Класна робота: приватна середня освіта в Україні демонструє стійкість, гнучкість та інноваційність 

Стійкість приватної освіти

Обсяг ринку приватної освіти суттєво зменшився. Головна причина — масова міграція українців через війну. Понад пів мільйона дітей зараз перебувають за кордоном. Виїхали і педагоги. Для невеликих приватних шкіл це стало занадто важким ударом, і вони зачинилися. Краща ситуація у великих і мережевих закладах, де скорочення чисельності педагогів і учнів навіть удвічі дозволяє школам існувати. 

Нещодавня пандемія COVID-19 привнесла в освітнє середовище новий формат навчання — дистанційний. Тоді система перелаштувалася, були створені нові методики, педагоги навчилися викладати без фізичної присутності дітей у класі. Українські діти тепер можуть не переривати своєї освіти, навіть якщо вони за кордоном, переїхали до іншого міста, але досі формально прив’язані до своєї школи, або ж безпекова ситуація не дозволяє поновити офлайн-заняття. 

Через те що приватні школи швидше організували якісне онлайн-навчання, батьки почали масово переводити туди дітей із державних закладів. За підсумками першого року пандемії кількість дітей у приватних дистанційних школах зросла у 6-7 разів. 

Серед загальної кількості середніх освітніх закладів України приватні становили трохи більш як 1% у 2017 році, а у 2021-му вже приблизно 2%, і більше третини з них у Києві, кажуть експерти. Тобто до повномасштабного вторгнення мережа приватних шкіл невпинно зростала. Тепер відкриття нового закладу — зависокий ризик, маленькі школи закриваються. Але, враховуючи фізичне знищення і тимчасову окупацію державних шкіл, співвідношення між кількістю приватних і державних закладів залишається майже незмінним. В Україні, за даними Міносвіти, натепер номінально налічується майже 13 тис. закладів загальної середньої освіти.     

Приватні школи навіть під час війни продовжують вдосконалюватися, щоб конкурувати на ринку якістю освіти. Вища зарплата вчителів та менша кількість дітей у класах, безумовно, роблять приватні заклади більш привабливими працедавцями за державні. Тепер ключове завдання — повернутися до довоєнної кількості школярів і знайти для них професійних умотивованих вчителів. Але поки триває повномасштабна війна, ця місія здається нездійсненною. 

Освітні тренди 

Апріорі, а у воєнний час і поготів, приватні заклади демонструють більшу гнучкість у виборі методології навчання та освітніх форматів. Тому є простір для впровадження практик, які успішно зарекомендували себе у зарубіжних школах. Серед популярних і дієвих трендів, що вже використовують у приватних школах України, можна назвати гейміфікацію освіти, диджиталізацію, hand made, інклюзивність, самовдосконалення, дитиноцентричність.  

Сучасні дослідження довели ефективність гри для вивчення нової інформації, визначення причинно-наслідкових зв’язків та здобуття навичок пошуку власних вирішень задач. Активно впроваджуються ігрові методи, спеціальні формати навчання на онлайн-платформах, творчі мікси завдань і подання матеріалу. Завдяки гейміфікації освіти діти вже не вважають навчання чимось формальним і нудним, вони з цікавістю занурюються у процес і попутно здобувають нові знання. 

Дистанційне навчання відбувається повністю у цифровому форматі з використанням онлайн-платформ. Але простір для диджиталізації освіти існує незалежно від форми навчання. Електронні журнали і звітність, спеціальні вчительські інструменти для генерації планів і тестів, використання штучного інтелекту для проведення інтерактивних уроків — усе це успішно інтегрується в освітній процес. 

Дітей у школах вчать працювати власноруч. Щоб збалансувати диджиталізацію, приватні школи практикують заняття, на яких школярі мають щось майструвати своїми руками. Це дозволяє не втрачати зв’язок із реальністю, розвиває дрібну моторику рук і вчить корисних у побуті навичок. 

Інклюзивінсть — глобальний тренд, який не оминає і навчальний процес. Набуває розвитку освіта без бар’єрів. Заклади пристосовують як фізичні простори шкіл, так і освітні підходи до навчання дітей з особливими потребами. Паралельно відбуваються процеси соціалізації таких школярів та м’яка інтеграція у звичайні будні школи. 

Освітній ринок перебуває у постійному процесі трансформації. Необхідно не лише швидко адаптуватися під глобальні зміни, як-от війну, а й постійно підвищувати кваліфікацію, опановувати нові освітні методики та цифрові технології. Постійне самовдосконалення для педагогів у приватних школах — це вимога за замовчуванням. Водночас в Україні наявна тенденція щодо обміну здобутими знаннями. Нерідко можна побачити, як приватні школи організовують інтенсиви чи курси для своїх колег із державних шкіл. 

