"Ще дві ракетні атаки, і знову без тепла": ексголова Оператора ГТС Макогон про підготовку до наступного опалювального сезону

Ця зима була для громадян найважчою з початку повномасштабної війни. Через масовані атаки по ТЕЦ мешканці столиці опинилися без опалення. Скажіть чому попри досвід, що ми отримали за попередні роки повномасштабної війни нам не вдалося уникнути такої ситуації? Чи могли ми взагалі цього уникнути?

— Ця зима була значно холоднішою за попередні, і ворог вирішив цим скористатися. У минулі роки Росія мала менше засобів ураження, тому пріоритет віддавався саме об'єктам електрогенерації та мережам "Укренерго". Цього ж року, на жаль, в України менше ракет для систем ППО, а у росіян засобів враження стало більше.

Захистити ТЕЦ, яка займає площу в десятки гектарів, будь-якими інженерними спорудами просто неможливо — це може зробити лише ППО. Тому єдине, що ми реально могли за 4 роки зробити для уникнення таких наслідків — це:

• заздалегідь підготуватися до дій у разі атак по ТЕЦ, створити достатні запаси обладнання;
• розпочати реальні дії з децентралізації генерації тепла та електрики.

На жаль, про це ніхто особливо не думав. Це яскраво підтверджується великою кількістю обладнання (генератори, когенератори, котельні), яке нам передали міжнародні донори, і яке досі залишається непідключеним.

Які ще чинники на вашу думку зумовили вразливість нашої енергосистеми для масованих російських атак? Як змінилася тактика війни росіян проти нашої енергосистеми починаючи з 2022?

— Наша енергосистема завжди була вразливою для ракетних атак, оскільки вона історично побудована за принципом максимальної централізації. Захистити таку систему без потужної ППО неможливо.

Різниця полягає в тому, що у попередні роки ворог фокусувався виключно на генерації електрики і знищив усі наші ТЕС. А цьогоріч у них стало значно більше ракет та ударних дронів, тому вони цілком очікувано переключилися і на теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Їхня основна мета не змінилася — це спроба зламати волю населення до спротиву, створити потужний тиск на політичне керівництво України, а також спровокувати нову хвилю біженців до Європи.

Ви нещодавно заявили, що малі модульні котельні можуть стати рішенням, яке відносно недорого допоможе країні підготуватися до наступної зими. Чи готові за вашою оцінкою до цього розподільні мережі українських міст, які постраждали від атак? Чи не матимемо ми тут проблем пов'язаних з неадаптованою до реалій війни нормативною базою?

— Модульні котельні — це стандартне рішення, яке давно використовується і в Україні, і у світі. Нічого принципово нового тут немає. Наприклад, у Києві на правому березі історично працює понад 100 невеликих котелень. А от Лівий берег забудовувався переважно у радянські часи, тому там зводили лише великі централізовані ТЕЦ. Тоді у цьому був певний економічний сенс, але зараз ми розуміємо, що централізація — це величезна вразливість для міста. Єдиний вихід її позбутися — переходити на децентралізоване опалення.

При встановленні міні-котелень не потрібна масштабна перебудова інженерних мереж. Вони просто встановлюються біля існуючих центральних теплових пунктів (ЦТП) житлових кварталів і врізаються у вже наявні мережі. Багато міст в Україні вже мають виключно такий підхід. Щодо нормативної бази: її не боги пишуть, а депутати чи чиновники. Якщо щось потрібно змінити — треба брати і швидко змінювати. Люди не повинні мерзнути без опалення лише через те, що проблема криється у якихось застарілих паперових нормах.

Але тут є інша проблема — потужне лобі існуючих монополістів у містах, які щорічно освоюють мільярди гривень на нескінченних ремонтах старих теплових мереж. Саме вони будуть найбільше опиратися впровадженню децентралізованого теплопостачання. Вже зараз ходять чутки, що планують привезти стару ТЕЦ із Румунії для відновлення зруйнованої ТЕЦ-4. Але ж очевидно: ще пара російських ракетних атак, і це "відновлення" буде знову зруйноване, а люди знову сидітимуть без тепла. Навіщо витрачати величезні гроші та час на відновлення того, що можна миттєво втратити? Потрібно вирішувати першопричину проблеми — централізованість теплової генерації.

Як за вашою оцінкою на видобуток вплинули удари по об'єктах Нафтогазу та інших видобувних компаній через російські обстріли? В жовтні Bloomberg давав оцінку в 60%, але з того часу обстріли не припинялись, як зараз? На скільки це збільшить необхідність в імпорті (в куб. м та грошах)? Чи зможе на Вашу думку держава знайти ресурс для цього?

