(НЕ) cвобода лікаря: чому медики не можуть укладати цивільні договори?

Повномасштабне російське вторгнення змусило багатьох лікарів евакуюватися з зони бойових дій в пошуках безпечних умов праці. І коли ситуація в регіонах стала більш визначеною, лікарі почали повертатись назад. Й тут виявилось, що деякі керівники не бажають брати таких працівників назад у медичний заклад, вважаючи, що евакуація працівників була не обґрунтованою. Так, із цією проблемою стикнувся лікар-хірург з тридцятирічним стажем. Маючи безліч відзнак та винагород, він виявився непотрібним місцевій лікарні через особисту позицію керівництва. Враховуючи обмеженість вибору у великих медичних закладах регіону, які б відповідали рівню його кваліфікації, він виявив бажання працювати одразу з декількома медичними закладами на цивільно-правових засадах, не обтяжуючи себе трудовими відносинами з ними. Такий підхід дозволив би йому максимально ефективно використовувати власний досвід й допомагати пацієнтам в найскладніших випадках. 

Але це виявилось неможливим. Чому?

Основна причина — недосконалість нормативної бази, яка регулює доступ лікаря до здійснення лікарської діяльності. 

Річ в тім, що на даний момент лікарську діяльність можуть здійснювати лише лікарі, що перебувають у трудових відносинах з медичним закладом. Інший варіант — реєстрація лікаря фізичною особою-підприємцем та ведення медичної практики за власною ліцензією.

Такі положення закріплені, як Основами законодавства України про охорону здоров'я, так й Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики.

Тобто, лікар як фізична особа не може працювати на цивільно-правових засадах та фактично залежить від керівництва медичних закладів.

Чи може лікар здійснювати медичну практику як фізична-особа підприємець?

У лікаря дійсно є можливість зареєструватися ФОПом, отримати ліцензію та вести медичну практику самостійно, але:

• Процедура отримання ліцензії є доволі складною та бюрократичною, вона може зайняти до 3-ох місяців (від старту роботи над документами для отримання ліцензії до фактичного початку практики).   

Тобто це як мінімум декілька місяців без роботи, під час яких потрібно ще й платити оренду за приміщення для здійснення медичної практики собі у збиток. Крім того, в умовах активних бойових дій всі плани щодо відкриття власної практики можуть бути зірвані через низку причин. До прикладу, через руйнацію приміщень, де лікар планував відкрити власну практику. Відповідно процес відкриття власної практики потрібно буде розпочинати із самого початку.

• Такий спосіб ведення медичної практики не дозволить лікарю працювати з декількома медичними закладами, як того бажає лікар у нашій ситуації. 

Отримання ліцензії передбачає обов’язкову наявність приміщення (власного чи орендованого) для ведення медичної практики. Без нього Ви банально не отримаєте ліцензію. Відповідно, Ви будете зобов’язані винаймати приміщення у лікарні, де надаватимуться медичні послуги (навіть, якщо це разова медична послуга). До слова, в тому випадку, якщо мова йде про комунальний заклад охорони здоров’я, то процедура оренди є доволі складною, тривалою та трудомісткою. Діюче законодавство зовсім не адаптовано до такої ситуації. 

• За деякими спеціальностям заборонено надавати медичні послуги, не маючи статусу закладу охорони здоров’я. Наприклад, хірургічні втручання заборонено здійснювати у місці ведення медичної практики фізичної-особи підприємця, оскільки відсутній статус закладу охорони здоров’я . 

Таким чином, лікарі в більшості випадків є заручниками системи державних та комунальних закладів охорони здоров’я із застарілими феодальними підходами до управління та мотивації.

Як же забезпечити мобільність лікаря та змінити існуючу парадигму відносин між лікарнями та лікарями? 

Змінити дану ситуацію можливо через втілення концепції, що лікар є представником "вільної" професії, який здійснює діяльність самостійно після отримання відповідного дозволу – свідоцтва про право на здійснення лікарської діяльності.

Відповідно до діючого податкового законодавства України лікар вже має право здійснювати незалежну професійну діяльність (ст. 14.1.226 ПКУ).  Тобто, така концепція вже закладена в діюче податкове законодавство. Однак, дана норма не працює, оскільки пов’язана з цим положенням нормативна база не була приведена у відповідність.

Досвід інших країн доводить, що така концепція є ефективною, до прикладу, такий механізм вже реалізовано у Німеччині, медична система якої є однією із найсучасніших у ЄС.

Для впровадження цієї концепції необхідно ухвалити закон, що врегулює порядок отримання лікарем свідоцтва про право на зайняття медичною практикою та привести у відповідність (до нововведення) законодавство про ліцензування господарської діяльності з медичної практики. 

Зробимо наступні висновки:

Надання лікарю "свободи" є вкрай необхідним. Тобто важливо законодавчо передбачити право лікаря здійснювати медичну практику після отримання свідоцтва про право на зайняття медичною практикою. Якшо це зробити, то, окрім трудових відносин і створення власного ФОП, лікар отримає можливість укладати цивільно-правові договори із закладами охорони здоров’я та ФОПами, надавати медичні послуги, тоді, коли це необхідно. До того ж, лікар отримає змогу повністю реалізувати себе, отримувати винагороду за конкретні результати та не обтяжувати себе трудовими відносинами одночасно з трьома, чотирма закладами охорони здоров’я. В свою чергу, лікарні зможуть оптимізувати витрати на найм працівників і співпрацювати з кращими представниками професії.

Фото: ua.depositphotos.com