іЩе один тренд на українському ринку послуг освіти — остаточне подолання радянського спадку, тотальний відхід від радянської парадигми взаємодії з дітьми. Від безапеляційної «диктатури» вчителя, суцільного урівнювання дітей і жорсткої методології галузь поступово приходить до дитиноцентричності. Вчитель — друг і мудрий наставник. Діти — унікальні і потребують різного підходу як у спілкуванні, так і у навчанні. Методи навчання неважливі, якщо школяр отримує повноцінний запас знань та компетенцій.   

Виклики й напрями реалізації освітньої місії

Пандемія та війна спричинили в освіті глобальну кризу, загалом рівень знань суттєво погіршився. Українські діти фактично втратили чотири роки повноцінної освіти. Наскільки би всеохопним і продуманим не був дистанційний формат, без комбінування з традиційним офлайном він не може дати відчуття повної залученості у процес навчання для учнів і можливостей для мотивації й контролю у вчителів. До того ж освіта втратила певний час на «розкачку»: поки онлайн не став системним і організованим, не були створені освітні платформи та специфічні методики. 

Також на опанування навчального матеріалу потрібен когнітивний ресурс. Але увага дітей зараз постійно перемикається на зовнішні стреси: тривоги, страшні новини, інколи про найближчих людей. 

Ще один чинник, який знижує якість навчання, — подвійна освіта. Чимало українських дітей за кордоном ходять уже до місцевих шкіл, а паралельно дистанційно навчаються в українських. Це величезне навантаження, яке погіршує психологічний стан. За даними дослідження від освітнього омбудсмена України, стан погіршився у 83% опитаних школярів. Щоб знизити цей тиск, деякі приватні школи запропонували учням асинхронний формат онлайну: вони навчаються тоді, коли можуть, а не безпосередньо у режимі реального часу. 

У приватних закладах загалом ситуація краща, адже вони, на відміну від державних, мають своєрідну методологічну гнучкість, свободу розробляти власні підходи до навчання. На думку фахівців, успішно це реалізують за декількома напрямами.

Компенсувати втрачені знання можна і потрібно. Додаткове, продовжене у часі навчання зазвичай викликає дискусії. Однак сьогодні школярі мають суттєві прогалини у базових знаннях, які потрібно заповнити. Приватні школи можуть це робити і роблять в індивідуальному порядку. У державних є інший шлях: після аналізу рівня знань по містах та регіонах можна впровадити заняття на канікулах або навіть додатковий навчальний рік. Це може звучати контроверсійно, адже «залишити на другий рік» в суспільстві прямо асоціюється з низьким рівнем інтелекту. Але то не більш як ще одна радянська парадигма. Тепер йдеться про інше: школи мають дати дітям можливість отримати базові компетенції для вступу у виші, а далі — успішної самореалізації. 

Потрібна також системна психологічна робота у школах. Зараз як ніколи важливо піклуватися про психологічний стан дітей. Він може не лише впливати на когнітивні здібності, а отже успіхи у навчанні, а й на більш тонкі речі: спілкування з оточенням, конфліктність, самооцінка і самовизначення. Страх війни, постійне відчуття небезпеки, непевність у майбутньому — усе це впливає не лише на дорослих. Тому в школі обов’язково мають працювати психологи. Так, у множині. Бо один спеціаліст не може якісно піклуватися про сотні дітей. 

Головна мета сучасної освіти — прокладати дорогу до щастя і самореалізації. Щаслива людина — наповнена, цілісна, яка має мету та енергію для її досягнення. А діти — це маленькі люди. Тож завдання батьків і педагогів всупереч жорстоким реаліям дарувати дитині відчуття щастя. Вона має розуміти, навіщо їй додаткові навантаження у школі і навчання загалом, має вчитися планувати своє майбутнє і відчувати підтримку за будь-якого вибору. Від цього залежить, чи стане дитина особистістю і, чи зможе вона самореалізуватися.  

В освітній галузі має бути найголовніше — ті, кого треба навчати. Україна на рівні держави має втілювати політики, які будуть стимулювати наших людей до повернення з-за кордону. Зараз там перебувають понад пів мільйона неповнолітніх. Ці діти зараз школярі, а у майбутньому — високоякісні спеціалісти, експерти й просто активні громадяни, які потрібні державі для її відновлення і розвитку. Приватні школи пропонують гарну освіту, але лише цього чинника замало, щоб українці повернулися додому. Необхідне державне стимулювання повернення українців.