Як допомогти державі вчити військових: історія школи “Боривітер”

За півтора року існування школа випустила понад 19000 курсантів. Проте метою є не лише навчання захисників актуальним військовим навичкам, але й допомога державі самостійно забезпечувати сучасний вишкіл за стандартами НАТО.

У рамках спецпроєкту Common Help Ukraine ми поспілкувалися з засновниками “Боривітру” Тетяною Острою та Орестом Білоусом та дізналися: чому школа навчає тільки військових; як організувала найшвидше оновлення навчальних програм; як фінансується такий великий проєкт та яким чином вивчення бойового досвіду колись може принести країні танки від партнерів.

Як з'явилась ідея створити школу для військових

“Є кілька причин, чому ми вирішили заснувати “Боривітер”. До 24 лютого 2022 року у країні були різні міжнародні місії, що займалися комплексною підготовкою наших військових. Але до початку повномасштабної війни всі вони виїхали з України, що призвело до певної прогалини у сфері підготовки за стандартами НАТО, на які Україна орієнтується з 2015 року”, - розповідає Тетяна Остра.

Інструктори, що навчались у міжнародних фахівців з 2015 року і до 24 лютого 2022 року, у перші ж дні були відряджені на виконання бойових завдань у найгарячіші точки. Це люди з високою кваліфікацією, найбільшим досвідом, найкращими теоретичними та практичними навичками. Таким чином виникла нестача інструкторів - для здійснення підготовки було недостатньо людей.

Крім того, на початку війни ворог дуже активно атакував навчальні центри та полігони. Це означало, що держава мала шукати альтернативні способи, як навчати особовий склад, якого стало дуже багато - після вторгнення чисельність Збройних сил України зросла мінімум у чотири рази. Сукупність цих факторів - виїзд інструкторів, атаки на навчальні центри, збільшення чисельності ЗСУ - призвела до необхідності шукати додаткові способи підсилення системи підготовки Збройних сил України. 

Волонтери, фонди, благодійні організації та міжнародні партнери завезли велику кількість техніки, яка раніше не була доступна в Україні. Також і дрони, які сьогодні вже нікого не дивують. 

“На той момент була потреба швидко навчати тих, хто ще вчора був цивільним, а також колишніх військових, які брали участь у попередніх, зовсім інших, етапах війни в 2014-2022 роках. Тоді у нас і виникла ідея розвивати систему військової підготовки в Україні шляхом заснування школи “Боривітер”, - згадує Тетяна.

Найпопулярніші навчальні напрями школи “Боривітер”

Зараз в школі є дев'ять основних напрямів навчання, кожен з яких має від одного до трьох курсів. Також є додаткові курси, наприклад, психологічна підготовка та підтримка. 

“Найбільше випускників ми маємо на напрямі систем управління боєм і систем ситуаційної обізнаності, - розповідає Тетяна Остра. - Це короткотривалі курси, які дозволяють розібратися з сучасними системами ситуаційного військового управління. Другий популярний напрямок - БпЛА, що включає курси з БпЛА літакового типу, мультироторного, FPV - малі ударні дрони. Наступні - військове управління, військовий зв'язок та топографія”.

Наразі військовослужбовці вже здобули великого досвіду у загальному веденні бою. Але є потреба у додатковому злагодженні підрозділів для ефективного виконання завдань в умовах бойових дій - це планування бою, злагоджене виконання бойових завдань, а також подальший аналіз досвіду на фронті та його врахування для наступних боїв.

Що потрібно зробити військовому, щоб потрапити на навчання

“Щоб до нас потрапити, треба лише заповнити анкету на нашому сайті. Її розгляне дуже відповідальний відділ прийому заявок та запропонує дати та напрямки, де є вільні місця, - говорить Орест Білоус. - На деякі курси місця зайняті на декілька місяців, на інші - на кілька днів. Скажімо, можна записатися на наступний понеділок. Наприклад, зараз курси по БпЛА всі заповнені. Але якщо треба навчити велику групу, ми можемо запустити окреме навчання”.

Втім, команда школи проводить ретельний відбір курсантів. Наприклад, на радіозв'язок не беруть людей, яким просто цікаво. 

“Часом трапляються люди, які для загального розвитку хотіли б послухати про цифровий зв'язок. Але це нас не цікавить, нам треба, щоб військові відразу застосовували знання на полі бою. Тому ми спілкуємося з командирами, вимагаємо аргументування. Ми хочемо, щоб відстань від наших курсів до фронту була максимально короткою”, - резюмує Орест.

