Як змінюється світ фінансового моніторингу і чому банки мають бути швидшими за шахраїв

Це особливо відчувалося під час Асамблеї ACAMS у Франкфурті – одного з найбільших міжнародних заходів у сфері боротьби з фінансовими злочинами. І головне відкриття конференції полягало навіть не в нових регуляціях чи окремих кейсах, а в тому, наскільки сильно змінилася сама природа фінансового шахрайства.

Сьогодні шахрайство вже не є низкою хаотичних схем окремих людей. Це фактично окрема індустрія. Злочинні мережі працюють як бізнес: мають свою спеціалізацію, міжнародні зв’язки, використовують штучний інтелект, автоматизацію та швидко адаптуються до нових правил і технологій.

Причому це проблема не якоїсь однієї країни чи регіону. Те, що ми часто сприймаємо як локальні виклики українського ринку – наприклад, історії з "грошовими мулами", складними транзитними схемами чи використанням кількох юрисдикцій, – насправді є спільним викликом для банків у всьому світі.

І саме тут починаються цікаві відмінності у підходах.

Наприклад, для багатьох європейських банків комплаєнс – це вже давно не лише внутрішня функція контролю. У складних кейсах банки можуть працювати разом із правоохоронними органами буквально як одна команда. На конференції обговорювали кейси, де представники банків місяцями були залучені до спільних розслідувань міжнародних схем відмивання коштів. Не просто передавали документи чи відповідали на запити, а брали участь у процесі як повноцінні партнери.

Для українського ринку наразі це звучить доволі незвично. У нас взаємодія банків із правоохоронною системою історично більш формалізована та часто сприймається як додатковий ризик для самого банку.

Ще один важливий інсайт – роль технологій і штучного інтелекту.

Світовий фінансовий сектор уже фактично визнав: вручну виграти цю боротьбу неможливо. Тому банки активно інвестують в автоматизацію, аналітику даних та AI-рішення, які допомагають швидше знаходити нетипову поведінку, зв’язки між транзакціями і складні багаторівневі схеми.

І тут цікаво, що український ринок у певному сенсі має навіть сильнішу мотивацію для таких змін. Через швидкість регуляторних оновлень, воєнні ризики, постійні санкційні зміни та високий рівень навантаження банки в Україні просто не можуть дозволити собі працювати виключно вручну. Технологічність для нас – це вже не питання конкурентної переваги, а необхідність.

Водночас міжнародний ринок уже дивиться на AI не як на окремий тренд, а як на базовий інструмент сучасного фінансового моніторингу. І це, мабуть, один із напрямів, де українському сектору потрібно буде дуже швидко посилюватися найближчими роками.

Також було цікаво побачити ще одну річ: попри масштабність європейської регуляторної системи, банки там часто працюють у більш прогнозованому середовищі. Нові вимоги можуть ухвалюватися роками, а на їх імплементацію дається тривалий період.

Українські банки живуть у зовсім іншому темпі. Особливо після початку повномасштабної війни, коли частина регуляторних чи санкційних змін впроваджувалася практично відразу. Це створює величезне навантаження, але водночас формує дуже високий рівень адаптивності.

І тут важливо сказати: Україна точно не є аутсайдером. Навпаки, у низці напрямів – зокрема щодо санкційного контролю, відкритості даних про бенефіціарних власників чи швидкості адаптації – українська система демонструє навіть більшу динаміку, ніж системи деяких європейських країн.

Головний висновок із міжнародних дискусій сьогодні полягає в тому, що фінансовий моніторинг більше не може існувати як окрема регуляторна функція десь на периферії банківського бізнесу. Він стає частиною загальної стійкості фінансової системи.

І виграватимуть тут не ті, хто просто формально виконує вимоги, а ті, хто швидше навчається, обмінюється досвідом, інвестує в технології та готовий постійно змінюватися разом із появою нових ризиків.