Майданівська "Стіна" Матвія Вайсберга відкрила художній сезон у Грузії.

Центром виставки українського художника Матвія Вайсберга у тбіліському Музеї образотворчих мистецтв стала майданівська "Стіна", яка розповідає про революційні події у Києві. Сам художник захотів її виділити як найважливіший йому цикл робіт. Крім цього, до експозиції увійшли "Сцени з Танаху", написані за мотивами ілюстрацій до Старого Завіту Ганса Гольбейна, а також ще дві серії - "Юдейська пустеля" та "Добродечі".

"Для мене велика честь виставляти свої роботи у Національному музеї Грузії, я такого навіть не міг собі уявити", - каже художник. Перевезти 89 картин із його київської майстерні до Тбілісі допоміг авіаперевізник МАУ в рамках програми соціальної відповідальності.

Майданівську "Стіну" за два роки, що минули з моменту її написання, змогли побачити не лише в Україні – у Києві, Одесі, Черкасах – а й за кордоном. Її експонували у Лондоні в офісі Єврокомісії, у польському Сеймі у Варшаві, у Берліні під час акції "Майдан. Україна. Путь до свободи" та у кількох містах США.

Матвій Вайсберг на відкритті своєї виставки у Тбілісі. Фото: Дмитро Ларін

У Національному музеї Грузії роботами Вайсберга зацікавилися завдяки його давньому другові — галеристу Сандро Муджірі, який свого часу одним із перших відкрив приватну галерею в грузинській столиці, потім поїхав до США, потім якийсь час жив у Києві, а роки три тому повернувся до Тбілісі, де разом із сестрою тримає галерею Vanda.

Емоції, близькі грузинам

"У Києві я познайомився з багатьма художниками і багатьом був вражений, - розповідає Сандро. - Тому вважаю своїм обов'язком сприяти, щоб українське сучасне мистецтво було максимально повно показане в Грузії".

Матвій Вайсберг та Сандро Муджірі у посольстві України в Грузії. Фото: Дмитро Ларін

Насамперед галерист вирішив ініціювати виставку Вайсберга, заручившись підтримкою посольства України. Причому показати в залі рівнем не нижче, ніж Національний музей мистецтва, у стінах якого виставлялося багато відомих художників. Тому взяв каталоги робіт Вайсберга та прийшов до Лелі Ціцуашвілі, яка очолює департамент тимчасових виставок у музеї.

"Коли я почула про виставку київського художника, то вже була позитивно налаштована, - згадує Лела. - З Україною у нас теплі стосунки: українських художників виставляли на "Арт-вояж" у 2009 та 2010 роках, востаннє була виставка минулого літа. А в мене особисто особливе ставлення до України, тому що мій батько розпочинав свою кар'єру в "Київнаукфільмі" і в дитинстві я жила в Києві, там у мене багато друзів. І коли побачила роботи Матвія, представила їх у нашому залі, наскільки це буде емоційно, експресивно, цікаво, одразу ж прийняла рішення: виставці бути".

Мистецтвознавець Лела Ціцуашвілі. Фото: Дмитро Ларін

Майданівську "Стіну" Лела Ціцуашвілі виділяє як неймовірно емоційну: "Грузини особливо близько до серця приймали події, які були в Києві взимку 2014 року, і добре розуміють, що відбувається в Україні зараз. Адже ми через багато чого подібного пройшли".

При цьому вона рада, що на виставці показали не лише серію про Майдан. "Це допомагає глибше зрозуміти художника, особливо якщо він, як Матвій Вайсберг, художник мислячий, який має своє відношення до всього: чи це громадянський обов'язок, чи ставлення до батьківщини, чи переосмислення минулого - у даному випадку переосмислення Старого Завіту в "Сценах Танаха", і це тим більше цікаво, якщо митець каже, що він невіруючий», — зазначає мистецтвознавець і додає, що мистецтво — одне з найкращих послів, які допомагають у міжнародних відносинах.

Чому "Стіна"?

Виставку назвали "Стіна, стіна та інші". Чому "стіни"? Так художник називає свої серії робіт (а він вважає за краще малювати саме серії). Поява цього терміна пояснює просто: якось у нього в майстерні знайомий сказав: "Заповни стіну". А потім Матвій Вайсберг знайшов і особливий формат для кожної з картин, що становлять "стіну". Формат символічний. Це сталося, коли працював над "Сценами з Танаху", натхненний гравюрами до "Старого завіту" Ганса Гольбейна - ті мали розмір 6 см на 4,5 см і художник вирішив просто кратно збільшити ці параметри до 60 см на 45 см.

У серії про Майдан слово "стіна" набуло ще й смислового навантаження.

Сандро Муджірі пояснює так: "Є стіна непробивна, є стіна непропускна: "Не пропустимо!". Ось вони цією "Стіною" стояли. І в цьому трагізм".

"Але це "Стіна" не роздільна, а умоглядна, - уточнює сам художник. - Я досі намагаюся не переходити кордон із вулицею Грушевського, ту, що біля музею: я там багато був".

