СПОДІВАЛИСЬ НА "ЗАЛІЗНОГО ФЕЛІКСА", А ВІН ЗАЛИШИВ НАМ У СПАДОК БОРГИ ПО ЗАРОБІТНІЙ ПЛАТІ

євген Марчук. Народився 28.01.1941 у с.Долинівка на Кіровоградщині. Українець. Має двох синів. У 1963 р. закінчив Кіровоградський педагогічний ін-т. За фахом вчитель української мови та літератури, німецької мови. З 1963 р. — від оперуповноваженого управління КДБ по Кіровоградській обл. дійшов до начальника інспекції КДБ УРСР. З 1988 р.— начальник управління КДБ Полтавської обл. З 1990 р. — перший заступник Голови КДБ УРСР. З червня по листопад 1991 р. — державний Міністр з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій України. Після цього до липня 1994 р. — Голова СБУ. Генерал армії. У грудні 1995 р. став народним депутатом України. З липня 1994 р. — віце-прем"єр України. Через два місяці призначається спеціальним уповноваженим Президента України в Автономній Республіці Крим. Ще через місяць — перший віце-прем"єр-міністр і Голова Координаційного комітету при Президентові України з боротьби з корупцією і організованою злочинністю. З 08.06.1995 р. по 27.05.96 р. — Прем"єр-міністр України.

Спочатку євген Марчук також мав приставку "в.о.", поки Масол перебував у відпустці, але вже у червні у нещасливому прем"єрському кріслі облаштувався і недавній головний есбіст країни. Його прихід до керівництва виконавчою владою багатьом здався закономірним і необхідним. Ось вона залізна рука, що наведе в державі порядок! Однак йшов час і ставало все очевиднішим, що для управління складним господарством, яке до того ж перебувало у надто жалюгідному стані, треба мати дещо інші навики, ніж ті, що набувалися у суворих кабінетах Володимирської,33: найнеобхідніші рішення не приймалися, бюджетні кошти розпилювалися, стрімко зростала заборгованість зарплат і виплат, яка й досі дамокловим мечем висить над суспільством. Це найбільша пам"ять, яку залишив по собі євген Кирилович. Слід сказати, що при Марчукові доволі широкого розмаху набули приватизаційні процеси. Була майже закінчена мала приватизація. Активізували свою "проукраїнську" діяльність МВФ і Світовий банк, особливо після візиту прем"єра до США.

У запропонованій ним програмі дій уряду (вона була прийнята парламентом) планувалось зменшити інфляцію до 2,4% у середньому за місяць, удосконалити вексельний обіг, державне регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів, послаблення загального податкового тягаря, поліпшення платіжного балансу, шляхом стимулювання, змін у порядку закупівлі енергоносіїв. Але, як і обіцянки попередніх прем"єрів, ці також залишилися лише "гласом волаючого в пустелі", на жаль. Та й не могло бути інакше, оскільки бюджет-96 знову виявився нереальним. Через це нічого не було зроблено урядом і щодо підвищення заробітної плати, доходів і соціального захисту населення. До боргів по заробітній платі додалась ще одна біда — перестали виплачувати заробітну плату.

Були й позитиви. Марчук в одному з виступів сам назвав їх: приборкання інфляції, зростання цін перестало випереджати ріст зарплати, стабілізація курсу карбованця до долара, був покладений початок структурної перебудови вугільної галузі і переведення її на ринкові рейки. Ця акція і досі перебуває в ембріональному стані.

Якщо відверто, чи відповідав Марчук займаній посаді? Ясна річ, ні. Він ніколи не був господарником. Але якщо вже Президент "посадив" Марчука у крісло прем"єра, то мав би взяти у свої руки економічні важелі, а Марчукові віддати "караючий меч", до якого він звик, працюючи на Володимирській. До того ж, меч той не холонув би у піхвах, оскільки організована злочинність і корупція набували все загрозливіших обрисів. Цього не сталося. Економіку України все сильніше поглинало провалля. І важко звинувачувати Марчука — не він підбирав склад Кабінету. У нас це чомусь вважається прерогативою Президента. Один підбирає на свій смак, а інший має "полюбити" той смак. А так не буває. Та й економіку він "одержав" у такому скаліченому вигляді, що підняти її за рік й Бальцеровичу було б не під силу.

Одна з найбільших помилок Марчука пов"язана із призначенням Лазаренка першим віце-прем"єром. Той виявився більш "спритним" господарником, ніж думав "есбіст". Більше того, навіть ніяк не зреагував на це. І ще одна помилка. Коли Президент перебував з візитом в Індонезії, Марчук підписав документ про виділення значної суми на фінансування газети "Сільські вісті" і на 500 тонн газетного паперу з державного фонду. І це газеті, яка була відвертим ворогом Президента і глави його адміністрації?! А крім всього надто вже самостійним прагнув бути Марчук, а це не входило у плани Президента. Коли відставка відбулася, екс-прем"єр сказав журналістам: "Президент прийняв таке рішення, яке вважав необхідним".