“Лайфхаки” слідства у справі Мазепи можуть обнулити земельну реформу

Проте на тлі цих загальних очевидних ризиків поза увагою пройшли ризики приховані, однак не менш серйозні. Справа Мазепи може виявитися справжньою скринькою Пандори для національного агросектору, земельної реформи і земельних відносин як таких.

Отже, звинувачення проти Мазепи будується на тому, що люди, які використали право приватизації землі, приватизували ділянки, а потім продали їх для будівництва котеджного містечка, процитуємо слідство, «були введені в оману та погодилися на пропозицію через скрутне матеріальне становище». Саме на таких посилах слідчі вибудовували фундамент підозри.

В Україні, звісно, не має прецедентного права. Але чомусь часто так виявляється, що спрацювавши вдало і безкарно, слідчий «лайфхак» перетворюється у загальну технологію.

Справа Мазепи започатковує новацію – оскарження приватизації землі і відповідно всіх подальших операцій по ній, як то продаж чи оренда. Тож, будь-який пай, приватизаований 30, 20 або 10 років тому, який сьогодні знаходиться у власності або оренді аграрних господарств, може стати предметом оскарження.

Щоб зрозуміти небезпеку загрози, варто згадати, скільки в Україні землі сільськогосподарського призначення, як влаштовані відносини між її власниками і орендарями та яку роль в економіці відіграє аграрний сектор.

Як зазначає BBC Україна, за даними Держгеокадастру в Україні понад 60 млн га землі. Із них 42,7 млн га - понад 70% - земля сільськогосподарського призначення. Більше 31 млн га - земля у приватній власності, з якої майже 28 млн га - приватні паї. Власників земельних паїв – трохи менше 7 мільйонів.

І ось найцікавіше. Самі власники обробляють менше третини землі. Ті, хто обробляє орендовану землю, отримують її переважно від приватних власників - 56%. Світовий банк, в свою чергу наводить такі цифри: 78% власників паїв в Україні здають свою землю в оренду.

Отже, потенційно можна відкрити 3,5 мільйони кримінальних прав, пред’явивши претензії орендарям або ж покупцям паїв-агропідприємствам, які обробляють цю землю, з формулюванням – «незаконне заволодіння землею».

Тим більше це зручно зробити з огляду на те, що середній вік пайовика – 60 років, а близько чверті вже святкували свої 70 років. За даними Київської школи економіки, серед них залишилося 5,5 млн первинних землевласників.

Переконати старих у тому, що вони «не розуміли, що підписують», «були введені у оману злочинною організацією» (наприклад, фермерським господарством), коли укладали відповідні договори, і відкрити кримінальне провадження «по факту» - як то кажуть, це справа техніки.

Яке значення аграрний сектор має для національної економіки України, мабуть, очевидно. Це чи не єдина галузь, що упродовж кількох років забезпечує позитивне зовнішньо-торгівельне сальдо, формуючи до 20% внутрішнього валового продукту. Аграрна галузь мала стале зростання 5 років до повномасштабного вторгнення, станом на кінець 2021 року агробізнес приніс майже 40% валютної виручки країни. У 2021 році близько 14% населення країни було зайнято в сільськогосподарському виробництві. Україна є одним із найбільших світових експортерів зернових, і її частка на світовому ринку виросла за останнє десятиліття. Станом на 2021 рік на Україну припадало понад 40% світового експорту соняшникової олії, понад 10% кукурудзи та ячменю та близько 10% пшениці та ріпаку.

Земельна реформа мала б принести нові інвестиції, сприяти виправленню численних проблем, серед яких рейдерство та тиск правоохоронних органів на аграріїв були далеко не останніми.

Натомість тут і зараз демонструється, що кожен доброчесний покупець землі (і орендар також) йде по дуже тонкому льоду, і у певний момент часу може виявитися «членом злочинного угрупування», яке «вводило в оману», «за безцінь скупало», «проводило незаконні земельні оборудки з метою наживи» тощо.

Тож, під час повномасштабної війни, коли держава мала створювати максимально тепличні умови для галузі, функціонування якої має без перебільшення стратегічне значення для економіки, наповнення бюджету, курсу національної валюти, створюється ще один механізм для тиску і шантажу аграріїв. Який має потенціал для обнуління земельної реформи (яка і без того йде сяк-так в сьогоднішніх умовах0 і знищення залишків довіри інвесторів до держави.