Мнения 18 июня, 15:06

Реконструкція податкових злочинів у законопроекті №3959-1: популізм чи необхідність?

Будь-який законопроект, метою якого є криміналізація та посилення кримінальної відповідальності, на наш погляд, повинен мати серйозне наукове обґрунтування і бути результатом ґрунтовного аналізу практики застосування відповідної статті

Фото: Depositphotos Фото: Depositphotos
Фото: Depositphotos

Останнім часом надзвичайно актуалізувалися стратегічно важливі для нормального функціонування української держави питання удосконалення та "перезапуску" її фіскальної політики. Очевидно, саме з цим пов’язані багаточисельні спроби народних депутатів України змінити не лише податкове, а й національне кримінальне законодавство.

Зокрема, проектом Закону № 3959-1 від 25.08.2020 р. "Про внесення змін до адміністративного та кримінального законодавства щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України" у Кримінальному кодексі України пропонується передбачити відповідальність за шахрайство з податком на додану вартість як окремий вид кримінального правопорушення, розслідування якого віднесено до компетенції Бюро економічної безпеки України.

Подпишитесь на канал DELO.UA

Визначення окремого складу злочину щодо шахрайства з податком на додану вартість, на думку авторів законопроекту, надасть можливість задля ефективного розслідування фактів розкрадання або заволодіння бюджетними коштами у вигляді податку на додану вартість, а також дозволить уникати суперечності між правоохоронними органами під час визначення складів злочинів за статтею 191 Кримінального Кодексу України. Законопроектом також вносяться зміни до ряду інших складів злочинів у зв’язку із створенням Бюро економічної безпеки України, забезпечення його незалежності та особливого порядку розслідування кримінальних правопорушень, скоєних стосовно його працівників.

Іншими словами, у цьому законопроекті порушено питання щодо доцільності внесення змін до кримінального законодавства в аспекті забезпечення належної кримінально-правової охорони податкової системи України шляхом реконструкції статті 212 КК, а також доповнення Кодексу новою статтею 222-2 КК.

Складається враження, що редакція статті 222-2 КК має за мету в специфічний спосіб рекриміналізувати окремі елементи фіктивного підприємництва, надавши йому характеру спеціального виду податкового шахрайства. До декриміналізації фіктивного підприємництва, яке сталося нещодавно, як і до його потенційної рекриміналізації можна ставитися по-різному, однак істотна зміна законодавства в одному й тому самому аспекті упродовж нетривалого часу виглядає щонайменше дивно.

Законодавчі пропозиції передбачають доповнення кримінального закону новою статтею 222-2 "Шахрайство з податком на додану вартість", при цьому тип поведінки, який пропонується криміналізувати, за чинним законодавством може кваліфікуватися як закінчений або незакінчений злочин проти власності, передбачений статтями 190 (у сукупності із злочинами, передбаченими статтями 364 або 364-1 КК) або 191 КК, які при цьому загалом встановлюють більш сувору відповідальність у порівнянні з пропонованими варіантами статті 222-2 КК.

До того ж, буквальне тлумачення диспозиції ч. 1 ст. 222-2 КК (у редакції проекту) дає підстави вважати, що кримінально караним, серед іншого, має визнаватися розкрадання або заволодіння бюджетними коштами шляхом подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, у якій вказані завідомо неправдиві відомості. Однак сам по собі факт подання такої заяви може й не призвести до незаконного отримання відповідних коштів (наприклад, контролюючий орган за результатами перевірки надсилає платнику податку податкове повідомлення про відмову в наданні бюджетного відшкодування — див. п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України).

Стосовно доцільності запровадження законодавчих змін зазначимо, що чинне кримінальне законодавство наразі має достатню кількість заходів для належного реагування на запропоноване діяння. Так, шахрайство з податком на додану вартість (ст. 222-2 КК у редакції проекту), що пропонується криміналізувати, може кваліфікуватися як відповідне кримінальне правопорушення проти власності, передбачене ст. 190 "Шахрайство" КК (до речі, у межах запропонованої диспозиції ч. 1 ст. 222-2 КК немає словосполучення "за відсутності ознак кримінального правопорушення проти власності") або ст. 191 "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем" КК.

