"Славутич" потопає, де винуватці?

Світлана Дерев'янко

Фонд державного майна України вже розробив низку пропозицій щодо інвестиційних забов'язань переможця некомерційних конкурсів з продажу пакетів акцій нафтопереробних підприємств. Умови конкурсу розроблено на основі проведеної оціночної вартості ВАТ, створених на базі нафтопереробних заводів.

— При оцінці нафтопереробних підприємств експерти —оцінювачі знаходилися під шаленим пресингом. В умовах швидкозмінюваного законодавства взагалі прогнозувати інвестиційну привабливість майна було дуже важко, постійно відчувався тиск Фонду держмайна та Верховної Ради, яким дуже хочеться наповнити бюджет коштами від приватизації. Це не була справжня незалежна оцінка, — такими словами охарактеризувала завершену роботу з оцінки нафтопереробних підприємств Людмила Сімонова, президент оціночної фірми "Промислова нерухомість"

Ще навесні, коли відбиралися фірми для оцінки, Яків Маркус, голова експертної ради Українського товариства оцінювачів, на сторінках "УІГ" стверджував, що робота буде важка та мало хто позаздрить фахівцям, які "мають зануритися у цю промисловiсть". Тоді навіть ніхто й не підозрював, з проблемами якого характеру мають зустрітися незалежні експерти—оцінювачі.

Скільки людей, стількі й думок. Навіть, якщо ці люди займаються оцінкою нафтоперобних підприємств, або мають до цього непряме відношення. Існує три погляди. Перший — точка зору ФДМУ — оцінено професійно,будемо чекати на інвесторів. Другий — точка зору Міністерства економіки — оцінено задорого, інвестори за таку вартість на підприємства навіть й не подивляться. Та остання точка зору самих експертів — оцінки взагалі не було, оцінювачів опосередковано примусили "намалювати" комусь (?) необхідну цифру.

"Нехай тато їдять, як хотять"

Фірма "Промислова нерухомість" оцінювала Херсонський нафтопереобний завод. За ствердженням президента цієї фірми Людмили Сімонової оціночна вартість заводу була свідомо завищена:

— Оцінювачі не відчували себе незалежними експертами. Бо вже відчувається бажання деяких урядових угрупувань зробити політичний капітал на тому, щоб навісити наліпку на своїх опонентів у заниженні вартості державного майна. Прийшлося зайняти філософську позицію: продадуть підприємства все одно за ринковою вартістю, яка буде нижче за ті цифри, що ми вивели на папері. Але ніхто не зможе наклеїти нам наліпку, що ми обкрадаємо державу. У людини дуже сильно розвинуте відчуття самозахисту, воно спрацювало і в цій ситуації. Навіть було таке, коли вартість нафтопереробних підприємств у $ 300 млн. не задовольнило керівництво з Фонду. Було зазначено, що підприємства мають коштувати $ 3 млрд. Але потім, коли почали більш детально розглядати звіти та аналізувати ситуацію, зрозуміли, що навіть 300 млн. — це якісь позахмарні цифри.

Точка зору щодо вартості підприємств перетинається з точкою зору представників Мінекономіки. Віктор Слободенюк, заступник начальника відділу іноземних інвестицій та кредиту Мінекономіки, у інтерв'ю "УІГ" зазначав, що у іноземного інвестора бажання придбати пакет акцій підприємства за вартість, у яку оцінюють сьогодні ввиробництва, навіть не з'явиться. Існують країни Південно-Східної Азії, до економіки якої іноземці дуже полюбляють вкладати свої кошти. Який сенс інвестувати гроші до українських підприємств, з нашим постійно новим законодавством, великими податками, та навіть з такими зовсім недемократичним ставленням до одного з самих незалежних за своєю суттю явищ економіки — до експертної оцінки?

— На жаль, ми ще не дійшли до того рівня, коли незалежна фірма надає відповідну оцінку певного комплексу, з якою погоджуються обидві сторони та сприймають її безперечно, — підкреслив у нашій співбесіді пан Слободенюк.

