Україна не поступилася життєво важливими інтересами

З моменту підписання “газових” документів уже кілька тижнів, однак емоції досі не вщухають. Більше того, саме “газовим питанням” обрамлено відставку уряду Юрія Єханурова. Однак затяті противники підписаної угоди, окрім слів про зраду національних інтересів, не вважають за потрібне пристойно аргументувати свою позицію.

На мою думку, перший здобуток – це все-таки компромісна ціна на газ (95 доларів за 1000 кубометрів), яка дозволить українській промисловості уникнути шоку перших місяців зростання цін. Промисловість отримала відстрочку, яку має використати для технологічного переозброєння. По-друге, кошти за транзит (а ставку, до речі, підвищено) надходитимуть безпосередньо до бюджету, ставши ще одним джерелом доходів. По-третє, розблоковано низку економічних і політичних питань в українсько-російських відносинах. Наприклад, вже в першому кварталі цього року почне працювати торговельно-економічний комітет зі співробітництва, очолюваний прем’єрами двох країн. Почнеться робота спільної комісії з демаркації сухопутного кордону між Україною і Росією, а також буде продовжено переговори щодо розмежування акваторії Азовського моря і Керченської протоки. Має бути врешті підписано угоду про реадмісію, що створює сенс для підписання такої ж угоди з ЄС і більш ефективного регулювання питань міграції. Зрештою, двосторонній комітет повинен розглянути і вирішити проблеми, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України.

Досягнута угода – компроміс. Однак Україна не поступалася життєво важливими інтересами; в усіх сферах, які нині називаються як фактори ризику - створення СП з постачання газу, доручення комерційній структурі продавати Україні газ, – є позиція щодо захисту таких інтересів. Це буде продемонстровано вже незабаром, коли буде оголошено про модель створення і діяльності СП. На "страшилки", які озвучують деякі політики, варто дивитися, розуміючи логіку виборчої боротьби. На жаль, в українських умовах годі чекати, аби політичні противники схвалили навіть правильні дії уряду.

Йдеться, насамперед, про відміну бартерних схем. Саме бартерні схеми у поєднанні із проблемами щодо обрахунку реальної кількості газу (багато з цих проблем залишилися іще у спадок від СРСР) відкривають широке поле для спекуляцій. Обвинувачення у "крадіжках", "відборах", "зникненнях" газу – великою мірою наслідок розрахунків "на глазок". Така ситуація спокуслива для створення тандемів між російськими політиками і їх українськими протеже: російські звинувачення транслюються в українську політику, на них спекулюють. З іншого боку, економічного, така ситуація породжує спокусу для російських і українських підприємств і конкретних діячів прокручувати оборудки із продажем, перепродажем, фіктивним продажем чи постачанням газу, коли прибутки привласнюються, а збитки списуються на державу. Такі схеми лежали в основі фінансування деяких сил, які нині перебувають в опозиції. За рік "вичистити" всіх подібних діячів не так просто, і інтерес, можливо, зберігається.

Натомість грошовий розрахунок спонукатиме обидві сторони врешті вжити необхідних кроків, у тому числі технологічних, щодо чіткого обрахунку газу і знищення основи як економічних, так і політичних спекуляцій. І, зрештою, розрахунок грішми означає надходження живих грошей до бюджету.

Багато спекуляції з приводу участі в постачаннях газу компанії “РосУкрЕнерго”. Однак участь цієї компанії – це теж компроміс, який дозволив отримати прийнятну на найближчий період ціну на газ. Інші варіанти, що пропонувалися, або також могли бути піддані сумніву на тих саме підставах, що і “РосУкрЕнерго” (як-от “Ітера”), або потребують тривалого часу для реалізації (Стокгольмський суд), або були політично неприйнятними для сторін, які вже зробили надто гострі заяви (уступлення в ціні з боку “Газпрому” чи “Нафтогазу”). Підписано угоди, гарантовані підписами і “Газпрому”, і “Нафтобазу”, і “РосУкрЕнерго”. Якщо, скажімо, Росія чи “РосУкрЕнерго” після досягнення компромісу раптом вирішили б порушити домовленості, реакція європейських партнерів буде дуже жорсткою. Росія, видається, вичерпала свій ліміт тиску – їй уже нагадують про те, що і вона залежна від ЄС. Частково тому, до речі, компроміс на доволі прийнятних умовах і став можливим.