Як не опинитись на економічних задвірках

2005 рік був переломним. Рік 2006-ий буде відбивати цю переломність. Не відкидаю погіршення макроекономічної динаміки. Питання: чи є це погано? Будь-яка криза несе в собі позитивний заряд. Вона примушує бізнес шукати шляхи підвищення своєї ефективності. Багато компаній і цілих секторів економіки починають задумуватися над структурою своїх витрат та частки в цих витратах використання енергії. Це є позитивним. Це та структурна перебудова, яка цього року серйозно розпочнеться. Тобто макроекономічна динаміка погіршиться, але з точки зору серйозної роботи над структурними проблемами 2006 рік дає нам хороші шанси.

Але потрібна буде воля майбутнього уряду на вирішення таких проблем. Не популізм, не годування обіцянками високих пенсій тощо, а серйозна робота над структурними проблемами в економіці. Треба буде пояснювати людям, що ми маємо пройти тяжкий період змін, але ми маємо його пройти.

Якщо говорити про вплив газової кризи на конкурентоспроможність української промисловості, то треба пам’ятати, що шлях політичного лобіювання і вимагання пільг – це шлях в нікуди для української економіки. Потрібно розуміти, що бюджет країни не має права брати на себе сьогодні навантаження для того, щоб забезпечити прибутковість компаній, що постраждають від подорожчання газу. Це ж приватний бізнес.

Енергетична криза не є для України унікальною. Ця криза спостерігалася у багатьох країн. Наприклад, енергетичний шок, який відбувся в середині 70-х років. Інше питання - наскільки уряд допоможе нашим експортерам не втратити світові позиції, він може надати напряму допомогу для того, щоб не втратити експорт, в якому, на жаль, домінують енергоємні сектори. Треба розробити програму, яка дасть можливість якимось чином пом’якшити для металургійного бізнесу шок. Але ні в якому разі не можна йти шляхом надання пільг. Можна ввести якісь податкові інструменти для того, щоб стимулювати ці компанії впроваджувати нові технології. Це інша справа. Це міжнародно-визнаний шлях.

Я вважаю, що криза безперечно вплине на прибутковість підприємств, вона вплине на експортну картину, але трагедії в цьому немає, а скоріше є необхідність думати і бізнесу, як покращити ефективність, і уряду – як пом’якшити цей шок.

Давайте подивимося на структуру української економіки або на структуру нашого експорту, який є фактично каналом глобалізації української економіки. В ньому домінують ті виробництва, які в структурі експорту найбільш розвинутих країн не є основними. Там ця частка постійно зменшується, а збільшується частка тих секторів, які в першу чергу використовують інтелектуальний потенціал, знання, високі технології.

Якщо ми хочемо вписатися в глобальний світ сьогодні з такою структурою, яка в нас є і її не змінювати, - це означає, що ми стаємо задвірками. У нас будуть гнати сталь, працюватимуть хімічні підприємства, можливо складатимуть ядерні відходи – все це дуже забруднює середовище. В той час, як інші країни будуть використовувати інтелект.

В такому випадку люди, які в нас є головним активом – вони будуть іти туди, де їхній інтелектуальний капітал і знання можуть бути використані найкраще.

Якщо нас така перспектива не влаштовує, то ми маємо обов’язково змінювати структуру нашої економіки. В української влади поки що якісь констатації бажання робити ці зміни є. В нас є потенціал проводити ці зміни, але ще треба політична воля. Але ми бачимо, що зараз відбувається. Я особисто вважаю, що наш політикум – це найбільша наша конкурентна неперевага.  

Ми можемо сьогодні назвати декілька секторів, які є конкурентноспроможними. Ми робимо чудові ракети, в космічній галузі не останні в цьому світі. Але ми не працюємо на те, щоб ці успіхи підтримувати, закріплюватися в цих нішах. Ми не робимо нічого, щоб знайти нові сектори і ніші, де ми можемо використовувати наш інтелектуальний капітал. Наші люди - це наш основний актив. Інші країни вкладали би мільярди доларів в те, щоб створити населення такої якості, яке є в нас. Ми сьогодні цей інтелектуальний потенціал втрачаємо.