ВИСТУП ГОЛОВИ ФДМУ ОЛЕКСАНДРА БОНДАРЯ на засіданні Верховної Ради України 22 жовтня

Я хочу викласти своє ставлення до процесу приватизації, який відбувався і відбувається в Україні, пояснити: чому так відбувається та які треба здійснити заходи для поліпшення ситуації в цьому процесі.

Я розумію, що різні фракції, політичні сили парламенту по-різному сприймають процес приватизації, по різному до нього ставлятьс. Я знаю, що це ставлення не зовсім пов"язано саме з моєю кандидатурою як претендента на посаду голови Фонду державного майна України. Тому я хотів би деякі речі, які викликали занепокоєння і негативне ставлення до процесу, зараз спробувати коротко пояснити.

Починаючи з 1992 р., коли розпочався процес приватизації в Україні, були прийняті перші закони, чинні, в принципі, і зараз (з деякими змінами). Процес приватизації відбувався відповідно до законодавства, яке затвердила Верховна Рада України в 1992 році, інших нормативних законодавчих документів, які приймались на виконання законів на рівні Президента України, Кабінету Міністрів України. Зараз дуже багато критики, багато нарікань щодо першого принципового питання і підходу до процесу приватизації, пов"язаного з сертифікатною приватизацією.

Ні для кого вже не секрет і не дискутуються питання, що цей варіант приватизації не дав очікуваного результату, призвів до погіршення ситуації на підприємствах, а головне — не реалізував принципу соціальної справедливості, який був закладений ідеологами цього процесу на початку.

Я хочу спробувати пояснити, чому так відбулось, і хто, в принципі, був винен ув тому, що так відбувався процес і такі його наслідки. Фонд державного майна України весь час додержував законодавчих норм, закладених в законах про режим і механізми сертифікатної приватизації. Але період сертифікатної приватизації настільки розтягнувся в часі, а ситуація в економіці настільки погіршилась, що наслідки цього процесу були набагато гіршими, ніж вони передбачались в 1992 році. Головна проблема не в тому, що кожному було виділено його частку майна в загальнодержавному багатстві України. А в тому, що люди, яким виділялося майно, не отримували заробітної плати місяцями, не отримували пенсій, а підприємства не давали прибутку на акції, які видавалися за сертифікати.

Тому іншого вибору у працівників підприємства, які отримали акції за сертифікати, ніж продати їх за заниженими цінами, не було.

Через те і маємо такі наслідки сертифікатної приватизації. Я особисто, працюючи у Фонді державного майна України, завжди висловлювався негативно щодо процесу сертифікатної приватизації, протягом усіх років не відповідав за його проведення. І зараз наполягаю, і в програмі приватизації це закладено, що процес сертифікатної приватизації

треба закінчувати якомога швидше і переходити до інших механізмів приватизації, які іншим чином будуть вирішувати питання соціальної справедливості.

Один із таких варіантів запропоновано в проекті Державної програми приватизації на 1999 рік. Він полягає в тому, що стосовно підприємств, які будуть продаватися за грошові кошти, будуть отримувати безпосередньо 10% від суми, отриманої від продажу, буде спрямовано на підприємство, акції якого продавалися (на поповнення оборотних коштів, все), вирішення соціальних проблем чи виплату заборгованості по заробітній платі тощо.

Інший варіант, що буде запропоновано: акції на суму 10% від статутного фонду підприємства передається безоплатно членам трудового колективу, які можуть або залишити ці акції собі, або продати, як і раніше, й отримати якісь кошти. Я вважаю, що це буде більш суттєво впливати на матеріальне становище робітників, ніж той механізм сертифікатної приватизації, який до цього існував.

