"У глядача має виробитися власний антидот на роспропаганду, нюх на фейки" — Оксана Соколова, «Факти тижня»

"Фактам тижня"  — 17 років. І вперше довелось змінити формат на digital, відкрити свій YouTube канал. Наскільки ефективним виявилось таке переформатування?

Судячи з того, що YouTube канал "Фактів тижня" вже має 200 тисяч підписників, ми на правильному шляху.

Насправді ми просто зробили те, що давно планували. І мали б вже зробити, але відкладали. Війна дала нам великого "пенделя". Знаєте, важкі часи завжди відкривають нам нові можливості, і нові здібності в нас самих. Тож, аби цей дев’ятий вал нас не втопив, ми вирішили його осідлати. Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми втратили можливість виходити в ефіри зі студії, знімати традиційні наші матеріали. Увесь ефір пішов під потреби оперативних новин, Марафону.

Але запит глядача на те, за чим він  приходив до нас усі ці 17 років —  послухати просто про складне, розібратись у ситуації, скласти прогноз на далі — нікуди не зник. Тому ми вирішили вийти до глядача на іншому майданчику – digital. Там ми зустріли й наших традиційних глядачів, і знайшли багато нових, значно молодших. І зрозуміли, що з ними треба говорити іншою мовою, в іншій стилістиці. Зараз триває процес взаємного відкриття. Ми пізнаємо нову аудиторію, яка живе тільки в YouTube. Аудиторія з подивом відкриває для себе наш проєкт, стандарти якісної телевізійної журналістики, залишаючи коментарі й лайки. І це надзвичайно круто! Для "Фактів тижня" — це як нове народження.

Які найбільші інформаційні атаки здійснила ворожа пропаганда? Як вдається працювати з пропагандою Кремля?

А чи треба працювати з пропагандою Кремля? Я взагалі противниця такого штибу контрпропаганди, яка нині наводнила YouTube і телевізійну сферу. З клікабельними заголовками. Вони, звісно, викликають у глядача відчуття сатисфакції щодо російських пропагандистів. Це сарказм. Але що він дає? Що, окрім зловтішання? Я вважаю, що треба формувати й поширювати власні проукраїнські наративи. От в цей бік спрямовувати зусилля, а не гасити пожежі після підпалів роспропаганди. Тобто потрібно  працювати на випередження, формуючи в українському суспільстві, у нашого глядача міцну світоглядну базу, розуміння картини світу. Щоб у нього виробився власний антидот на роспропаганду, нюх на фейки. Хоча саме розвінчанню фейків, я вважаю, треба приділяти увагу. Розвінчувати переконливими фактами, які виховують критичне мислення. З цим якраз ми працюємо.

Як взагалі переформатували телемовлення під час війни і які рішення виявились ефективними?

Найглобальніше переформатування — це, безумовно, Єдиний Марафон, у який об’єдналися найбільші телевиробники України відразу після повномасштабного вторгнення. Наші інформаційні підрозділи відтоді об’єднані єдиним брендом. Наразі багато розмов про втому від Марафону, але дослідження різних компаній свідчать, що довіра саме до Телемарафону залишається дуже високою. Бо глядач бачить там багато офіційної інформації та представників держави.

Наш проєкт, "Факти тижня", почав виходити в Марафоні лише у січні поточного року. Фактично увесь 2022 рік ми працювали винятково на digital платформах, в YouTube та соцмережах. Ми не зупинились ні на день.

24 лютого, в четвер, почалось повномасштабне вторгнення, а 27 лютого, в неділю, ми традиційно випустили тижневик у Facebook. Звісно, це був Тижневик воєнного часу. Зроблений без звичних інструментів. Уявіть, що ви, скажімо, автослюсар, який для того, щоб зібрати авто, має автопідйомник, електродриль, шурупокрут тощо. Але у вас все це забрали в один момент, і ви маєте зробити все те саме за допомоги ручного домкрата та пасатижів. От приблизно так ми викручувались. Робили телевізійний продукт з балконів, бомбосховищ, підвалів. З різних куточків країни та світу. Знімали на телефон, світили ліхтариками. Але все це, як на мене, тільки додало нашому продукту правдивості. Бо цей той випадок, коли суть набагато важливіша за форму. Звісно, дещо ми вже відновили останнім часом, але деякі підходи, інструменти змінились назавжди. І ми увійшли в еру штучного інтелекту.

Що вам, зважаючи на досвід телебачення, допомогло під час війни? Які нові навички та досвід ви здобули за цей час?

До війни я дуже дбала про естетику в кадрі. Колір костюма і якість гримера могли стати серйозною темою для дискусії перед ефіром. Після повномасштабного вторгнення, аж десь у травні, я зловила себе на тому, що записую свої програми в студії в одному й тому ж синьому светрі, і це не має для мене ані найменшого значення. Оскільки до професійної студії ми не мали доступу, мені довелось опанувати професії гримера, перукаря, костюмера, освітлювача, декоратора, працівника сцени, оператора, звукорежисера,  режисера майданчика)) От стільки людей працювало зі мною раніше під час запису програми. А тепер я все це можу зробити одна. І власне, роблю, для digital платформи.

Як змінилась ситуація з кадрами через те, що багато жінок з дітьми виїхали з країни, а чоловіки пішли служити до ЗСУ?

Так і є. Частина дівчат виїхали. Частина хлопців пішли служити. Колектив оновився відсотків на 70. В якийсь момент мені здавалось, що команда розвалилась, що це просто група людей, які ситуативно тримаються тут разом, щоб здати проєкт, щоб збирати хлопцям на дрони, щоб пережити зиму.

Але нещодавно ми зробили важливу вправу, яку раджу кожному. Провели стратегічну сесію — в пошуках нової візії, стратегії. Послухали один одного, звірили годинники. І я побачила, що команда таки є! І є розуміння, куди рухатись далі. Це дуже додало сил! Бо ми не можемо відкладати життя. Ми маємо жити зараз, будувати плани, стратегії, конвертувати свою енергію та свій вплив у щось дуже важливе для країни.