Поговоримо про гроші? Чому українській економіці критично необхідна ІР-освіта

Говорячи про інтелектуальну власність ми насамперед уявляємо бюрократичну тяганину, судові процеси із захисту авторських прав та патенти на розробку. А мали б думати насамперед про… гроші. Адже будь-який зареєстрований продукт, винахід чи навіть мистецький твір стає товаром, здатним не лише принести дивіденди автору, а й залучити нові інвестиції.

Візьмемо умовний стартап, створений українцями. У момент, коли команда розробників вирішує переїхати за кордон та зареєструвати права на винахід в іншій країні ми – а я кажу і про державний бюджет, і про кожного, хто читає цю колонку – втрачаємо десятки, сотні, а часом – і мільйони доларів. Натомість реєструючи продукт в Україні, автори не зменшують перспектив свого заробітку, але грають на користь вітчизняній економіці.

Питання розвитку ІР культури  значно “ближче” до кожного українця, ніж може здаватися. Усього три слова: гроші, перспективи та конкурентність. Це складові розвитку, які ми можемо сліпо втрачати або розвивати. Утім поки що тенденція не на нашій стороні.

Цифри кажуть самі за себе

Згадаймо бодай звіт Global Innovation Index 2022, сформований Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. Лідери цілком прогнозовані – Швейцарія, США та Швеція. Менш очевидною і точно не надто радісною виявилася позиція України – 57 місце, одразу після Молдови, Сирії, Росії та Ірану. Фактично ми опинилися у групі держав, чия економіка балансує на межі “нижче середнього”. Звучить не надто перспективно, егеж? Особливо, якщо знати, що за декілька років до того ми були на 45 місці?!

Звісно, назвати ситуацію патовою я також не можу. Ми маємо безліч кейсів, коли стартапи, нові проєкти та бізнеси не лише масштабуються, а й поповнюють бюджет мільйонами доларів. Інша справа – напрями, в яких це вже втілено, можна перерахувати на пальцях однієї руки. І головним серед них, зрозуміло, буде ІТ. Сектор, який за рік великої війни приніс нам $6 млрд експортної виручки. У чому секрет успіху? Секретів немає. Є лише інтелектуальна власність і вибір: дбати про неї чи ні. 

Чому тоді ми межуємо з Монголією та Іраном, а верхівки рейтингів незмінно очолюють Штати та європейські країни? Усе доволі просто – там вчасно подбали про освіту в сфері ІР. І якщо ми не хочемо й надалі пасти задніх і шукати себе серед країн третього світу – час наздоганяти майбутніх партнерів у Європейському Союзі.

Кому потрібна освіта в сфері ІР?

Якщо говорити зовсім коротко – всім і кожному. Інша справа, що потенційна аудиторія не однорідна й різниться не лише за фахом чи спеціалізацію, а й за віком. Адже ІР офіс України переконаний, що знайомство з “базою” ІР має починатися ще за шкільними партами.

Отже, виділю кілька категорій, які мають здобувати знання у цій сфері:

- школярі (загальна інформація про творчість, винахідництво, про мету та можливості охорони інтелектуальної власності);

- студенти коледжів, технікумів та інших закладів середньої освіти (знання про ІР в контексті напряму навчання та спеціалізації)

- студенти зво (набуття прав ІР, розпорядження ними та захист, із  фокусом на обрану слухачами професію);

- креативний та інноваційний сектори (практичні знання про реєстрацію та захист прав, комерціалізацію продукту та використання його як маркетингового інструменту);

- державний сектор, професійні спільноти та бізнес (поглиблені, додаткові заняття з ІР).

І вкрай важливо, аби освіта в напрямі ІР була поетапною, як, скажімо, вивчають будь-яку мову, історію чи вчаться керувати автівкою. Усе має починатися з фундаменту, загального уявлення, поступово фокусуючись на більш вужчих питаннях.

Кілька слів про фундамент – школу та університети

Коли ми вперше озвучили ідею ІР-освіти в школах, для багатьох це здалося чимось зайвим чи, у кращому випадку, “факультативним”. Але сучасні реалії доводять, що інтелектуальна власність має стати невід’ємною частиною навчального процесу. Якщо, звісно, ми не хочемо втратити низку винаходів та технологій.

Сучасні діти не чекають моменти “коли я вже стану дорослим”. Вони створюють, вигадують та втілюють вже сьогодні. Просто подивіться на винаходи учасників Малої академії наук. По-перше, їх просто сила-силенна, а по-друге, вагомий відсоток із них перетворюється на повноцінні стартами з багатомільйонними інвестиціями. Нам точно варто чекати “дорослішання”? 

Яскравий приклад – Валентин Фречка. Уперше я прочитала про нього як про школяра, що вигадав, як створювати папір із опалого листя. І це не була якась багатолітня праця, ні, хлопчина просто готував проєкт на МАН, а торік отримав 2,5 млн євро від ЄС. А про скількох таких винахідників ми не знаємо? Питання риторичне, адже часто юні стартапери в кращому випадку продають свої ідеї бодай за якісь суми, а в гіршому – стають жертвами звичайних крадіїв. Іншими словами, втрачають свою ідею, а Україна – кошти, які мали б поповнювати бюджет. Бо це нові бізнеси, робочі місця, податки. Мораль проста і зрозуміла – ІР-освіта – на часі й має запроваджуватися з середньої школи.

Зрештою, ніхто не каже про “нудні” підручники, ІР-освіта для дітей може бути цікавою та інтерактивною. Перші кроки в цьому вже зроблені: на початку травня ІР офіс презентував безоплатний комікс про захист інтелектуальної власності для підлітків – “Метаверс мандрівники”. Впевнена, він стане в пригоді не лише підліткам, а й батькам.

А як там за кордоном?

А за кордоном культура інтелектуальної власності не обмежується просвітницькою діяльністю. Зокрема в Швеції, США, Канаді, Італії та ще низці країн уряд вже подолав “українську” проблема та надає державні гарантії на податкові пільги, квоти, кредити та інші “люб’язності” для стартаперів та науковців. Ті самі США та Швеція активно працюють над стимулюванням приватних інвестицій, створюючи патентні та венчурні компанії. А в країнах ЄС практично всюди запроваджені національні програми підтримки розробників інноваційних продуктів. Й знання про ІР закладають у шкільні підручники.

Та якщо це все звучить недосяжно, поспішаю підбадьорити: Україна має всі шанси потрапити і на перші сходинки рейтингів, і до переліку країн, де у розробки інвестують, а не переконують нарешті зареєструвати. Єдина різниця між нами та США – розбудова ІР-культури та освіта в цьому напрямі. Так, ми все ще відстаємо і втрачаємо кошти. А з ними – перспективи, партнерів та надійних друзів. Але завжди є вибір, і я пропоную не рахувати збитки, а скорочувати їх. Передусім – завдяки ІР-освіті.