Де сплачувати податки біженцю: як переїзд до іншої країни впливає на податкове резидентство

Люди, які покидають межі України під час воєнного стану, в останнє про що думають – це про свій резидентський податковий статус.

Але це питання залишається важливим, оскільки податкові норми не перестали працювати, а контролюючі органи нікуди не зникли. Та й фізособи, які отримали статус тимчасового захисту в інших країнах, все одно залишилися громадянами України. Проте визначення статусу податкового резидента зрозуміле не всім. Тому будемо в ньому розбиратись.

1. За загальним правилом, податковим резидентом України є та фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона все одно вважається резидентом України, якщо має місце постійного проживання у нашій державі.

2. Коли особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом України, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

3. Якщо державу, в якій громадянин має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо він не має місця постійного проживання у жодній з держав, для української податкової така фізична особа буде резидентом України, якщо вона перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом одного періоду або декількох періодів податкового року.

При цьому, достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи, відповідно до Податкового кодексу, є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Втім, ознаки центру життєвих інтересів особи є дуже оціночним поняттям і залежать від конкретних обставин. Тому прискіпливий податковий інспектор, з’ясовуючи питання постійного проживання в іншій країні, може зажадати доказів реєстрації на постійне місце проживання за кордоном.

Справа в тому, що українське законодавство вимагає реєстрації громадян України, які виявили бажання залишитися на постійне проживання за кордоном. Податкова може розглядати питання резидентства саме через реалізацію вищевказаного механізму. Простіше кажучи, без відмітки консульської установи в паспорті про постійне проживання за кордоном, податковий орган може вважати, що громадянин України проживає там тимчасово.

Якщо між Україною та країною перебування громадянина є діюча Угода про уникнення подвійного оподаткування, використовуються правила щодо встановлення резидентства, визначені цим міжнародних актом. Отже, українським біженцям дуже важливо ознайомитись з відповідною Угодою про уникнення подвійного оподаткування між Україною та країною перебування.

Також треба враховувати, що громадяни України не стають автоматично платниками податків іншої країни тільки тому, що вони знайшли там притулок. Разом з тим, країна перебування українця буде намагатися якомога швидше визначити його податкову резиденцію. Оскільки від цього залежить надходження до бюджету цієї держави.

Аби мати податковий обов’язок в країні перебування, мають бути вчинені певні юридично значущі дії:

1. отримання оподаткованого доходу із джерелом його походження в країні перебування;
2. придбання майна, що є об’єктом оподаткування тощо.
   

Між іншим, якщо держава перебування громадянина надає йому право на працю і він цим правом користується, такий громадянин стає повноправним платником податків в цій державі. В разі, коли громадянин не працює, а знаходиться на утриманні, податковий обов’язок не виникає доти, доки громадянин не вчинить інші юридичні дії (набуде права власності на нерухомість або інше майно, стане орендарем тощо).

Одночасно слід пам’ятати, що наявність обов’язку сплачувати податки і набуття статусу податкового резидента є різними речами. Оскільки обов’язок сплачувати податки при певних обставинах з’являється й у податкового нерезидента.

Для того аби стати податковим резидентом іншої країни, слід відповідати певним умовам. У законодавчій практиці в більшості країн цивілізованого світу вони є універсальними.

Наприклад, в багатьох країнах Євросоюзу аби стати податковим резидентом, достатньо мати місце постійного проживання в цій країні або проживати в ній більше шести місяців поспіль (більше 183 днів). При цьому, під місцем проживання розуміється будинок або житло, що належить платнику податків чи знаходиться у нього в оренді. 

Взагалі, не існує окремого документу, який би засвідчував, що фізична особа в конкретну дату стає податковим резидентом. За цим має слідкувати сам громадянин або його податковий агент. В іншому випадку податкову резидентність встановить контролюючий орган країни перебування або податкова служба України.

Окремим питанням є уникнення подвійного оподаткування. Може виникнути ситуація, коли громадянин України тимчасово знаходячись в іншій державі, працює віддалено на українську компанію та отримує дохід. Таким чином, він стає об’єктом розгляду податкових органів країни перебування й одразу виникає проблема подвійного оподаткування, яка має бути вирішена через міждержавний механізм підтвердження оподаткування отриманого доходу.

У той же час, без документального підтвердження постійного проживання за кордоном, Державна податкова служба буде завжди вважати біженця податковим резидентом України. Бо їй це вигідно. Але за умови підтвердження фактичного проживання в іншій країні, її контролюючі органи у певний час наддадуть біженцю статус податкового резидента.

Як висновок: визначення статусу податкового резидента конкретної держави в більшості випадків залежить від самого громадянина, від його дій. Важливо пам’ятати, що головною метою є уникнення подвійного оподаткування, коли обидві держави вважають біженця своїм податковим резидентом.

Наразі існує думка (але вона поки що не має офіційного підґрунтя) про те, що дія положень щодо умов визначення особи податковим резидентом країни перебування, зупиняється на строк до закінчення надзвичайних подій – воєнних дій в Україні та не може включатися до розрахунку вищезгаданих 183 днів.

Проте громадянам треба намагатися пильніше слідкувати за своїми діями, вивчати законодавчі норми та зрозуміти, що країни із розвинутою культурою оподаткування не пробачають жодних помилок і не приймають виправдань про незнання законодавства.