Не просто відновити, а зробити сильнішим: як війна змінила підходи до критичної інфраструктури

Українські інженери формують нові стандарти проєктування та відновлення критичної інфраструктури. Цей досвід народжується безпосередньо на енергетичних і промислових об’єктах, які працюють під час війни.

Якщо подивитися на розвиток української інженерії протягом останніх 17 років, можна побачити, як разом із країною змінювалися її завдання та сама професія інженера.

Добре простежити цю трансформацію можна на прикладах проєктів, які наша команда реалізовувала протягом останніх 17 років. Одним із перших став проєкт теплової ізоляції паропроводів і турбіни на Сумській ТЕЦ із застосуванням керамоволокна у 2009 році. На той час це був новий для української енергетики матеріал.

Впровадження керамоволокна дозволило суттєво зменшити тепловтрати, стабілізувати температурні режими роботи турбіни та знизити навантаження на трубопроводи й допоміжні системи. У результаті підприємство отримало більш надійну та безпечну роботу обладнання.

Цей проєкт відображає пріоритети всієї галузі того періоду. Основною метою було підвищення ефективності наявних об’єктів, модернізація обладнання та скорочення споживання ресурсів. Питання фізичної стійкості енергетичної інфраструктури до цілеспрямованих атак тоді ще не було визначальним.

Наступним етапом, який добре ілюструє розвиток української інженерії, став проєкт модернізації нагрівальної печі на металургійному комбінаті "Азовсталь", реалізований у 2018 році.

Завдяки використанню нового матеріалу вдалося майже у 10 разів зменшити вагу конструкції, що знизило навантаження на металевий каркас печі та спростило обслуговування.

Крім того, істотно скоротилися тепловтрати: температура зовнішньої поверхні печі знизилася приблизно з 200-300°C до 60-70°C при робочій температурі всередині до 1300°C. Проєкт також передбачав встановлення нової системи керування на базі ПЛК Siemens.

Це не лише підвищило енергоефективність – питомі витрати природного газу зменшилися майже на 10%, – а й покращило умови праці персоналу. Проєкт продемонстрував ефективність сучасних інженерних рішень для важкої промисловості.

Ще до повномасштабної війни українська промисловість сформувала інженерний фундамент, який сьогодні допомагає швидше адаптуватися до нових викликів.

Відновлення критичної інфраструктури стало питанням національної безпеки

Коли руйнуються теплоелектроцентралі, котельні чи інші об’єкти критичної інфраструктури, головним показником ефективності стає вже не лише економія енергії, а й швидкість відновлення. Кожен день простою означає тисячі людей без тепла чи електроенергії.

Масштаб пошкоджень свідчить про системну трансформацію всієї галузі. За даними спільної оцінки уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН, станом на кінець 2024 року прямі збитки енергетичному сектору становили понад $20,5 млрд, а обсяг пошкоджених або зруйнованих енергетичних активів зріс на 70% порівняно з попередньою оцінкою. Міжнародне енергетичне агентство також зазначало, що після посилення атак навесні 2024 року майже дві третини диспетчеризованих генеруючих потужностей України були окуповані, пошкоджені або зруйновані.

У таких умовах швидкість відновлення, резервування потужностей і розвиток розподіленої генерації стали питаннями не лише економічної доцільності, а й національної безпеки.

Те, як війна змінила інженерні підходи, добре видно на прикладі будівництва біопаливної котельні потужністю 40 МВт в Охтирці після руйнування місцевої ТЕЦ. Проєкт реалізовувався у надзвичайно складних умовах – з обмеженим доступом до ресурсів, постійними безпековими ризиками та необхідністю дотримуватися максимально стислих строків.

Понад 90 спеціалістів змонтували понад 500 тонн обладнання та 320 тонн футерувальних матеріалів.

Котельня працює на біопаливі, зменшуючи залежність міста від традиційних енергоресурсів. Головним результатом стала можливість у стислі строки забезпечити місто теплом навіть під час війни.

Для всієї галузі цей досвід став підтвердженням: великі централізовані джерела більше не можуть бути єдиною опорою енергетичної системи. Війна прискорила перехід до локальних, гнучкіших рішень, які можна швидше встановити, простіше відновити та використати для забезпечення потреб окремих міст і громад.