Ми пішли від фараона, просто пішли від фараона

Матвій Вайсберг (у центрі) на відкритті своєї виставки у тбіліському Музеї образотворчих мистецтв. Фото: Дмитро Ларін

Матвію, ви були на Майдані та 2005-го. Після настало величезне розчарування, оскільки ті, хто прийшов до влади, не виправдали очікувань. Те саме й зараз, за два роки після Революції гідності люди відчувають гіркоту від того, що все йде не так — корупція, відсутність реформ, відчуття, що жертви були марними. Є таке?

У мене такого немає. Більше того, не було й після 2005 року. Коли казали: "Дарма ходили, не туди ходили, не те робили", я відповідав: "Ні, не дарма". Тоді, 2005-го, з'явилося перше поняття Майдану як висловлювання народного сподівання у спробі щось змінити. Так, багато пішло не так. Але коли у 2010 році прийшла до влади команда Януковича і багато хто говорив: "Ну, це тепер надовго", я заперечував: "Ні так не буде".

Те, що зараз відбувається – тяжко. До мене прийшла недавно в майстерню одна людина, до якої я добре ставлюся, але в нього свої уявлення про те, що сталося, і почав мене катувати: "Ну заради чого все було?" І я йому сказав (хоч я людина невіруюча): "Знаєш, ми пішли від фараона, просто пішли від фараона". Ця точка біфуркації все визначила. Я собі це уявляю, як крижину, що відкололася: багато, які на крижині, цього не помічають, тому що там триває колишнє життя, але смуга води між крижиною і основним масивом льоду все збільшується і збільшується. В мене таке відчуття. І для мене зміни життя цілком очевидні.

Художник досліджує життя, ваше дослідження Майдану яких висновків привело?

Я не досліджую. Коли був на Майдані, то перші два місяці думати про фарбу було соромно. Коли мене запитують: "Що ти там робив?", це завжди ставить мене в глухий кут. Нам увесь час говорили: "Якщо вас буде 5 тисяч, то вас буде важче рубати лопатками, а якщо 10 тисяч - ще важче". Я йшов створювати масу, яку, можливо, відстрілюватимуть або рубатимуть лопатками. Досить, як на мене. Знаєте, є градус справедливості. Ймовірно, всередині мене є якийсь механізм, у якому цей градус справедливості дає мені змогу всидіти або не дає всидіти. Тоді я встав і пішов. От і все.

Майданівська "Стіна" Матвія Вайсберга у тбіліському Музеї образотворчих мистецтв. Фото: Дмитро Ларін

Інше питання: я ж художник. Минуло два місяці, і я зрозумів, що можу просто захворіти, якщо не малюю. Добре пам'ятаю, як прийшов у майстерню — це було 28 січня (був період затишшя, бо під час воєнних дій якесь малювати — треба там бути). Почав у січні та закінчив 8 березня з перервами на лютневі події. Прийшов додому і заплакав: зрозумів, що нічого не скінчилося, не було полегшення. А потім почав кудись їздити з виставками.

Чи є відчуття, що це потрібно?

Я люблю дуже цитату Маяковського: "Наші вагони на нашому шляху нашими вантажимо дровами".

Паралельно з музейною виставкою "Стіна, стіна та інші" Сандро Муджірі у своїй галереї Vanda виставив ваш "Бестіарій" - птахи, тварини. Чому раптом такий період?

Період, як період… Пташок малюю, бо мені зараз зручніше з пташками. У них інша моторика, інша естетика. Це легше. Дуже важко на тому градусі бути...

З серії "Бестіарій", Матвій Вайсберг.

І потім незрозуміло дивні речі відбуваються у житті — у мене вони постійно відбуваються. За півроку до Майдану я був у Мадриді в музеї Прадо, і там побачив Чорного Гойю (його Похмурі картини). Якби цього не сталося, думаю, що я намалював би щось інше. А що намалюю завтра – не знаю. Що буде завтра, буде завтра.

Вайсберг має власний термін: "живопис прямої дії". Гойя, на його думку, саме потрапляє під цю ухвалу.

"Живопис - це річ, з одного боку, набагато більш приблизна, ніж економіка. Але з іншого боку, у мене є своя теорія з цього приводу, - каже художник. - Живопис це завжди безпосереднє послання в майбутнє, тому що він має свої Темпоральні властивості: робиться зараз, занурюється у минуле, але посилається на майбутнє ".

"Петриківка" Київської вулиці у Тбілісі

"Народну" комунікацію за допомогою культури між українцями та грузинами активно підтримує і українська діаспора у Грузії. На виставці Матвія Вайсберга ми познайомилися з представником української громади Валентиною Марджанішвілі, керівником Центру розвитку та творчості "Art Boom Ge" - українкою, яка вийшла заміж за грузина і давно переїхала до чоловіка в Тбілісі. Вона поділилася радістю — незабаром буде відремонтовано Київську вулицю, розташовану в старому місті — історичну частину грузинської столиці, міське управління виділило на це кошти.

А стіни деяких будинків розпишуть українським орнаментом у стилі знаменитого петриківського розпису – на арт-роботи гроші збирає українська діаспора. Весною на Київській вулиці проведуть фестиваль: продаватимуть українські сувеніри, пригощатимуть українськими стравами, співатимуть українські пісні. І ще в планах відзначити 145 років від дня народження Лесі Українки та провести "Тиждень українського кіно".

Фото: Дмитро Ларін