Бизнес воинов 15 января 2019 в 15:11

"Для мене важливо, щоб бізнес не став рутиною" — ветеран АТО Олег Проць

Як ветернові АТО Олегу Процю вдається поєднувати два різні бізнеси — кав'ярню і виробництво виробів зі шкіри

"Для мене важливо, щоб бізнес не став рутиною" — ветеран АТО Олег Проць "Для мене важливо, щоб бізнес не став рутиною" — ветеран АТО Олег Проць
Ветеран АТО Олег Проць. Фото: А. Владико

До Майдану ветеран АТО Олег Проць працював у театрі. Однак після служби на фронті зрозумів, що поки не бачить себе у цій професії. Пропрацювавши два роки звукооператором, ветеран відкрив спершу невелику кав'ярню і почав шити крафтові речі зі шкіри. В інтерв'ю Delo.UA Олег Проць розказав, чому вирішив покинути акторську професію і як йому вдається поєднувати два різних бізнеси.

Чим ви займались до війни? Чи було ваше життя пов'язане з бізнесом?

Я за освітою актор. Сім років свого життя віддав сцені. Грав спершу в експериментальному театрі, який заснували я та мій найкращий друг у Тернополі. Потім працював в Києві у муніципальному театрі "Київ". У звичайному стаціонарному театрі мені було б нецікаво — там немає тих можливостей, які дає експериментальний театр. Наш театр у Тернополі — це був театр абсурду. Сучасний, молодіжний, з філософським баченням, де ми ставили п'єси здебільшого молодих авторів. Разом з друзями відвідували театральні фестивалі — "Драбина", "Фортмісія", "Курбалеся".
В кіно знімався дуже мало. Переважно в епізодичних ролях. Взагалі не дуже люблю кіно — у ньому немає тієї щирості, яка є на сцені. Кіно і рекламу більше розглядав як можливість для заробітків, але не для творчості.
Так тривало до грудня 2013 року, коли після побиття студентів був Марш мільйонів 1 грудня. Я тоді працював в антрепризі у Києві. Продюсерові не сподобалось, що я замість репетиції пішов на Марш мільйонів: "Це політика, а нам треба заробляти гроші". Ми з ним дуже сильно посварились на цьому фоні.

Поки мої колеги грали у театрі і в російських серіалах, я стояв на Майдані, а потім без жодних вагань пішов на війну.

Де ви воювали?

Влітку 2014 року я поїхав у навчальний центр Добровольчого українського корпусу (ДУК ПС) . Багато моїх колег по цеху мене не розуміли. Дехто й досі на 5-му році війни з Росією дотримується думки, що мистецтво поза політикою. Для мене вибір був цілком очевидний — моя бабуся та її брат були в УПА, тому у нашій родині всі були національно свідомими. В юності я був членом "Пласту". Мені ще з дитинства заклали, що раптом війна, то треба йти воювати, не чекаючи повісток.
Тому після двох місяців навчання вже в жовтні 2014 року я був на позиції у Пісках у складі п'ятого окремого батальйону ДУК ПС.
На фронті я пройшов дві ротації — з жовтня 2014 року до січеня 2015 року. У лютому 2015 року дружина мала народжувати, я зрозумів, що мушу бути разом з родиною і підтримувати її фінансово. Тому я й почав шукати інші можливості.

Було бажання знову повернутись в акторство?

Ще коли був на фронті, мене кликали на різні кастинги. На деякі я ходив і навіть зіграв епізодичну роль у фільмі "Кіборги". Однак за цей рік, поки я був на Майдані і на фронті, я дуже сильно віддалився від театрального середовища. Воно мені за цей час стало чуже і незрозуміле. Наприклад, кілька моїх колег грали в антиукраїнському фільмі "Волинь" Смажовського. Дехто — навіть у головних ролях. Я їх не розумію і сам у цьому участі брати не хотів.

Чим ви займались після повернення з фронту?

Ще на фронті у мене були думки займатися власною справою, щоб ні від кого не залежати. Однак свою першу справу я відкрив лише весною 2018 року, а до того за три роки я випробував кілька професій.
Ще до війни деякий час я був менеджером інтернет-крамниці при паломницькому центрі Української греко-католицької церкви. Повернувшись з фронту, капелан Любомир Яворський, який займався й паломниками, запропонував приєднатись до їхньої команди, і я погодився. Після того майже два роки пропрацював звукооператором. Ми забезпечували звуком концерти, фестивалі, працювали на телебаченні. Так я знову на якийсь час повернувся у сферу шоу-бізнесу, але в іншій ролі.

Але через два роки я пішов з цієї роботи, бо розумів, що хочу займатись власною справою.

А як ви прийшли до власної справи?

Ще коли я працював звукооператором, то частенько пив каву у кав'ярні Coffee 93 grains. Так я познайомився з власником точки Володимиром. Виявилось, що він ветеран і теж служив у Пісках, але вже після мене. Він був там у 2015 році, у нас багато спільних знайомих. У його кав'ярні познайомився з волонтером Славком Добротою. Він і підкинув мені ідею відкрити кав'ярню.

Ветеран АТО Олег Проць біля своєї кав'ярні. Фото: Facebook.com 

Скільки це коштувало? Ви мали якийсь бізнес-план?