Інший принциповий момент у процесі приватизації — це оцінка майна. (Я просто зупиняюся на тих принципових моментах, стосовно яких було найбільше нарікань щодо приватизації, Фонду, механізмів проведення приватизації. Це дуже принциповий момент, він зумовив багато критики і нарікань. Я хочу пояснити, чому саме така оцінка проводилась, і чому не завжди Фонд держмайна був винен в тому, що деякі підприємства дійсно розпродавали і роздавали за безцінь. Оцінка майна здійснювалась згідно з чинними законами, які були затверджені Верховною Радою позаминулого скликання та підтверджені Верховною Радою України минулого скликання. У Законі записано чітко, що визначення розміру статутного фонду акціонерного товариства і вартості майна, яке підлягає приватизації, здійснюється на підставі балансу підприємства за залишковою вартістю основних фондів підприємства і на підставі методики оцінки, яку затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України затвердив за історію приватизації вже 4 методики оцінки майна, де скрізь було записано, що під час створення акціонерних товариств розмір їх статутного фонду визначається за балансовою вартістю основних фондів з урахуванням індексації та зносу.

Чому було так зроблено, і які проблеми виникли?

Зроблено було так тому, що акції більшості підприємств передбачалось продавати за сертифікати. У цьому випадку не має великого значення, яку вартість майна буде визначено. Тому складалася ситуація, що деякі підприємства мали статутний фонд набагато менший за їх ринкову вартість, а на деяких підприємствах, у яких велика питома вага основних фондів у статутному фонді підприємства, вартість була завищена порівняно з ринковою. І залежало від того, наскільки рентабельне, прибуткове підприємство, і наскільки це пов"язано з вартістю основних фондів.

Тому деякі недоречності, деякі проблеми з цим дійсно виникали. Але хочу підкреслити, що це не з вини Фонду, і "не з вини" приватизації, а "з вини" того законодавства, яке існує на сьогоднішній день.

Інша мова, коли в процесі приватизації були допущені порушення цього законодавства і методики оцінки. Такі порушення дійсно мали місце в органах приватизації. Порушено багато кримінальних справ з цього приводу, і винних притягнуто до відповідальності. Тут, дійсно, не можна знімати вини з Фонду та його працівників.

Тепер коротко хочу зупинитись на тому, які проблеми існують

у Фонді і яким чином їх треба вирішувати. На сьогодні є різні підходи і варіанти проведення приватизації. Одні "проходять" більш-менш спокійно, без нарікань та конфліктів, з іншими маємо безліч непорозумінь, і, як кажуть, з"ясування ситуацій.

Відпрацьовано механізм аукціонних продажів на сертифікатних аукціонах, на біржах і позабіржовій торговій системі. Це дійсно прозорий механізм приватизації, дійсно купують об"єкти ті, хто запропонував вищу ціну, жодного конфлікту і проблеми при цьому не виникало. Я вважаю, що саме ці механізми приватизації треба поширювати й розвивати, що більшість об"єктів слід продавати саме через аукціонні види продажу.

Інший механізм продажу об"єктів — це так звані міжнародні тендери, які були запропоновані в програмі приватизації на 1998 рік. Вони ідеологічно були, можливо й правильні, але практично не відпрацьовані. На сьогоднішній день вони не дали ніякого результату щодо надходження коштів, і щодо пошуку так званого ефективного власника. Я гадаю, що цей механізм треба тимчасово переглянути, запровадити інший механізм, а потім вже продавати об"єкти, зокрема, стратегічні, саме на міжнародних тендерах. Над цим зараз Фонд працює. Ми практично не проводимо так званих міжнародних тендерів до приведення "ідеології" законодавства до практичного втілення.

