Нещодавно Верховна Рада подолала президентське вето на Закон .

Анастасiя ШУРЕНКОВА

Нещодавно Верховна Рада подолала президентське вето на Закон <Про приватизацiю майна

державних пiдприємств>. З прийняттям цього закону народнi обранцi остаточно вирiшили питання

пiдпорядкування Фонду державного майна України на свою користь. Вiднинi контроль над

приватизацiйними процесами здiйснюватиметься тiльки парламентом, а нормативне законодавство

розроблятимуть Верховна Рада разом з ФДМУ. Таким чином, Кабiнет Мiнiстрiв майже втратив важелi

впливу на практичну приватизацiю пiдприємств.

Долю Закону <Про приватизацiю майна державних пiдприємств> не можна назвати легкою. Досить

лише зауважити, що вiн потрапив до славної низки законiв, що мали на собi вагому печатку

президентського вето. Бiльш того, депутати двiчi намагались його подолати, i тiльки на другий раз їм

це вдалося. Основним бастiоном, на якому черговий раз зiткнулись iнтереси Президента та

парламента, стало питання пiдпорядкування Фонду державного майна України. Президент наполягав

на тому, щоб ФДМУ залишився у компетенцiї Кабiнету Мiнiстрiв, а Верховна Рада хотiла вiдновити

норму закону, за якою Фонд перебуває у її пiдпорядкуваннi. Що їй, врештi решт, i вдалося.

Бажання Верховної Ради перекласти на свої плечi <приватизацiйнi турботи> було зумовлено перш за

все невдоволенням депутатiв дiями Кабмiну на цьому фронтi. Приводом для цього стала безлiч

скандалiв, якi виникали навколо приватизованих пiдприємств протягом останнiх трьох рокiв, пiд час

пiдпорядкування ФДМУ Кабiнету Мiнiстрiв.

На своє виправдання представники Кабмiну логiчно зауважують, що не помиляється тiльки той, хто

нiчого не робить. Цiлком природно, що Верховна Рада вирiшила, що впорається з цими проблемами

краще нiж КМУ. А наближення перерозподiлу прав власностi на стратегiчних пiдприємствах України

ще бiльш посилило бажання парламентарiв взяти приватизацiйнi процеси пiд свою опiку.

Таким чином, керiвна верхiвка для українських приватизаторiв змiнилася. I якщо ранiше працiвникi

органiв приватизацiї досить тiсно спiвпрацювали з Кабiнетом Мiнiстрiв (бiльш-менш значнi нормативнi

акти, що регламентували технологiю проведення приватизацiйних процесiв, затверджувались саме

постановами КМУ), то тепер їм доведеться тiснiше познайомитися з народними обранцями. I хоча

темп роботи Верховної Ради не можна назвати оперативним, панiки з цього приводу в Фондi немає.

Як сказав заступник Голови ФДМУ Олександр Бондар, органам приватизацiї доводилось працювати i

за гiрших умов. Але своє дiло вони як робили, так i будуть робити.

Поки що важко прогнозувати, як саме розвиватимуться подiї з подальшою приватизацiєю вже пiд

егiдою Верховної Ради. Тому що позитивних прикладiв оперативного втручання парламенту в процеси

змiни форми власностi дуже мало. А ось що стосується припинення приватизацiї, то тут Верховна

Рада неодноразово доводила свою спроможнiсть приймати оперативнi рiшення щодо подiй, якi її не

влаштовують. Прикладом може стати вiдома iсторiя з ВАТ <Укрнафта>, приватизацiю якого було

заборонено вже пiд час продажу акцiй.

Але в будь-якому разi, особам, зацiкавленим в придбаннi того чи iншого важливого пiдприємства,

вiдтепер доведеться особисто працювати не з спiвробiтниками Кабмiну, а з представниками

депутатського корпусу.

КОМЕНТАРI — ОКРЕМО ВIД ТЕКСТУ, НА ТАНГИРI

Геннадiй Угаров, народний депутат України, голова пiдкомiсiї з питань власностi та

приватизацiї

Рiшення Верховної Ради пiдпорядкувати собi Фонд держмайна продиктовано досить простими

причинами. В законодавствi з приватизацiї, що дiяло до останнього часу, було записано, що

приватизацiя здiйснюється з урахуванням норм законiв та законодавчих актiв, до яких вiдносяться

постанови та iншi нормативнi документи Кабiнету Мiнiстрiв України. На жаль, деякi дiї Кабiнету

Мiнiстрiв стосовно ряду об'єктiв, посилення темпiв приватизацiї, поспiшливi рухи в напрямку

iноземного iнвестора, стали причиною того, що Верховна Рада проявила стурбованнiсть з приводу

подальшої долi того майна, яке поки що перебуває в державнiй власностi. Адже власником майна є

народ України, а представником останнього — Верховна Рада. Треба звернути увагу ще на такий

чинник — в законодавствi Кабiнет Мiнiстрiв нiде не згадується як орган приватизацiї. Так чому ж

Кабмiн працює напряму з Фондом держмайна, минаючи Верховну Раду, яка тiльки затверджує списки

об'єктiв до приватизацiї? Таким чином неоднозначнiсть дiй уряду та його прем'єр-мiнiстра — а

суб'єктивний фактор має дуже велике значення в приватизацiї — призвели до необхiдностi

повернення до норми закону. Адже свого часу ФДМУ пiдпорядковувався Верховнiй Радi. Потiм було

прийнято постанову ВР, яким Фонд було тимчасово пiдпорядковано Кабмiну. Тепер ми скасували цю

постанову i закрiпили пiдпорядкування Фонду остаточно.

