Чому російські солдати не сплять на ліжках, гадять в дУші, а з туалету роблять складське приміщення і чому це не про психіатрію?

Наприкінці лютого російські війська із намальованим символом "V" на бортах своєї техніки окупували частину Київської області. І в числі інших містечок і сіл їм дісталося місто Димер разом з заводом компанії «VIKNALAND», що знаходиться на його околицях. Через місяць орки втекли геть і перед очима власників заводу постала дивна картина.

Один із керівників компанії навіть записав пів годинне відео, в якому він обходить приміщення гуртожитку заводу і не може знайти пояснення побаченому.

Двері у багатьох приміщеннях зламані. А там, де зламати не вдалося російські солдати пробивали стіну і робили отвори, через які і пересувалися між кімнатами. Небагато вцілілих дверей були списані примітними написами (вибачте, далі мова оригіналу) "Не срать, не ссать, не ламать, это склад". Причому іноді склад був зроблений із туалету. Замість туалету використовувалися душові кімнати (у керівника заводу виникає по ходу відеозапису цілком резонне питання – а де вони тоді милися?). В одному із складських приміщень стояв не підключений до водопостачання унітаз. Звичайно потребу російські «визволителі» справляли в нього, хоча поруч був справний туалет.

Спали солдати на підлозі у готельних номерах гуртожитку. А ліжка зрушували убік. Кімнати були завалені купою накраденого майна, що не знадобилося, - жіночі сумки, побутові прилади, кросівки, одяг, домашні капці.

І окрема тема – наскельний живопис. Усі стіни списані, змальовані сценами з армійського побуту цих "воїнів", попередженням один одному (вибачте, знову мова оригіналу) «не срать и не ломать» в тому чи іншому приміщенні, не забирати з собою щось із предметів побуту (правда вже не зрозуміло, що саме не слід було забирати, тому що всі забрали). У багатьох місцях намальовані цапʼячі морди, символи «V», прізвиська, розклади, відгуки, сцена похорону, військова техніка, традиційні статеві члени з матюками і навіть одне вибачення за завдану шкоду, правда з граматичними помилками. Наскельний живопис пітекантропів 21 століття.

Протягом усього відео представник компанії регулярно зойкає: "Нехай нам психологи пояснять, як таке можливо!" І його можна зрозуміти. Стандартна логіка здатна пояснити крадіжки та руйнування житла українських громадян. Можна пояснити навіть потребу влаштовувати тортури в кожному захопленому українському містечку чи селі. Але як пояснити систематичне загажування того приміщення, в якому вони самі й живуть? Як пояснити бажання спати на підлозі, коли поряд є ліжка? Як пояснити використання замість туалету душових кімнат, які знаходяться через стінку від туалету, що функціонує? Адже це вже не завдання шкоди іншим? Це заподіяння шкоди самим собі!

Хоч як це парадоксально, така поведінка пояснює наука про поведінку. Про поведінку тварин. Називається вона – етологія.

Приклад із практики.

Тварина борсук є унікальним природним архітектором. Він здатний будувати складні житлові нори з багатьма рівнями, переходами, коморами та спальними "приміщеннями", численними "парадними" та "евакуаційними" виходами. Загалом добре живеться борсукам.

Лисиці, на відміну від борсуків, будувати подібні шедеври не вміють, а жити в таких умовах їм вигідно з біологічної точки зору. Подібне житло збільшує шанси на виживання і самої лисиці, і її потомства. Відібрати таке приміщення силою лисиця не може. Борсук – тварина небезпечна. Особливо у власній норі. Знайомі мені мисливці розповідали скільки тренованих мисливських собак вони втратили, зіткнувшись з борсуком і прийнявши борсучу нору за лисячу.

Лисиця використовує іншу тактику. Слабке місце борсука - його охайність. Тому лисиця вистежує борсука, обчислює входи-виходи з його житла і починає гадити (вибачте) прямо перед входом. Через деякий час борсук не витримує такого "сусідства" і йде. А лисиці дістається комфортне приміщення. Правда ремонтувати такі складні конструкції лисиця не вміє, тому через кілька років житло стає непридатним для життя, і вона вирушає шукати наступного борсука. Ну або риє собі щось примітивне та просте.