Інший варіант приватизації — конкурси. Існує 2 види конкурсів: комерційний і некомерційний. Дуже важко проходять зараз конкурси і щодо результатів, і щодо виконання зобов"язань. Це, насамперед, пов"язано з тим, що до цього часу в законодавстві чітко не визначено поняття "інвестиції", тому інвестори і підприємстьва трактують його по різному. Закон про інвестиції дає два визначення інвестицій. Іноземні інвестори сприймають тільки одне. Вітчизняні інвестори визнають інвестиції тільки двох видів. Підприємства, галузеві міністерства, інші органи державної влади розуміють інвестицію як подарунок підприємству, що, безумовно, не влаштовує покупців. І тут Фонд намагається шукати якихось компромісів, підходу, який би влаштовував всі сторони процесу. Проведено не дуже багато вдалих конкурсів, внаслідок яких залучено інвестиції. Все дуже складно проходить і ще дуже малий результат від їх проведення. Я гадаю, що конкурси треба проводити не з метою отримання якомога більше коштів для бюджету, а щоб залучити на підприємства більше інвестицій. Механізм проведення конкурсів треба допрацьовувати, і щодо цього Фонд вніс відповідні пропозиції до Державної програми приватизації на 1999 рік.

Якщо говорити про те, яким чином вирішувати проблеми приватизації в наступному 1999 рік, то я вважаю, що насамперед слід розробити відповідний механізм і запровадити пільгову передплату акцій для працівників підприємств. Це дуже принципове питання в зв"язку з закінченням сертифікатної приватизації. Фонд готовий подати пропозиції, обговорити їх з депутатами. Яке рішення прийме Верховна Рада, так і буде чинити Фонд у 1999 році.

Я коротко розповів, які можливі варіанти проведення пільгової передплати в 1999 році.

Тепер хочу сказати декілька слів про своє особисте ставлення до процесу приватизації та механізмів її проведення, а також чому я особисто і виконавча влада наполягаємо на тому, щоб у Фонді був легітимний керівник.

Я гадаю, що керівник Фонду, затверджений Верховною Радою, дійсно зможе виконувати закони, які приймає Верховна Рада України. Якщо його не затверджено, набагато складніше це робити. Прикладом тому є конфліктний випадок з 29-м аукціоном за компенсаційні сертифікати. Я гадаю, що якби Верховна Рада розв"язала питання щодо відміни цього аукціону до мого попереднього проходження у Верховній Раді то, можливо, результати голосування були б інші.

Ви знаєте, Фонд виконав виконав постанову Верховної Ради — відмінив 29-й спеціалізований аукціон за компенсаційні сертифікати і не проводить аукціони за компенсаційні сертифікати до вирішення питання у Верховній Раді.

Я вважаю, що приватизацію в подальшому треба обов"язково проводити з урахуванням висновків, які зроблять депутати на засіданні чи відкритому слуханні, які треба обов"язково провести перед затвердженням Державної програм приватизації. Я про це говорив учора, виступаючи з програмою приватизації в Спеціальній контрольній комісії Верховної Ради з питань приватизації і в Комітеті з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій, наголошував, що обов"язково треба провести парламентські слухання, на яких визначити, як проходила приватизація, якими є її результати, які треба зробити висновки.

Я також вважаю, що питання, яке піднімають депутати про мораторій на приватизацію, теж має право на існування. Але треба розібратися, що мораторій дасть, і в якому вигляді він має бути прийнятий.

Якщо є питання, з якими треба розібратись, це можна робити і в процесі приватизації. Фонд має нести відповідальність і зробити висновки з попередньої роботи. Я вважаю, що дискусія з приводу приватизації ще попереду, і що вона буде найбільш актуальна і гостра в період розгляду Державної програми приватизації на 1999 рік.

Я просив би депутатів цю дискусію не пов"язувати особисто з моєю кандидатурою, тому що диктувати і виконувати програму приватизації, відповідати за неї повинен керівник, затверджений і підтриманий Верховною Радою України. Тоді юридично матиме сенс ця розмова і відповідальність керівника.

Зараз мені дуже важко в цьому статусі працювати. Я кажу це відверто. Я прошу вашої підтримки. Ви знаєте, що під час роботи з Верховною Радою України попереднього скликання я до всіх фракцій ставився однаково, з усіма зустрічаюся і відкритий до критики та до пошуків компромісів.

o o o o