Питання пiдпорядкування ФДМУ має принципове значення. Адже пiдiйшов час, коли починається

приватизацiя дуже великого масиву майна — це пiдприємства, що мають основнi фонди величезної

вартостi чи є монополiстами на ринку. Iншими словами, починається перерозподiл власностi.

Звичайно, приватизацiя тривала i до того. Але тодi в нiй брали участь не тi об'єкти, за якi варто було

розпочинати жорстку боротьбу. Зараз же починається перерозподiл найбiльш важливої частини

власностi. I якби Верховна Рада не втрутилася, цi процеси цiлком залишилися би в вiданнi Кабiнету

Мiнiстрiв.

Що стосується питання дiяльностi Фонду державного майна взагалi, то тут я мушу зауважити, що з

самого початку я був супротивником пiдпорядкування ФДМУ як Верховнiй Радi, так i Кабiнету

Мiнiстрiв. Я вважаю, що Фонд — це досить незалежна, автономна та зрiла структура, для того щоб

самостiйно здiйснювати приватизацiю на пiдставi закону. Це означає, що Верховна Рада повинна

була б приняти ряд законiв, котрi регламентували би процеси приватизацiї в окремих галузях

промисловостi та приватизацiю соцiальної сфери. Таким чином, головнi напрямки та прiоритети

приватизацiї було б прописано в законодавствi, а решту повноважень щодо втiлення цих

законодавчих норм в життя парламент мiг би делегувати органу приватизацiї, в данному разi —

Фонду держмайна. Отже, Фонд мав би Закон — як основу для роботи. А всi iншi нормативнi акти —

порядки продажу майна, участi ваучерiв в аукцiонах i таке iнше ФДМУ розробляв би самостiйно,

керуючись критерiями, визначеними в законодавствi. До цього в керуваннi приватизацiєю

застосовувався принцип чистого адмiнiстрування, на який був орiєнтований Кабмiн. Це виражалось в

тому, що Голова Фонду викликався <на килим> i отримував наказ приватизувати те чи iнше

пiдприємство — в кращому випадку. А в гiршому — приватизувати якимось конкретним способом.

Тож я маю дуже велику надiю, що з прийняттям цього закону у Фонду будуть бiльше <розв'язанi

руки>. Для цього в Програму приватизацiї повинно бути винесено якомога бiльше завдань на

поточний рiк. З тим, що у програмi визначити чiткий план — i процес пiде.

Вiталiй Крюков, заступник керiвника управлiння з питань економiки Адмiнiстрацiї

Президента

Позицiю Адмiнiстрацiї Президента з питання пiдпорядкування Фонду держмайна було вiдображено в

зауваженнях, що надав Президент до Закону <Про приватизацiю майна державних пiдприємств>.

Президент вважв, що за своїми функцiями, за напрямками своєї дiяльностi ФДМУ повинен бути в

компетенцiї Кабiнету Мiнiстрiв України. Адже Фонд здiйснює функцiї виконавчої влади. А до

останнього часу у нас не iснувало прецедентiв пiдпорядкування органу виконавчої влади Верховнiй

Радi. 420 депутатiв навряд чи зможуть здiйснювати оперативне керування Фондом. Ось таку точку

зору мав Президент, коли накладав вето на цей Закон.

Зараз же склалася ситуацiя, що Фонд держмайна опинився в <пiдвiшеному станi>. Справа в тому, що

ФДМУ повинен втiлювати в життя державну полiтику. А хто зараз її формує в Верховнiй Радi? Хiба

якась фракцiя є вiдповiдальною за формування державної полiтики? Нi. В принципi ми маємо в

Верховнiй Радi колективну полiтичну безвiдповiдальнiсть. Депутати будуть нести вiдповiдальнiсть або

всi вiдразу (як парламент минулого скликання) у разi дострокових виборiв, або не вiдповiдатимуть

нiколи. Я вважаю, що пiдпорядкування Фонду держмайна Верховнiй Радi не на користь всiм нам.

Насправдi, це не на користь i самiй Верховнiй Радi. Мине час, i вона в цьому переконається. Адже

iснує багато питань з органiзацiєю, здiйсненням процесу приватизацiї, якi потрiбно вирiшувати дуже

оперативно. Взагалi наш час характеризується тим, що ми повиннi приймати стратегiчнi рiшення в

оперативному режимi. Саме тому суспiльство прагне на якiйсь термiн поєднати законодавчi та

виконавчi функцiї влади. Про це свiдчить i свiтовий досвiд. Iнше питання — наскiльки це вдається. А

стається так: через те, що ми не вмiємо користуватись цим механiзмом, ми взагалi вiд нього

вiдмовляємося.

Стосовно причин того, що депутати вирiшили пiдпорядкувати ФДМУ парламенту, то тут мало мiсце не

тiльки зiткнення iнтересiв. Велику роль вiдiграли негативнi публiчнi факти з приватизацiї, якi мали

мiсце саме пiд час пiдпорядкування Фонду Кабiнету Мiнiстрiв. Отже не можна заперечувати, що у

Верховної Ради були пiдстави для того, щоб приняти таке рiшення. Але менi здаєтсья — воно не

дуже вдале. На мiй погляд, найбiльш продуктивним рiшенням було б пiдпорядкування Фнду

держмайна безпосередньо Президенту України. Тим бiльше, що у нас вже iснують прецеденти такого

пiдпорядкування — я маю на увазi Державну комiсiю з цiних паперiв та фондового ринку. На жаль,

Верховна Рада не скористувалась цiєю можливiстю.