Тетяна Остра додає, що школа також може їздити по всій Україні мобільними тренувальними групами, і виїжджає до підрозділів, які цього потребують на місці дислокації. Це зручно для тих підрозділів, які рідко бувають на ротації, або коли підготовка потрібна цілому батальйону, коли не можна перевезти весь особовий склад до Києва.

Для громадської організації така гнучкість - велика перевага, бо так можна швидко адаптуватися і переміщатися на відміну від центрів підготовки, що працюють за узгодженими державними програмами. 

“Ми ж швидко адаптуємося до місця проведення навчання та потреб певного підрозділу, - додає Тетяна. - Наприклад, ми ніколи не проводимо однакове навчання з того ж самого управління чи лідерства. Аналізуємо, які завдання підрозділи виконують на фронті, де є проблеми з особовим складом, адаптуємося до їх техніки - тобто підлаштовуємося під актуальні потреби”.

Про труднощі та фінансування школи “Боривітер”

Труднощі у команди виникали з тим, що “Боривітер” є громадською організацією, яка займається підготовкою військовослужбовців для ЗСУ. Вони мають багато зовнішніх комунікацій, спілкуються з представниками НАТО та нашими союзниками. Іноземним партнерам складно було пояснити, чому громадська організація обрала такий напрям, бо у їхніх країнах суспільні формування зазвичай піклуються про тварин, природу тощо.

“Перший рік роботи наша команда майже не мала вихідних. Навчання відбувалося безперервно, лише у кінці року ми взяли зимові канікули на півтора тижні, - розповідає Орест. - У школі працюють понад 130 людей, вони роблять величезну роботу, щоб підготувати якомога більшу кількість людей. Інструктори отримують звичайні українські зарплати, тож ми постійно у пошуку фінансування”. 

Найбільший партнер “Боривітру” - це Фонд Сергія Притули. Вони з ними об'єдналися та почали робити спільні великі програми приблизно у серпні 2022 року. Ніхто не знав про діяльність “Боривітру”, тому команді було дуже важко залучати якісь гроші. Але Фонд Притули має дуже сильний бренд, тож коли вони розповіли про школу, це дуже допомогло. 

“Зараз ми орієнтуємося на співпрацю з фондами або великими бізнесами, які б хотіли підтримувати нас більш інституційно, - говорить Орест. - Така допомога набагато безпечніша, ніж загальні акції з донатами, де вилітає надто багато інформації. Ми маємо змогу не кричати про нашу діяльність та спокійно продовжувати працю над проєктами”.

Про інші напрямки діяльності школи

“Сьогодні ми вже не тільки школа “Боривітер”, але й проєктний офіс, який приєднується до ЗСУ. Ми не вважаємо, що повинні постійно навчати військових на ГО - цим має займатися держава. Тому наша кінцева ціль інституційно інтегрувати наші досягнення до державної системи”, - говорить Орест Білоус.

Зараз команда має кілька проєктів, у межах яких вони працюють над імплементуванням до державної системи тих речей, які вони організували у своїй школі. Роблять це в умовах dynamic defensive environment - у Європі та НАТО ніколи нічого такого не робили у подібних обставинах. 

“Боривітер” впроваджує свої методології, програми та процеси, щоб на державному рівні вони працювали так само як і у них. Частина викладачів школи працює з державними центрами, і ретельно готує їхніх інструкторів. “Ми затверджуємо ці програми у ЗСУ та готові колись припинити навчання військових, бо це зовсім не те, чим повинні займатися громадські організації”, - додає Тетяна Остра.

Після п'яти місяців існування “Боривітру” у школі почали думати про оновлення своїх програм, щоб вони відповідали тому, що відбувається на фронті. Виявили, що в НАТО та в США існує методологія, яка дозволяє вивчати помилки та досвід, швидко їх опрацьовувати та користуватись отриманими знаннями на фронті. Команда інтегрувала ці процеси у своїй школі. Тепер ці програми оновлюються протягом двох-шести тижнів, згідно з ситуацією на фронті.

“Наприклад, росіяни застосовують нову тактику, ми збираємо дуже обмежені дані по дронах та аналізуємо їх з різних сторін у нашому аналітичному центрі. Потім оновлюємо програми. Тобто росіяни придумали щось нове, а ми за два тижні вже знаємо, що з цим робити та забезпечуємо відповідну підготовку. В Україні цей метод намагалися імплементувати останні років вісім, але без успіху”, - говорить Орест. 

У “Боривітру” є проєкт ”Вивчення та впровадження досвіду в динамічному оборонному середовищі (Lessons Learned for Dynamic Defence Environment – Ukraine (LLDDE-U) спільний з Міністерством оборони, Генштабом та іншими держструктурами, у межах якого налаштовується процес збору та аналізу військових даних. У школи це непогано виходить, оскільки вони вже імплементували цей метод у себе, перевірили його, а державі віддається вже готове рішення.

