Податкова амністія в Україні: результати, наслідки та зарубіжний досвід

Одноразове (спеціальне) добровільне декларування проводилось в Україні з 1 вересня 2021 року до 1 березня 2023 року. Воно також передбачає сплату збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування за зниженою ставкою (5-9%). Прийняття закону № 1539-IX, згідно з яким проводилось декларування, ставило за мету створення передумов для подальшої імплементації в Україні Плану протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування (Плану дій BEPS).

Враховуючи обґрунтування законодавця, реалізація податкової амністії переслідувала як досягнення зовнішньо-політичних інтересів, що полягають у виконанні умов міжнародних договорів, так і внутрішньо-політичних, що полягають у збільшенні податкових надходжень до бюджету, при економії адміністративної та кримінальної репресії.

Саме по собі визначення податкової амністії є достатньо тривіальним, по відношенню до терміну, передбаченого національним та зарубіжними законодавствами. Однак на рівні основоположних понять, під даною назвою розуміють узаконення коштів, які є власністю фізичних осіб, установ, організацій, щодо яких свого часу ними, повністю або частково, не були сплачені податки або існували законодавчі порушення.

Податкова амністія не є унікальним для України явищем та практикувалася іншими країнами.

1. Аргентина: амністія проводилася протягом 2016–2017 років, задекларовано 116,8 млрд дол., бюджет отримав 9,5 млрд дол., ставка 0–10%;
2. Індія: перша амністія 1997 року, задекларовано 8 млрд дол., бюджетом отримано 2,5 млрд дол. ( при очікуваних 1 млрд дол.). Друга амністія проводилася у 2016 році, задекларовано 9,5 млрд дол. (за наявності близько 500 млрд дол. незадекларованих активів), бюджет отримав 4,1 млрд дол., ставка 45%;
   
3. Індонезія: амністія проводилася в 2016–2017 роках, задекларовано 366 млрд дол. (очікування – 300 млрд дол.), бюджет отримав 8 млрд дол. (очікування – 11,6 млрд дол.);
   
4. Італія: перша амністія проводилася 2001-2002 року, задекларовано 73 млрд євро, бюджет отримав 1,4 млрд євро, ставка 2,5%. Друга амністія проводилася в 2009 році, задекларовано 80 млрд євро (за наявності приблизно 500 млрд євро на закордонних рахунках), бюджет отримав 4 млрд євро, ставка 5%;
   
5. Грузія: амністія проводилася в 2005 році, бюджет отримав 35 тис. дол. (очікування – 4 млн дол.), ставка 1%;
   
6. Німеччина: амністія проводилася протягом 2004–2005 років, бюджет отримав 1,2 млрд євро (очікування – 5 млрд євро), ставка 25–35%;
   
7. Казахстан: перша амністія 2001 року, задекларовано 0,5 млрд дол., ставка 0 %. Друга амністія у 2006-2007 роках, задекларовано 6,7 млрд дол. за ставкою 10 %.
   

У якості прикладу успішної реалізації податкової амністії, спробуємо розглянути Італію, а саме першу амністію 2001-2002 років. Відповідно до Декрету про легалізацію, на заявника покладалося зобов’язання по сплаті 2,5% задекларованої вартості майна або придбанню італійських цінних паперів на суму, яка становить 12% вартості прихованого майна. У процесі такої амністії податковими органами були видані "сертифікати конфіденційного внеску", які містили гарантії звільнення особи від подання декларації, сплати податкової заборгованості та аудиту коштів, отриманих до амністії. Одночасно з проведенням амністії було суттєво посилено відповідальність за порушення податкового законодавства: до проведення амністії штрафні санкції за приховування майна та капіталу складали від 250 до 2000 євро, після проведення амністії – від 5 % до 25 %  вартості прихованого майна з конфіскацією майна на таку ж суму.

Як можна зауважити, законодавцем було дотримано баланс між методами заохочення та примусу, що призвело до успішної реалізації програми податкової амністії.

У той же час, досвід податкової амністії в Туреччині 1998 року, за мінімального інформування зі сторони держави, дозволив детінізувати економіку на 20 млрд дол.

У процесі порівняння можна дійти до висновку, що якщо у випадку Італії податкова амністія відбувалася у процесі переходу країни на євро та ставила за мету повернення незадекларованих коштів із зарубіжних країн, метою Туреччини була виключно детінізація.

Варто відзначити, що наведені приклади податкових амністій були далеко не першими, ні для Італії, ні для Туреччини, що в сукупності із переліченим вказує на потребу наявності практики під час реалізації добровільного декларування.

Щодо реалізації податкової амністії в Україні, можна зазначити наступне.

Протягом дії податкової амністії, було задекларовано 6,2 млрд грн, з яких сума одноразового збору склала 379,5 млн грн. Хоча сума запланованих надходжень становила 20 млрд грн. Відчутного зниження тінізації економіки не відбулося. З урахуванням недостатності надходжень, навіть з продовженням терміну податкової амністії, результати є незадовільними.

Висновки: враховуючи тенденцію, а також потребу у підвищенні надходжень до бюджету під час війни, цілком ймовірно, що зі сторони держави може розпочатися активізація боротьби з ухиленням від сплати податків.

Неможливість задекларувати доходи у щорічній декларації громадянами, установами, організаціями може бути результатом бюрократизації податкової системи, відсутності вигоди, можливості користування майном, без попередньої декларації та ін. При належному опрацюванні та реалізації, податкова амністія є ліберальним способом сплати надходжень до бюджету, без надмірної втрати коштів, погіршення репутації та відносин з державою.

У перспективі, в Україні може розпочатися нова податкова амністія, яка врахувавши попередні недоопрацювання та реалізувавшись у сприятливих умовах, здатна принести позитивний результат. Результатом пройденої податкової амністії наразі є в основному досвід.