Гроші ходять за дитиною: власник КМDШ Всесвіт Володимир Козленко, про майбутнє приватної освіти та навчання нового покоління

Який натепер стан ринку приватної освіти?

Головним викликом було вижити і продовжувати діяльність. Натепер більшість із цим впоралися. Тут, як і в усіх галузях, є певний ефект звикання. Люди розуміють: ймовірно, що ця ситуація надовго. Потрібно жити з цим. Так, враховувати обставини — безпеку, повітряні тривоги, але жити, працювати і продовжувати діяти.

Ми були сконцентровані на збереженні своїх закладів освіти і команди. Але, за моїми спостереженнями, багатьом маленьким школам довелося закритися. Йдеться насамперед про тих, хто орієнтувався на обʼєми до сотні учнів, для них втрата половини дітей та вчителів, які виїхали за кордон, стала критичною. Для великих шкіл, з колективом у сотню спеціалістів та більш як 500 учнями, зменшення обох категорій вдвічі є болючим, але все ж не критичним та не веде до закриття. Втім, ринок змінився докорінно, і довоєнних обʼємів ми не скоро досягнемо. Щодо наповнення, то є освітні продукти, які тимчасово вийшли з українського ринку, а є ті, що отримали поштовх до розвитку та масштабування, наприклад, дистанційні формати навчання.

Ще від часу пандемії коронавірусу школярі навчаються переважно онлайн, з війною це вже чотири роки. Як це вплине на якість підготовки дітей та на майбутнє України загалом?

Прогноз песимістичний. За всіх плюсів та різноманіття дистанційних форматів навчання воно програє офлайну. Тож якість знань у дітей безперечно погіршиться. Особливо тоді, коли діти самостійно засвоюють навчальний матеріал, не мають змоги поставити уточнювальні запитання викладачам і не розуміють, як застосовувати ці знання на практиці.

До чого це призведе у перспективі? За деякий час ринок праці відчуватиме дефіцит кваліфікованих кадрів. Частиною поняття "кваліфікація" є саме освіта та освіченість. Вони мають пряму кореляцію. Без високого рівня освіти важко очікувати від людини високої освіченості. І що довше триватиме війна, то гіршою ставатиме ситуація. Звичайно, є родини, для яких дистанційний формат — це єдина можлива опція. У такому разі я раджу ретельно підходити до вибору навчального закладу. Не обирати найдешевший чи найпростіший варіант. Увага до деталей зараз може стати основою успіху для вашої дитини у майбутньому.

Чи є можливість впоратись із такими викликами?

Насправді можливо все, але без виваженої та послідовної політики від держави це зробити у рази важче та довше. Країни, які перебували у великих і тривалих війнах, після їхнього закінчення мали навіть складніші виклики, ніж тепер. Вкрай складно, проживаючи гостру фазу війни, думати категоріями майбутнього. Але без цього неможливо побудувати фундамент, на який можна буде впевнено спертися після війни.

Змоделюймо післявоєнну ситуацію. Насамперед наші люди повертатимуться додому. Я вважаю, що дім є дім, і повертатись має намір більшість вимушених емігрантів. Але одним із критеріїв ухвалення рішення про повернення буде питання майбутнього для дітей: можливість навчатися, розвиватися, мати перспективи. Тож ми маємо зараз думати про повернення або підготовку кадрового резерву вихователів і викладачів, адже серед мільйонів вимушених мігрантів чимало освітян.

Ще ми маємо бути готовими до роботи з академічними втратами, бо закордонна система освіти не краща і не гірша, а просто інша. І що довше триває війна, то довшим буде період на подолання цих академічних втрат. Крім того, виважена державна політика взаємовідносин із приватними освітніми закладами суттєво вплине на відбудову освітньої галузі.

Ви говорите про брак кадрів. Чи є він настільки вирішальним?

Кадри в освітній галузі — це один із найвирішальніших чинників та одна з найболючіших тем. Наприклад, у Києві школи розташовані ледь не у сусідніх кварталах, але в одну з них велика черга на вступ, батьки дуже хочуть віддати туди свою дитину, а у сусідні школи йдуть неохоче. Розібравшись, розумієш, що у "популярній" школі директор зібрав гарний колектив вчителів, все стабільно й ефективно працює. Тому хочуть навчатися саме там.

Тобто роль директора головна?

Менеджмент важливий. Як один із чинників. Але навіть якщо він буде чудовим, а серед випускників педагогічних вишів не буде охочих працювати у школі і проходити перекваліфікацію, жоден директор не створить диво.

Чи варто взагалі партнеритися державі та приватним навчальним закладам? Навіщо і який це матиме результат?