— Україна дійсно втратила значну частину власного видобутку газу через російські атаки. Однак наші фахівці дуже швидко відновлюють пошкодження, тому своєї глобальної мети ворог не досяг. Крім того, завдяки можливості імпортувати газ, країна забезпечена достатніми обсягами блакитного палива для проходження зими.

Звісно, імпортний газ значно дорожчий за газ власного видобутку. Тому зараз багато залежить від допомоги західних донорів, які виділяють кошти на ці закупівлі. Але ми маємо розуміти, що з часом така допомога буде зменшуватися. Нам доведеться шукати внутрішні ресурси, і одним із таких непопулярних, але необхідних кроків стане приведення цін на газ для населення та підприємств теплокомуненерго (ТКЕ) до економічно обґрунтованого рівня.

Як би ви оцінили збитки яких зазнала Українська ГТС? Наскільки складніше (чи простіше) відновлювати пошкоджені об'єкти газової інфраструктури порівняно з сектором електроенергії? Чи мають за Вашою оцінкою наші газовики для цього запаси критичного обладнання?

— Українська ГТС наразі працює і перебуває у цілком задовільному стані. Ворог поки що більше фокусувався на об'єктах електроенергетики, ТКЕ та видобутку газу. Я вважаю, що критичні запаси обладнання у наших газовиків були створені, а сценарії реагування на надзвичайні аварії — відпрацьовані.

Чи є рішення, які могли б захистити об'єкти видобутку газу аналогічно до того як будують захист трансформаторів "Укренерго"?

— Побудувати капітальні захисні споруди над об'єктами газовидобутку технологічно дуже складно. Але їх можливо захистити частково: антишахедними сітками, габіонами, засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ) та залученням мобільних вогневих груп (МВГ).

За моєю інформацією, НАК "Нафтогаз" почав активно цим займатися лише зі зміною керівництва. Проте в публічному доступі я не зустрічав точної інформації про те, скільки коштів було виділено на ці цілі та який реальний відсоток виконання цих захисних робіт.

До початку опалювального сезону Україна накопичила 12 млрд куб. м газу, маючи на меті накопичити 13,2 млрд куб. м. З якими запасами за Вашою оцінкою ми вийдемо з цього опалювального сезону? Скільки газу нам потрібно буде накопичити до наступного враховуючи активне будівництво газопоршневих установок, а також у випадку, якщо місцева влада почне будувати малі модульні котельні?

— У 2025 році, на відміну від попереднього, "Нафтогаз" влітку досить активно імпортував газ. Це забезпечило наявність достатніх запасів у сховищах, яких вистачить до кінця опалювального сезону.

Щодо наступної зими: бажано мати в ПСГ до 14 млрд кубометрів. Хоча цей обсяг може бути і трохи меншим за умови, що "Нафтогаз" заздалегідь законтрактує достатні обсяги імпортного газу для безперебійного постачання протягом усієї наступної зими. Нарешті Нафтогаз почав активно імпортувати СПГ зі світового ринку. Ми вже чули про постачання СПГ до України через польські, німецькі, грецькі та литовські СПГ термінали. Це значно посилює нашу енергетичну безпеку. 

До 3 березня діятиме мораторій на експорт газу, що був запроваджений ще у 2022. Як за Вашою оцінкою це в комплексі з атаками по видобувних об'єктах вплинуло на приватні видобувні компанії? Як Ви вважаєте, чи може Україна відмовитися від такої практики?

— Україна завжди була імпортером газу. А за ринкових умов ціна на газ в країні-імпортері завжди має бути вищою, ніж у тих країнах, звідки він імпортується. Тому при нормальному ринковому регулюванні в Україні взагалі немає комерційного сенсу в експорті газу — навіщо вивозити, якщо всередині країни ціна вища?

Навіть попри заборону на експорт, українські приватні газовидобувники завжди мали змогу продавати газ всередині країни за ціною, що була близькою до експортної (імпортний паритет). Відповідно, вони отримували достатньо коштів і мали суттєві прибутки. Питання в іншому: чи реінвестували вони ці надприбутки у нарощування видобутку в Україні? Особисто я помітив якісь значні інвестиції від них лише у 2025 році. Щоб зробити об'єктивний висновок, треба проаналізувати кількість нових пробурених свердловин та обсяг капіталовкладень за період 2022–2025 років.

Тому я схильний вважати, що на приватні компанії більше вплинула не заборона експорту, а сам фактор війни. Жоден приватний бізнес не має великого бажання вкладати власні кошти в об'єкти, куди щодня може прилетіти ракета, особливо коли від таких ризиків немає дієвих механізмів страхування.