Український бізнес за кордоном: втеча чи стратегічний ресурс країни?

Ми живемо у момент формування нової реальності. Світ більше не повернеться до стабільності, яку ми пам’ятаємо. Турбулентність, хаос, злам старих правил — це нова норма. Для України ця реальність не нова. Століттями ми жили у режимі виживання. У цьому сенсі українці — одна з найбільш живучих і гнучких націй у світі. Але виживання — не стратегія. Ми вміли триматися, але не завжди розуміли, що робити далі, як будувати системно та довгостроково.

Тимчасовий мир і тривала нестабільність 

Навіть якщо найближчим часом буде досягнуто перемир’я, варто усвідомлювати, що мир у нинішніх умовах може бути тільки короткостроковим. Глобальний перерозподіл сил ще не завершений, і поки він триває, ми залишатимемося у зоні ризику. Але є нюанс: турбулентність буде глобальною. І саме тут Україна має неочевидну перевагу — ми до неї адаптовані краще за інших. Те, що для багатьох економік є шоком, для нас стало робочим середовищем. Це створює для України особливу роль. Ми стали фактичним безпековим форпостом Європи і отримали шанс долучитися до формування нових правил гри.

Головний недооцінений актив України

У цьому контексті варто подивитися на ще один фактор, який ми звикли сприймати як проблему, — українців за кордоном. За різними оцінками, поза межами України проживають приблизно 20 млн українців. За роки повномасштабної війни до них додалися ще 5–7 млн. У публічному дискурсі це часто звучить як втрата: "виїхали", "втекли", "відтік кадрів". Це хибна рамка.

У сучасному світі, де економіки, технології та інформаційні потоки з’єднані в єдину систему, така кількість українців, інтегрованих у бізнес, науку, культуру, політику різних країн, — це стратегічна конкурентна перевага країни. Але лише за умови, що ми сприймаємо діаспору як єдиний глобальний людський капітал. Сьогодні цього не відбувається. Ми не усвідомлюємо масштабу цього ресурсу, а отже, не використовуємо його.

Бізнес, який вийшов за межі країни

Показовою є ситуація з українськими підприємцями. Багато хто з них був змушений виїхати, евакуювати бізнес або почати все з нуля. Це часто подається як удар по економіці країни. Реальність складніша і значно перспективніша. Я спостерігаю чіткий феномен: те, на що у мирних умовах пішло б десять років, у новій реальності відбувається за три. Бізнеси, які до війни не наважувалися виходити на глобальний ринок, були змушені це зробити — і знайшли там значно більші можливості. Ті, хто втратив бізнес в Україні, за ці роки змогли побудувати нові, вже глобальні компанії. Війна не залишила вибору, але саме вимушений вихід у світ для багатьох став проривом. Тож український бізнес має виходити на глобальний ринок системно.

Від ідеї до робочої моделі 

Очевидно, що об’єднати всіх українців одразу неможливо. Але можна створювати якісні прототипи — моделі, які відповідають новій реальності. Саме так з’явилася ідея CEO Club Ukraine Global. Ми почали збирати команду з 500 підприємців українського походження у 100 ключових економічних центрах світу не як мережу локальних клубів, а як єдину глобальну систему. Локальні структури формують локальне мислення. Глобальна конкуренція потребує іншої оптики.

Завдання цієї моделі — допомогти підприємцям мислити і діяти глобально, масштабуватися і сформувати команду, здатну працювати на Україну в світовому контексті. Якщо це спрацює для 500 людей, то з високою ймовірністю може спрацювати для тисяч і мільйонів. Тож цілком можливо об'єднати численну українську діаспору навколо спільних цінностей і цілей. І тоді вона перестане бути абстрактною цифрою в статистиці й стане глобальною командою, що грає за Україну.