За наявності підстав заволодіння державними коштами під виглядом бюджетного відшкодування ПДВ шляхом шахрайства, що поєднувалося з підробленням відповідних документів, потребує додаткової кваліфікації за ст. 358 "Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів" або ст. 366 "Службове підроблення" КК".

Запропонована редакція статті 212 КК, серед іншого, відмічається недоліками змінюваних санкцій, зокрема: а) в окремих випадках розмір покарання може виявитися непропорційним втручанням держави у здійснення особою права власності, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ; б) в інших випадках пропонується передбачити конфіскацію майна за злочини, які не відповідають критеріям, перерахованим у ч. 2 ст. 59 КК.

У санкції ж ч. 5 ст. 222-2 КК взагалі передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років (тобто розрив між верхньою та нижньою межею санкції становить сім років). На нашу думку, такий підхід є неприпустимим, адже суть проблеми полягає зовсім у іншому — відсутності гармонізації розміру заподіяної злочином шкоди та кримінально-правової санкції у вигляді штрафу, які вимірюються у різних величинах (нмдг та в податковій соціальній пільзі, відповідно).

До того ж, як правильно зазначають вітчизняні дослідники-правники, "межі покарання, визначені у деяких статтях, є настільки широкими, що з однієї межі не видно другої, протилежної. Такі широкі межі в санкціях цих статей призводять до того, що покарання за злочин встановлює не законодавець, а суд. Не можна вважати виправданим такий широкий простір для судового розсуду. Судовий розсуд необхідно обмежити. Взагалі варто було б обговорити і таке питання: а чи потрібно, доцільно встановлювати в КК України такі занадто невизначені санкції? Такий великий розрив між нижньою і верхньою межею санкції загрожує гуманності правосуддя, оскільки за таких умов тяжкий злочин може бути покараний м’якше, ніж злочин, який до тяжких не належить. Санкція втрачає своє призначення складової частини кримінально-правової норми".

Саме тому вважаємо, що такі широкі межі санкцій (значний розрив між нижньою та верхньою межею покарання) закладають корупційну складову і не відповідають правильній оцінці суспільної небезпеки цих злочинів, а тому можуть сприяти зловживанням при постановленні судом вироку та провокувати суддівське свавілля.

Висновки такі. По-перше, перед прийняттям остаточного рішення стосовно внесення відповідних змін до санкцій статті 212 КК, а також щодо доповнення Кримінального кодексу новою статтею 222-2 КК, важливо врахувати серед інших також ті зауваження та перестороги, які неодноразово висловлювались ГНЕУ Верховної Ради України (зокрема, по проекту Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей кримінального провадження в податкових відносинах та питань адміністрування податків і зборів № 3448 від 10.11.2015, проекту Закону про внесення змін до статті 212 Кримінального кодексу України (щодо конкретизації ознак складу злочину) № 4230 від 18.03.2009 тощо).

По-друге, варіанти редакцій статті 212 та 222-2 КК, що аналізуються, загалом виглядають непереконливими з різних точок зору. З огляду на це видається за доцільне утримуватися від внесення змін до цього положення кримінального закону.

Наостанок зазначимо, що будь-який законопроект, метою якого є криміналізація та посилення кримінальної відповідальності, на наш погляд, повинен мати серйозне наукове обґрунтування і бути результатом ґрунтовного аналізу практики застосування відповідної статті КК. Зокрема, законопроект, зміст якого полягає у запровадженні нового складу злочину та зміні передбачених законом ознак санкцій певного злочину (як це має місце у даному законопроекті), має супроводжуватись, принаймні, статистичними даними та прикладами із практики, які б доводили неефективність чи недостатню ефективність чинної редакції відповідної статті КК, наявність проблем в її застосуванні, наявність випадків, коли за вчинення небезпечного діяння передбачене надто м’яке покарання, або ж ці діяння набули більшої суспільної небезпечності. Проте, обґрунтування такого роду у доданих до законопроекту документах відсутнє.

Григорій Усатий

Загрузка...
Новое видео
Продаем веревки в 28 стран мира: как украинский производитель паракордов покоряет ЕС и конкурирует с Китаем
Загрузка...