Все вищезазначене лише в черговий раз вказує на одну з багатьох причин, через які країна ніяк не може вийти з економічної кризи, а іноземці, котрі їдуть до нас працювати, ніби випробують себе на виживання.

Від зміни додатків сума не змінюється?

Який би тиск на оцінювачів не здійснювався, робота була проведена дійсно велика. Оцінка заводів такого рівня взагалі унікальна для України. По-перше, оцінювалися 5 із 6 підприємств України, а це майже весь комплекс промисловості. Дослідження були проведені глибокі. У звітах знаходиться величезна кількість інформації щодо самого нафтопереробного ринку, перспективах його розвитку, а також щодо діяльності підприємства та його можливостях. Експерти глибоко занурилися у технологічний цикл підприємства, особливості його реконструкції.

На думку представника ФДМУ Наталії Лебідь, начальника управління нормативно-методичного забезпечення оцiнки майна, цей перший млинець оцінки нафтопереобних заводів не вийшов грудкою.

— Можна записати будь-яку суму, особливо якщо підприємство велике, — розповіла пані Лебідь в інтерв'ю "УІГ" про проведену роботу оцінювачів. — Коли визначається сума необхідних інвестицій для розвитку підприємства, насамперед враховуються такі факти. Наскількі нові потужності необхідні у майбутньому. Ця необхідність щодо низки підприємств обмежується умовами ринку. Скажімо, не існує можливості реалізувати продукцію, обсяги ринку невеликi. Тобто, можна мати величезну потужнiсть заводу, а в результаті не мати прибутку. Крім того, потрібно враховувати розмір пакета акцій. Тому що співвідношення вартості пакета та розміру інвестицій має бути розумним. Якщо ми продаємо 26% статутного фонду, то ми не можемо вимагати від інвестора, щоб він робив повну реконструкцію заводу, так, ніби він придбав контрольний пакет акцій. Цей аспект дуже важливий. Потрібно враховувати технологічний цикл самого підприємства. Особливості, скажімо, сировини, яка переробляється на підприємстві, впливає на те, що необхідно добудувати підприємству, щоб досягти міжнародного рівня якості продукції, зберегти та поліпшити екологічні стандарти виробництва. На все це потрібні розрахунки. Слід зазначити, що коли ми підійшли до аналізу інвестицій, обов'язково враховували етапність та строки окупності. Будь-яка інвестиція потрібна лише у тому випадку, коли у майбутньому вона буде приносити прибуток.

Коментуючи розміри вартості підприємств, які розглядаються, Наталія Лебідь зазначила, що в Україні спостерігається така тенденція. Коли йдеться про купівлю будь-якого майна, державі намагаються платити якомога менше. Тому на кожному кроці чути: "потрібно продавати за номіналом, а ми краще дамо більш інвестицій".

— Але, виходячи з практики аналізу ринку, — продовжує пані Лебідь, — великі інвестиції не є економічно доцільними. Оцінювати потрібно так, щоб можна було бачити, скількі дійсно коштує майно та які перспективи розвитку у підприємства.

Продати підприємство на конкурсі, а потім прийняти ще певний розмір інвестицій. Здається не має значення, коли вкласти більше грошей — купуючи акції, або вкладаючи інвестиції. Адже для інвестора головне, щоб його гроші приносили прибуток. З точки зору Фонду, економiчно доцiльно продати подорожче, а інвестицій взяти менше. У світовій практиці робиться навпаки — спочатку продається відсоток пакета акцій підприємства за ринковою вартістю, а потім підприємство отримує інвестиції у економічно доцільних розмірах. І хоча міністр економіки України стверджує, що не може бути ніяких специфічних українських шляхів виходу з кризи, інші українські владоутримувачі займаються будуванням саме цих шляхів. Та й наполегливість Фонду наштовхує на висновок, що від зміни додатків зміниться й сума, яку отримають нафтопереробні підприємства. Та, на жаль, на таких математичних винахідах розуміються багато українських чиновників.

o o o o