Я б не назвав це саме партнерством, але бути корисними державі ми можемо. До прикладу, існують закриті школи: будівля стоїть, а коштів утримувати її немає. Держава могла б передавати їх приватним закладам за умовну оплату під конкретні зобов’язання. Зробити ремонт, провести реконструкцію і проводити навчання дітей. Тобто будівля продовжить виконувати свою функцію. Водночас приватний заклад знижує свої витрати на оренду, що робить нижчою вартість навчання, а отже, дає можливість більшій кількості батьків дати своїй дитині якісну освіту. Держава може приватним ресурсом відновити школу, делегувати певні повноваження щодо організації освітнього процесу і покращити стан у галузі середньої освіти загалом. Виграють усі. Оскільки держава не витрачає кошти на відновлення та утримання закладів освіти, бізнес працює, зʼявляються нові робочі місця, є соціальна інфраструктура для повернення людей з-за кордону, платяться податки й запускається економіка.

Які кардинальні рішення могли б покращити державну освіту? Якби вам дали свободу реформувати систему, що б ви зробили?

Перше і найголовніше — підняти престиж професії. Дуже рідко після закінчення школи випускник свідомо і за покликом вступає на педагогічний факультет. Багато людей потрапляють у цю галузь випадково. Ще частина розчаровується або втрачає віру в освіту під час навчання в університеті, оскільки не бачить перспективи для себе. Професія педагога має стати цілеспрямованим вибором, а не результатом негативного відбору. Якщо ми цього не зробимо, то спочатку навчати не буде кому, а пізніше — не буде кого. Це закономірність.

По-друге, потрібно остаточно запровадити принцип "гроші ходять за дитиною". Сьогодні багато країн дають державним і приватним освітнім закладам рівні можливості з однаковим розподілом субвенцій. Це створює конкурентний контекст і стимулює розвиток усіх провайдерів освіти. В нашій державі ситуація інша.

Розподіл грошей повинен відбуватися на кшталт сімейної медицини чи садків. Коли держава платить не вчителям, а батькам. Саме вони мають оцінювати, в якій, на їхній погляд, школі дитина отримує більш якісні знання. А далі обирати, на яку школу витратити ці гроші: державну, якщо вона повністю задовольняє всі їхні вимоги, чи приватну. Тоді створюється конкурентне поле і школам доводиться змагатися на рівні продукту. Це буде мотивацією для директорів працювати ефективніше, формувати таку саму плідну команду, шукати потужних педагогів, розвиватися. Також це дає можливість для збільшення фонду заробітної плати вчителів.

Якщо ми говоримо про якісну відмінність між приватною і державною освітою, чи реально учням із державних шкіл потрапити до вас? І як їм бути, якщо вони ще не володіють потрібними для вас компетенціями?

На жаль, не всі батьки мають можливість забезпечити дітям якісну приватну освіту. Платоспроможність — головна перепона. Під час повномасштабної війни і супутнього економічного спаду це відчувається ще гостріше. Але так само гостро ми відчуваємо свою місію — навчати нове покоління, дати їм шанс успішно стартувати у цьому житті. Ми у КМДШ проаналізували європейські практики і звернули увагу на таку річ, як гранти. Там давно працюють програми, за якими обдаровані діти можуть здобути перспективну освіту безплатно або з відчутними пільгами. Тож минулого року ми стартували з такими програмами у нашій мережі шкіл. У 2023 році за таким алгоритмом у школах мережі КМДШ навчаються 29 талановитих учнів.

Якщо говорити про компетенції, то для отримання гранту є певні вимоги: високий рівень знання української й англійської, математики, академічні та особисті успіхи, уміння себе презентувати. І головне — щире бажання вчитись і ставати краще. Якщо воно є, то ще є час підтягнути свої знання.

Якщо відволіктись від конкретних компетенцій та навичок, які дає освіта, то якою потрібно виховати дитину? Що вважаєте головним для сучасного життя?

Дитині треба допомогти стати цілісною особистістю, яка чує себе. Це головне. Згадайте, як було раніше. Якщо батько адвокат, а мама аудитор, то з величезною ймовірністю у професійній діяльності дитина піде траєкторією юридичного або економічного напряму. На жаль, це досі практикується у деяких родинах. Усе тому, що за сприяння родини дитина інших варіантів не розглядала і не приміряла на себе інші професії. Є велика вірогідність, що у дорослому житті ця дитина не буде почуватися щасливою, бо не послухала себе й не стала талановитим митцем або інженером, а можливо, і Нобелівським лауреатом.

Тому всі педагоги, у прямому й переносному сенсі, які зустрічаються на життєвому шляху дитини, мають сприяти головному — формуванню особистості. Щоб вона знайшла себе, зрозуміла свої справжні бажання і, зважаючи на них, почала отримувати компетенції. Тоді дитина буде гармонійною, успішною у будь-якому виді діяльності, яку обере. Бо велика біда жити без гармонії і чесності із самим собою. Тому вчіть дитину чути свій внутрішній голос, діяти та планувати своє майбутнє відповідно до нього.