Втома, страх і реальність війни: як компаніям підтримувати людей і не втратити команду

З кожним місяцем виснажливої війни бізнесу потрібно буде активніше включатися у допомогу працівникам, які страждають від втоми та психологічних труднощів.

Приготуйтеся: це непросто, і ось кілька висновків, до яких ми дійшли на основі власного досвіду.

Інсайт перший: люди не просять про допомогу

Не чекайте, що працівники самі звертатимуться по психологічну підтримку.

Ми звикли пишатися своєю стійкістю та незламністю. Навіть в умовах гострого стресу для нашої культури природніше "встати, обтруситися та йти далі". Розмови про складнощі досі часто сприймаються як слабкість. А допомога психолога – як щось майже табуйоване.

Тому, коли ви почнете говорити в команді про морально-психологічний стан, будьте готові до реакції на кшталт: "у нас все нормально".

Це підтверджують дані Gradus Research: 41% українців упродовж останніх шести місяців відчували потребу у психологічній допомозі, але лише 7% зверталися до фахівців.

Причина проста. Як сказала одна психологиня під час нашої робочої зустрічі: щоб піти до психолога, потрібен ресурс. А у виснажених людей його просто немає.

Висновок: замість очікування запитів варто проактивно інтегрувати психологічну підтримку команди в робочі процеси.

Інсайт другий: "коробкові" рішення не працюють

Попит на психологічну підтримку зростає, а разом із ним – і кількість пропозицій на ринку. Проте більшість із них – це "коробкові" рішення, які не враховують специфіку конкретної компанії.

На практиці це виглядає так: вам пропонують стандартний набір інструментів – вебінари, гарячі лінії, консультації. З першого погляду це виглядає ок, але не завжди дає результат.

Ключовий виклик – знайти партнера, який готовий зануритися у ваш контекст і запропонувати рішення конкретно під вас.

Ми пройшли цей шлях. Спочатку працювали з партнером, який пропонував стандартний підхід. Але після того, як почала падати залученість працівників і знижуватися ефективність роботи, змінили підрядника.

Цей непростий крок дозволив нам переглянути програму в цілому. Сьогодні ми будуємо її як систему, а не як набір активностей, і робимо акцент на профілактиці, а не реакції.

Висновок: шукайте партнерів, які працюють із вашими запитами, а не пропонують універсальні рішення "для всіх".

Інсайт третій: команди мають адаптуватися до роботи з ветеранами

Ще один складний виклик – повернення ветеранів до роботи.

Близько 40 наших співробітників уже повернулися з фронту. Через стан здоров’я не всі можуть виконувати попередню роботу. Але наш обов’язок – допомогти їм знову відчути себе частиною команди.

І тут важливо змінити підхід. Все частіше від самих ветеранів звучить думка: адаптуватися має не лише людина, а й середовище. І в цьому є логіка. Люди повертаються з іншим досвідом, іншим рівнем відповідальності і зовсім іншою "ціною" рішень.

Людина, яка керувала підрозділом і ухвалювала рішення, від яких залежали життя, не завжди може просто повернутися до попередньої ролі. І поки що бізнес не має готових відповідей, як із цим працювати.

Окремий виклик – комунікація. Команди часто не розуміють, як правильно взаємодіяти з ветеранами, що доречно говорити і як не образити. Це нова компетенція, яку потрібно формувати.

Наш досвід показує: стандартні підходи тут не працюють. Ветерани значно більше довіряють тим, хто має подібний досвід. Саме тому ми залучаємо до роботи спеціалістів із бойовим досвідом, зокрема, військових психологів. Бо як сказав нам один ветеран: "Вибачте, але мені не допоможе людина, яка не пережила те, з чим стикнувся я, не може мені розказувати, як я маю себе відчувати, після того, як я повернувся з "гарячої" точки. Я не буду її слухати, мені не цікаво».

Висновок: команда має змінюватися відповідно до потреб воєнного часу та запитів ветеранів.

Резюме

Підтримка команди під час війни – не разова ініціатива, а системна робота.

Наш досвід показує:

• не варто чекати запиту від людей; 
• універсальні рішення не працюють; 
• нові виклики, як-от повернення ветеранів, потребують нових підходів.

Це складний і ресурсний процес. Але нічого не робити – не вихід із ситуації, бо так можна втратити команду.