На відкриття кав'ярні у мене пішло $3 тис. власних заощаджень. Дещо дав Славко та волонтери, однак це десь $200 чи 300. Перший свій бізнес відкривав без бізнес-плану. Як казав Славко, "бізнес-план — це для слабаків". У нього самого три крамниці у Києві й інтуїція для бізнесу. Він і допоміг мені з кав'ярнею — у березні у мене лише з'явилась ідея, а у квітні за допомогою побратимів та друзів уже відкрили "Небо FM" біля метро "Нивки".

А звідки така назва?

Позиція, на якій на війні я був, називалася "Небо". В народі цю вишку називали "Небо FM", бо ми були корегувальниками і багато говорили в ефірі. Звідси й назва.

Власне, це єдине, що нагадує про ветеранське походження мого бізнесу. Більше нічого про це не вказує — ні меню, ні оформлення.

Як швидко вдалось повернути інвестиції?

Кав'ярня виявилась прибутковою, однак коли вдалось повернути інвестиції — я не рахував. Взагалі "Небо FM" — це мій перший досвід у бізнесі. Якби я відкривав її зараз, то зробив би це дещо інакше.
По-перше, я би склав бізнес-план, щоб розрахувати видатки і доходи, а по-друге, відкрив би не точку з кавою, а кав'ярню зі столиками, де можна сісти й випити кави. Я ще з самого початку замислювався над створенням саме такої кав'ярні, однак тоді для неї не вдалось знайти приміщення.

Крім кав'ярні, ви ще займаєтесь виробами зі шкіри. Як ви до цього прийшли?

Шкірою я займаюсь останні два роки. Я ще з дитинства любив працювати руками, мене завжди тягнуло до якогось ремесла. Два роки тому я пошив свій перший гаманець. Він у мене не вийшов і зараз лежить як нагадування. Однак вже другий мій виріб — сумку для фотоапарата клієнт використовує і досі. Так методом проб і помилок я став виготовляти, а потім і продавати вибори зі шкіри.

А як вам вдається поєднувати два зовсім різні бізнеси?

Довгий час робота зі шкірою була моїм хобі. Восени минулого року я вирішив, що хочу зробити це своєю основною справою. Для цього я знайшов управителя для кав'ярні, що дозволило мені вивільнити час для занять шкірою.

Де ви навчились шити? Що потрібно для того, щоб почати бізнес на виробах зі шкіри?

Я самоучка. Коли я зрозумів, що хочу працювати зі шкірою, я заліз в Youtube і почав дивитись відео. Також гортав Pinterest. Навіть зараз знаходжу 2-3 години в день, щоб навчатись новому.

Для початку бізнесу мені не потрібні були значні інвестиції — лише базовий набір інструментів, шкіра та робоче місце. За моїми підрахунками інструменти — голки, лінійки, пробійники — можна купити і за 1 тис. грн.

Значна економія виходить і на оренді робочого місця, адже зараз я працюю вдома. Тут я облаштував невелику майстерню. Крім економії на оренді, працюючи вдома, я можу проводити більше часу з родиною.
Інша проблема — це шкіра. Української шкіри гарної якості поки що немає. Для виробів підходить італійська, турецька, американська. Поки шию з італійської шкіри першого сорту, але вже придивляюсь до американської. Вона навіть кращої якості, ніж італійська, але й дорожча. Те саме стосується і фурнітури. У мене переважно італійська фурнітура. Інколи використовую якісну китайську, але рідко. Наприклад, сумка для документів у мене коштує в середньому від 3,5 тис. грн. Однак якщо клієнт хоче зекономити, я можу взяти більш дешеву фурнітуру чи шкіру і не прошивати сумку всередині шкірпідкладом.

Де ви берете шкіру?

У мене є кілька постачальників в Україні. Останнім часом усе частіше замовляю в інтернеті.

Де ви продаєте свої вироби? Хто ваші головні клієнти? Є серед них ветерани?

Зараз більшість своїх клієнтів знаходжу через соціальні мережі — в Facebook та Instagram. Думаю над запуском власного сайту, однак для цього треба знайти час. Хоча серед моїх замовників ветеранів небагато, товариші допомагають мені у розкрутці власного бізнесу.

Яке ваше найцікавіше замовлення?

Якось мені написали з якоїсь з країн Африки. Хотіли замовити браслет. Однак я порахував, що доставка туди буде коштувати дорожче за сам браслет, і не був впевнений, чи туди взагалі зможуть доставити. Тому в результаті від цього замовлення вирішив відмовитись.

Ваша майстерня називається Leather Craft Oleh Prots. Чому така назва?

Коли я починав, то дуже довго думав над назвою, але вирішив назвати майстерню своїм ім'ям. До того ж всі відомі майстри так робили — Дольче і Габбана, Луї Віттон.

Плануєте стати українських Луї Віттоном?

Ще поки про це не думав, однак у майбутньому хотілось би мати майстерню, де буде працювати 3-4 працівники. З іншого боку, я би поки не хотів промислових масштабів. Важливо зберегти баланс, щоб моє заняття для мене не стало рутиною. Бізнес має бути комфортним і не створювати мені якихось обмежень.

Не пропустите самые важные новости и интересную аналитику. Подпишитесь на Delo.ua в Telegram

Загрузка...
Новое видео
Катерина Рожкова, НБУ: о кредитовании, страховании и экономике Украины
Загрузка...