Кличко ховає за президентськими амбіціями свої мерські провали

Карту “президентських амбіцій” Кличко витягнув - навмисне чи випадково - у свіжому інтерв’ю із Сонею Кошкіною. На пряме запитання, чи він все ще хоче бути президентом, міський голова не відповів “ні”, розтікшись традиційно загальними фразами про те, що це важка праця, “не привілей, а велика відповідальність”, і що до закінчення війни озвучувати свої плани не варто.

Втім, за його словами, “якщо потрібні будуть мої знання, моя енергія, досвід для того, щоб зробити Україну європейською, я віддам все”. В перекладі це означає: так, мої амбіції нікуди не поділися.  

На цьому тема президентства могла би бути закрита, і на ці “чергові” слова навряд чи хтось би сильно звернув увагу. Утім, історія мала продовження. Коли журналістка запитала Кличка про його три головних досягнення на посаді мера, він зам’явся, і, аби трохи розговорити візаві, Кошкіна додає: “ну ти ж колись перестанеш бути мером, станеш президентом чи ні…”. В цьому моменті Кличко наче схопився за рятувальне коло і почав говорити не про досягнення (просто забув завчити якісь стандартні відповіді?), а про те, що після таких запитань на Банковій починають дратуватися і тоді силовики приходять з обшуками до мерії. Цікаво, що в попередній частині Кличко також фактично звинуватив Офіс Президента і його главу Андрія Єрмака в тому, що той нібито скоординовує діяльність правоохоронців для тиску на мерію. 

Отже, складемо пазл: тепер Кличко не просто “вічний кандидат в президенти” (це уже просто загальне місце), а “кандидат, який своїми амбіціями дратує діючого президента настільки, що той сам - або через оточення - намагається його усунути”. Очевидно, що це та “броня”, надягнувши яку Кличко збирається протриматися в кріслі мера щонайменше до чергових виборів до міської ради, а можливо навіть спробує переобратися на наступний строк. 

Однак, є об’єктивна реальність. Питання незаконних забудов, питання недобудованих мостів і шляхопроводів із багатомільярдним розкраданням, незбудованого метро, нереалізованого проекту на Бортницькій станції аерації, невирішене питання транспортного колапсу, нестача соціальної та інженерної інфраструктури в місті - нікуди не зникають. 

Кримінальні справи про участь керівництва міста в схемах з виведення коштів киян у чиїсь кишені, і відповідно обшуки в головній будівлі КМДА та в численних комунальних підприємствах - теж не беруться “зі стелі”. Їх неможливо приховати за спортивними успіхами минулих років, неможливо “перебити” їх показовим будівництвом чи реконструкцією кількох парків або скверів, неможливо сховати за ширму із західних друзів і партнерів, які бачать лише “міжнародну” оболонку мера-спортсмена у країні, яка воює. Проте не бачать безталанного мера-господарника, за хазяювання якого місто уже не тримається купи, і це ще гостріше відчувається саме в країні, яка воює. 

Кличко уже намагався звинуватити всіх довкола у переслідуваннях і “шквальній кампанії з дискредитації”, “руйнуванні самоврядування в столиці”. Проте кияни, які щодня користуються послугами в цьому місті, дивляться на численні недобудови, їздять в переповненому транспорті, не мають змоги прилаштувати дітей до садочка чи школи - розуміють, що про дискредитацію йдеться хіба в одному значенні - дискредитації звання і посади міського голови в столиці. 

Зараз Кличко буде намагатися “продати” себе як єдиного достойного / рівного кандидата на президентських виборах. Проте це не буде бажання дійсно покращити стан справ в країні, не буде просування якоїсь радикально нової і проривної програми економічних реформ чи плану поліпшення добробуту людей. Єдиною метою сказаних слів і вчинених дій буде створити образ політичного мученика / вигнанця, якому “підрізали крила на зльоті”. І при цьому піти з посади “гордо піднявши голову”. Однак так і не понісши відповідальності за те, у що він перетворив найбільше і найголовніше місто країни. І ось цього якраз допустити не можна.