Війна не зупинила модернізацію промисловості

Ще одним прикладом став проєкт із модернізації кільцевої нагрівальної печі на одному з металургійних підприємств Нікополя, ключовим елементом якого стала заміна вогнетривкої футерівки стелі із застосуванням сучасного полікристалічного волокна виробництва провідного європейського виробника вогнетривких матеріалів.

В умовах нестабільної роботи печі, частих зупинок і повторних пусків при максимальній температурі до 1400°C вдалося досягти значного зменшення тепловтрат і витрат природного газу під час запуску та експлуатації обладнання. Проєкт реалізували у стислі строки попри умови прифронтового міста.

Цей приклад показує, що навіть під час війни модернізація промисловості не може бути поставлена на паузу. Для енергоємних підприємств скорочення споживання ресурсів і підвищення надійності обладнання є не лише питанням економії, а й умовою збереження виробництва та конкурентоспроможності.

Розподілена генерація формує нову архітектуру енергосистеми

Ще одна тенденція, яка стрімко розвивається в Україні, – розподілена генерація. Це добре ілюструють реалізовані у 2025 році проєкти із впровадження когенераційних установок загальною потужністю 19 МВт.

Проєкти передбачали інтеграцію нових установок у вже наявну інфраструктуру громад. Когенераційні установки одночасно виробляють тепло й електроенергію, підвищуючи ефективність використання палива.

Вони можуть працювати автономно, забезпечуючи критичні об’єкти навіть у разі відключення централізованих мереж і підвищуючи енергетичну стійкість громад.

Розвиток розподіленої генерації вже не можна сприймати лише як технологічний тренд або тимчасову відповідь на дефіцит потужностей. Це один із ключових елементів майбутньої архітектури енергетичної системи України. Міжнародне енергетичне агентство у своїй дорожній карті для України також визначає децентралізацію одним із головних напрямів створення більш сучасної та стійкої енергосистеми до 2030 року.

Водночас сьогодні недостатньо просто побудувати нову інфраструктуру. Не менш важливо зробити її стійкою до нових загроз. Саме тому сучасні проєкти вже передбачають інженерні рішення, які ще кілька років тому здавалися незвичними: захисні конструкції, укриття для обладнання, резервування ключових систем, можливість швидкого відновлення після пошкоджень.

Фактично це новий стандарт проєктування, де безпека та стійкість стали такими ж важливими, як ефективність.

Українська інженерія після війни: що стане новим стандартом

Війна змінила й саме сприйняття професії інженера. Сьогодні це вже не лише люди, які проєктують чи будують. Це команди, які нерідко працюють у прифронтових регіонах, повертаються на об’єкти після атак і продовжують виконувати свою роботу, усвідомлюючи всі ризики.

Нещодавно під час виконання робіт на одному з енергетичних об’єктів Сумщини внаслідок російського удару постраждали працівники нашої компанії. Такі ситуації ще раз нагадують: за кожним відновленим енергооб’єктом стоять люди, які щодня працюють у небезпечних умовах.

Україна формує нову інженерну школу, головний принцип якої – проєктувати не лише ефективно, а й стійко, створюючи об’єкти, здатні швидко відновлюватися після пошкоджень.

Після завершення війни ці підходи не зникнуть. Навпаки, вони мають стати новим стандартом для української критичної інфраструктури. Під час післявоєнної відбудови до базових критеріїв проєктування увійдуть резервування ключових систем, модульність, децентралізація, автономність, фізичний захист обладнання та можливість швидкого ремонту чи заміни пошкоджених елементів.

Український досвід уже сьогодні є унікальним. Наші інженери проєктують, модернізують і відновлюють об’єкти в умовах тривалих цілеспрямованих атак на енергетичну систему – з викликами такого масштабу раніше майже не стикалася жодна країна Європи.

Українські рішення можуть стати орієнтиром для інших держав, які переглядають підходи до захисту критичної інфраструктури. Йдеться про нову логіку проєктування – інфраструктура має витримувати кризу, локалізувати пошкодження та швидко повертатися до роботи.

Отже, післявоєнна відбудова має полягати не у відтворенні того, що було зруйновано. Україна отримала можливість побудувати сильнішу й більш стійку інфраструктуру. І досвід, який українські інженери здобувають сьогодні, стане основою цієї трансформації.