ПОДОРОЖ В ПОШУКАХ УКРАЇНИ

Ігор ЛЯШЕНКО

Реакція політичних кіл України на "офіційний візит" Леоніда Кучми до Москви двозначна. Опозиціонери волають про продаж України і звинувачують Кучму, що той згоден віддати Росії все, аби отримати підтримку на чергових президентських виборах. Прибічники нинішнього президента, звичайно, говорять про розвиток україно-російських відносин лише в позитивному дусі.

Неправі ані перші, ані другі, бо оцінити дієвість міждержавних угод зараз неможливо. В Україні сьогодні все занепадає. Нема ні шеляга для підняття економіки. Отже, нічого поганого в приході російського капіталу в Україну немає. В нинішній економічній ситуації гроші "не пахнуть". І, в принципі, українському нафтовику байдуже, чи він працює на "Укрнафту", чи на "Лукойл". Так само йому байдуже, що назва його організації змінилася через нагальні потреби пана Кучми у грошах та моральній підтримці російського президента. Отже, як би не волали опозиціонери про зраду Кучмою інтересів України, від такої "зради" навряд чи комусь стане гірше. Скоріш, можливо, навпаки. Бо видряпуючись з кризи самотужки, той самий уряд Кучми ще більше нівечить економіку країни. А росіяни, дивишся, і щось слушне нам запропонують. Принаймні, якісь інвестиції будуть зроблені.

Отже, однозначної оцінки економічному боку домовленостей Кучми та Єльцина не даси. Як би там економісти з "Реформ та порядку" не аналізували тексти угод, їхня думка — це не більше, ніж коригована політичними потребами думка приватних осіб.

Інша річ, що зима — весна 1998 року — це політично незручний момент для прийняття економічно важливих рішень. Тим більше у зв"язках з Росією. Адже гріш ціна буде домовленостям Кучми з Єльциним "на період до 2007 року", якщо у 1999 президентом України стане хтось інший.

Якийсь нинішній політичний супротивник Л.Кучми, ставши у наступному 1999 році до влади, в першу чергу викине у смітник "політичні та економічні досягнення" нинішнього президента, зроблені в період передвиборної боротьби, який вже триває. Не тому, що ці "досягнення" шкідливі для країни, а лише тому, що політична боротьба триває на протиставленні "біле — чорне". Щоб не зробив Президент Кучма, опозиція має його осудити. Щоб не зробив хтось з опозиціонерів — влада до цих дій ставиться ворожо.

Отже, висновок: нинішня влада протягом найближчих півтора року може робити лише такі рішучі кроки, яким не можна дати звороту. А укладати 10-річні договори зараз політично безглуздо.

Аби Кучма з"їздив до Москви з "офіційним візитом" ще у 1994-1995 рр. (одразу після свого обрання) і там продав росіянам все, що ті схотіли б купити, то на Батьківщині його політику зрозуміли б і оцінили б. Принаймні, не здивувалися б. Тоді всі чекали, хто з радістю, хто з ненавистю політичного та економічного зближення України та Росії.

Та за великим рахунком те, що зараз відбувається у відносинах України та Росії — це лише окремі явища. На сьогодні найбільша біда обох країн в тому, що жодна з країн не має чітко визначених інтересів у співробітництві. Всі знають, що дружити треба, але ніхто не може сформулювати, який з цієї дружби зиск. Є лише окремі інтереси "Газпрому" — в українських трубопроводах, українських компаній — в якнайдешевшому газі. Ще українським товаровиробникам хочеться аби Росія не чинила перепон експорту української горілки та цукру.

На цьому тлі невизначеності, візит Л.Кучми до Росії та тривалі міждержавні переговори можуть сьогодні принести єдину користь: країни, можливо, визначаться в тому, що ж їм потрібно одна від одної.