правами юридичних осіб, деякі соціальні установи вже передані на баланс місцевої влади.

"Дніпроспецсталь" тримається на плаву. І більше того, вона, здається, має непогані перспективи на майбутнє.

o o o o