Коли це повноцінно запрацює, Україна матиме дуже цінний інструмент для політичних торгів з партнерами. Певний аналітичний центр у ЗСУ тестово запрацює вже у кінці січня, а до кінця наступного року він повинен працювати на повну потужність. Після цього Україна буде володіти неймовірно цінним інструментом для комунікації з НАТО і отримання підтримки, оскільки ми матимемо можливість запропонувати натомість важливі дані.

Про метод Lessons Learned 

“Культура вивчення досвіду тільки набирає обертів, ми ж воліємо навчити військових на всіх рівнях - сержантів, офіцерів, командирів - процесам аналізу та методам навчання на досвіді, - розповідає Тетяна Остра. - Щоб вони розуміли, як масштабувати отриману інформацію на інші підрозділи та ефективно використовувати її. Завданням є ідентифікація того, що пішло не так за попереднім плануванням. Шляхом аналізу цих помилок та внесення відповідних змін, ми прагнемо покращити систему підготовки, планування операцій та забезпечення. Це і є Lessons Learned - вивчені уроки, які вже засвоєні з метою уникнення подібних помилок у майбутньому”.

Ця практика є не лише в Україні, але й у всьому світі. І всюди є одна проблема: багато хто підсвідомо вважає аналіз досвіду лише визнанням своїх помилок, пошуком винних та демонстрацією, що хтось десь недопрацював. Але цей метод не про розслідування та покарання того, хто втратив якусь одиницю техніки. Йдеться про те, як використати цей досвід у майбутньому. “Боривітер” намагається розвинути розуміння, що дає такий аналіз військовому командуванню та як допомагає підвищити обороноздатність. Визнання помилок та аналіз досвіду є універсальним завданням, і необхідно створити культуру, де це не трактується як визнання провини, але як можливість для зростання та вдосконалення. У цьому і полягає культура Lessons Learned.

“Тож один з наших відділів аналітичного департаменту зосереджений на навчанні цій культурі на різних рівнях військової структури. Наприклад, якщо це базовий курс для військових, вони мають розуміти, що після виконання завдання вони повинні не просто піти на наступне, а виділити час для усвідомлення того, що відбулося, за стандартизованою процедурою НАТО”, - додає Орест.

У школі працювали з різними видами військ. Частина з них впровадили інституційно та відпрацьовують певний механізм, за яким після виконання бойового завдання підрозділи мають чотири-п'ять дні на те, щоб проговорити, як все пройшло, що пішло не так, порівняти результати з запланованими завданнями. Цей інструмент є базовим та використовується не лише в військовій сфері, а й в бізнесі. Важливо, щоб військові не лише виконували накази, але й аналізували досвід та навчалися з нього.

Про роботу з державною таємницею

“Ми дуже акуратні - намагаємося не володіти ніякою закритою інформацією. Це наше головне правило, - говорить Орест Білоус. - Ми розробляємо програми, базуючись на певних даних, та співпрацюємо з військовими, але коли хтось воліє нам щось розказати секретного, ми відмовляємося це слухати. У цьому більше проблем, ніж користі. Тож ми не володіємо ніякою інформацією”.

У школі лише відбудували технологію, яка вміє “слухати” великі масиви чогось, у даному випадку - це воєнні події, та робити висновки. Якщо залучити до цього штучний інтелект, повинна вийти дуже цікава історія. Але в самій методології немає нічого секретного.

Про плани на найближче майбутнє

“Щодо курсів не можу сказати, але ми беремося за спільні з державою проєкти, коли є потреба. Наприклад, держава звертається з запитом організації навчального центру. Ми беремо цей проєкт в роботу, шукаємо фінансування, - говорить Орест. - Ми не використовуємо державні кошти, оскільки це призводить до багатьох проблем. Ведемо цей проєкт, а коли він починає працювати - відпускаємо його”. 

Це можуть бути різні задачі: відкрити новий напрямок навчання у діючому центрі; заснувати новий підготовчий центр; підготувати 500 аналітиків для різних частин ЗСУ; розробити та запровадити методологію аналізу у певному роді військ. Паралельно з цими задачами буде розвиватись школа. 

“Додам, що дуже важливо займатися забезпеченням та закупівлями для ЗСУ, але важливий й інший вид діяльності, який забезпечує результати у довгій перспективі, додає Тетяна. - Навчання - це фактично інвестиція у людей та їх розвиток. Наша школа “Боривітер” так називається, бо хоча ворог більший, ми можемо бути ефективнішими. Ми не можемо перемогти ворога кількістю, але можемо бути більш розумними та координованими”.