Висновок із цього етологічного екскурсу наступний:

Загидження – це спосіб підкорення простору. Це можливість зробити цей шматок убитої території лише своїм, таким, на який ніхто вже більше не зможе претендувати.

Росіяни звичайно ж не лисиці, і в жодному разі не окремий біологічний вид, що має вроджені поведінкові особливості. Росіяни (звичайно ж не всі, але дуже активна їх частина з кремлівською владою на чолі) – це особливим чином організована спільнота, здатна на якомусь підсвідомому рівні використовувати ті тактики розповсюдження та виживання, які забезпечують йому конкурентні переваги перед іншими охайними борсуками. Адже подібну поведінку ми бачили у багатьох місцях. Не Димером єдиним, так би мовити.

Майже скрізь після російських солдатів залишаються купи сміття. І не важливо, чим є це місце – окопом, чужою квартирою чи заводським гуртожитком. Напис "Не срать!" зроблений не для українців. Вони пишуть ці попередження для себе, для своїх "братков". І це не реакція окремої людини. Це не наказ конкретного офіцера на використання фікалій як засобу позначення захопленої території. Це масова поведінка окупанта – сплюндрувати щоб володіти.

У зв'язку з цим мені згадався ще один приклад, який, на мою думку, дуже чітко описує російську поведінку. Цей приклад із сфери комп'ютерних ігор. У далекому 1998 компанія Blizzard Entertaiment випустила комп'ютерну гру StarCraft. Одна із трьох ігрових рас у цій стратегії – зерги – використовували подібну стратегію окупації територій. Щоб зуміти побудувати власну базу, їм необхідно було покрити землю спеціальним слизом. Тільки з його допомогою можна було побудувати свою інфраструктуру. Інфраструктура інших рас на цьому слизові не може бути побудована.

Багато в чому, до речі, схожа з росіянами і військова стратегія зергів – незліченна юрба слабких, але дешевих юнітів, яких не шкода, знищення ворогів за допомогою зараження отрутами та бактеріями, використання злоби та агресії як вродженого фактора поведінки. Компанія Blizzard Entertaiment використовувала в своїй моделі ігрового всесвіту поведінковий архетип природженого руйнівника.

Та й третє пояснення. Багато досліджень проведено у межах взаємодії землеробських і кочових культур. Землеробським культурам загалом характерне облаштування простору під свої потреби. Землероби створюють культуру місця, трансформують простір під постійне проживання, націлені екстенсивне використання ресурсу. Кочові культури формують традиції набігу, орієнтовані інтенсифікацію своїх виробничих процесів.

Росію можна охарактеризувати ж як землеробську культуру з душею кочівника. Спочатку землеробська культура була підкорена та вмонтована у традиції кочового панування. Російська влада відповідає ординським принципам володіння. Територія необхідна задля використання, а демонстрації панування. І найкраще це панування демонструвати за допомогою руйнування.

Але загроза будь-якому кочівнику – це бацила цивілізованості. Не одна кочова культура розпалася через комфорт. Побут кочівника-завойовника має бути гранично простий і невибагливий. Спати на підлозі, випорожнюватися будь-де, відбирати у підкорених що потрібно і що не потрібно, залишати по собі свідчення свого примітивного укладу - наскельні малюнки. Не жили добре – нічого і звикати. Тим більше, що повернення на батьківщину для багатьох вояк - це повернення в нецивілізацію. Це розкислі дороги, бруд та вбогість. Похмурий побут суворого варвара.

Колективне несвідоме кріпацтво кочівників вийшло на поверхню в звичайному гуртожитку звичайного підприємства. Культура маркує дикунів саме тим, що змушує їх виявляти свою дикунську сутність на тлі цивілізації. І це не про психіатрію. І навіть не про психологію. Це про цивілізованість та відсталість різних культурних груп. Дійсно, дуже різних. Який тут "одиннарод"?