Чому освіта це ключ до розвитку сфери реабілітації в Україні

Перебуваючи у війні вже десятиліття, ми часто чуємо про порятунок життя військових. Напевне, немає людини, яка не знала би про кровоспинний турнікет, евакуацію або лікарні з пораненими. Проте врятувати життя — це не лише зупинити кровотечу на полі бою чи швидко вивезти пораненого з-під вогню. Навіть не лише якісно прооперувати. 

Військовий, котрого виписують із відділення хірургії, потребує ще одного надважливого етапу — медичної реабілітації, під час якого часто доводиться вчитися жити заново. Опановувати навички володіння своїм тілом, протезами, кріслом колісним чи іншими додатковими засобами. І вчитель — читай: лікар — тут відіграє дуже важливу роль. 

Реабілітація сьогодні  

Ще кілька років тому перше, що спадало на думку після згадки про слово «реабілітація», були або просторі обладнані приватні європейські клініки, або старенькі санаторії радянського зразка, де пропонують відпочити на масажах і попити «цілющої» води. Все це точно не про доказову, ефективну реабілітацію. 

Медична реабілітація — цілеспрямовані втручання цілої реабілітаційної команди, метою яких є відновити функціонування пацієнта. Простими словами, наново навчити, як ходити, вмиватися, готувати їжу тощо. Будь-яке поранення під час воєнних дій — це складний етап відновлення для людини, який може тривати кілька місяців та потребувати значних зусиль від особи, що зазнала травм. Проте є й хороші новини: по-перше, навіть попри травми можна бути повноцінним і дбати не лише про себе, а й про інших. По-друге, сфера реабілітації України впродовж двох років повномасштабної війни зазнала чимало змін на краще. 

Руки реабілітації: хто ставить на ноги наших захисників і захисниць?

Хто допомагає пораненому стати на ноги? Команда. Ми звикли до формулювань «лікарі», «вдячні лікарям». Але в реабілітаційній команді є багато інших функціональних фахівців різних спеціалізацій, які працюють разом над одним пацієнтом. Цей принцип має назву «мультидисциплінарність».

Реабілітація — комплексний процес, який за законодавством має бути організований  мультидисциплінарними командами. Такі команди очолює лікар фізичної та реабілітаційної медицини (ФРМ). Вона чи він має відповідальність за стратегію лікування й дії всієї команди. Лікар ФРМ точно розуміє, «щоб що» виконується весь комплекс дій над пацієнтом і якого конкретного результату команда має (і може) в конкретному випадку досягти.

Фізичний терапевт — фахівець, що фізично ставить людину на ноги. Усі рухи, ходьба (часто ускладнена), вправи у залі з обладнанням, навчання долати перешкоди — це тільки початок довгого списку складових реабілітаційного плану, з якими працює фізичний терапевт. Зусилля докладаються всією командою, але м’язи болять найбільше у фізичного терапевта.

Ерготерапевт — фахівець, що вчить пораненого жити знову: відпрацьовує моторику рук, контакт із предметами, забезпечення побуту, рух у громадському транспорті. Неймовірно цікава професія, без якої здоровий та функціональний пацієнт після виписки не знав би, що він може жити, і жити якісно. І як це забезпечити. Реабілітаційна команда без ерготерапевта, «як без рук».

Терапевт мови й мовлення має широкий функціонал. До прикладу, мінно-вибухові травми часто спричиняють не лише втрату кінцівки, а й контузію, яка часто погіршує мовленнєву здатність. Терапевт мови й мовлення працює над відновленням функції ковтання, жування, мови, мовлення, саме тому спеціалісти мають здобути вищу освіту магістерського рівня в галузі охорони здоровʼя. Після значної кількості правильних тренувань із терапевтом мови й мовлення пацієнт може вільно спілкуватися.

Психолог — фахівець, що також працює з травмами, але не з тілесними. У пострадянській дійсності зберігся страх перед психологами. З доказового міжнародного досвіду й досвіду реабілітаційних центрів RECOVERY можу сказати: професійний психолог, який уміє працювати з травмами війни, — це знахідка, яка економить людині багато часу в майбутньому. Війна завжди травмує. Часто — дуже сильно. Але все можна поправити завдяки бажанню пацієнта й професійній підтримці. 

Реабілітація «не їде» без медичних сестер та медичних братів з реабілітації. Це і професійний догляд, і профілактика ускладнень, і допомога пацієнтам із побутом, і харчування... і ще тисяча дій, які пацієнт у відділенні не може зробити самостійно власне поза реабілітацією. Для розуміння важливості цієї ролі: у реабілітаційних відділеннях країн єврозони на одного пацієнта може бути по дві медичні сестри / два медичних брати, особливо за необхідності цілодобового догляду.

Нещодавно МОЗ запровадило роль соціального працівника у процесі надання реабілітаційних послуг. Зокрема, цей фахівець має правильні відповіді на багато запитань пацієнтів, від документально-юридичних до необхідних контактів і руху, після того як поранений залишає реабілітаційне відділення. Мультидисциплінарні команди за потреби розширюють іншими спеціалістами, наприклад, протезистами тощо.

Освіта зміцнює сферу й додає сили фахівцям рухатися вгору 

Під час міжнародної поїздки нашої команди, у якій аналізували досвід іноземних реабілітаційних центрів, ми мали нагоду працювати з такими центрами в усіх трьох країнах Балтії. Радянське минуле наших держав має схожі характеристики. Реабілітаційні потужності в нас часто означали ті самі рекреаційні курорти, пристосовані для колишньої партійної спільноти, а ніяк для доказової медичної реабілітації. 

Саме через це мені було цікаво запитати: чим керувалися фахівці й керівники реабілітаційних команд у 90-х – 2000-х роках, коли активно розвивали сферу реабілітації — потужності, що ними тепер у приватний спосіб користуються пацієнти з Німеччини та США, які спеціально прилітають лікуватись, очевидно отримуючи якісну цінність за менші кошти, ніж у своїх країнах. 

Відповіддю на моє запитання було: «Ми активно навчалися. Усюди, де тільки було можна. Нам не вистачало коштів літати за океан, тому фізично їздили до Швейцарії, Скандинавії, Британії та до інших країн зі спеціалізованим досвідом, збирали його докупи в себе, активно брали участь у міжнародних грантових програмах і вкладали, будували, розвивали — двадцять років. Ось ви бачите результат».

Розвиваючи мережу реабілітаційних центрів RECOVERY, яку заснували Віктор і Олена Пінчуки задля підтримки Сил безпеки й оборони України, ми розуміємо, що наш головний капітал — це люди. Тому ставимо собі за мету через освітній напрям розвивати спільноту лікарів, надавати їм першокласні освітні програми для розвитку. А ще — можливість обмінюватися досвідом. 

Постійні освітні програми є ключовим елементом розвитку для мультидисциплінарних реабілітаційних команд, оскільки вони сприяють підвищенню якості допомоги пацієнтам, покращенню співпраці й координації в командах, адаптації до змін у сфері реабілітації, і не в останню чергу — підтримувати цікавість до професії в умовах постійного стресу. Також я активно пропагую вивчення англійської мови (усім) і самоосвіту за напрямами, які насправді цікавлять — це найкращий рецепт розвитку потенціалу за короткий час.

Які реабілітаційні спеціальності є дефіцитними? 

Усі. Якщо точніше, за нашими оцінками, реальна потреба в кадрах державних цивільних лікарень 2024 року як мінімум удвічі більша, ніж маємо на сьогодні.